Пригадуєте, рівно рік тому ми розповідали на сайті Чортків.City про диво-гусака, який ні на крок не відходить від свого господаря – 73-річного Володимира Опацького, що мешкає на узліссі на краю Угриня? Чи то до лісу за дровами, чи трави вкосити на березі Серету, чи навіть коли той ремонтує якусь техніку – і він собі тут як тут!
Днями наш колишній фотокор Орест Лижечка, котрий, до слова, і «підкинув» цю цікаву тематику, якось прогулювався, полюючи за вдалими кадрами, у тій віддаленій від людського ока місцині. Господаря вдома не було, але уздрів на своєму шляху того самого гусака, проте уже не одного, а в парі з лебідкою, такою ж білосніжною, як і сам герой минулорічної оповіді. Звісно, ми не могли втриматись, аби не набрати збережений у записнику номер телефону.
– То що, пане Володимире, виходить – наш гусь уже «одружився»?
– Зрозуміло. Ну і як на нього вплинуло «одруження»? Ходить далі за ногами чи лебедина вірність взяла верх?
– Як ходив, так і ходить, і гуска за ним не відстає. Правда, трохи бокує, ближче як на метр до мене не наближається. А той далі між ногами в’ється. Як мене часом на обійстю немає, тоді повагом прогулюються собі парою. Але щойно б я з’явився, летять ген на крилах. Нещодавно ходив по дрова, геть далеко вглиб лісу – і вони услід.
– За характером подруга так само норовлива?
– Ні-ні, вона, як і личить «дамі», більш лагідна. Так собі ніжно гелгоче: ґе-е, ґе-е… Дає про себе знати. А той – батяр, батяр… Все з Дуською, собачкою нашою, ворогує, ні на крок до мене її не підпускає. Ревнує чи що? Ще трохи – і будемо чекати на потомство від молодого сімейства. Вже дев’ять яєчок знесла. Як почне скубти собі гніздо, можна сміливо підкладати яйця й десь за місяць очікувати на приплід.
