Цього року 68-й пісенний конкурс проводиться в одній зі Скандинавських країн. Швеція Євробачення 2024 організовує в місті Мальме. Цього року участь у конкурсі візьмуть 37 країн, окрім Румунії, яка відмовилася від конкурсу через фінансові труднощі. Цього року нашу країну на пісенному конкурсі представлять Jerry Heil і alyona alyona з композицією “Maria & Teresa”.
Коли Євробачення 2024 і де можна подивитися
Як завжди, етапи пісенного конкурсу діляться на три частини – перший і другий півфінали, а також фінал. Перший півфінал відбудеться 7 травня, в 22:00 за Києвом, другий – 9 травня. Після цього залишається дочекатися найцікавішої частини, яку пропонує Євробачення – фінал 2024 року пройде в Мальме 11 травня.
Пряма трансляція Євробачення 2024 буде доступна на трьох платформах:
Також Євробачення можна подивитися онлайн на платформі кіно і телебачення Київстар ТВ без додаткової плати незалежно від мобільного оператора або інтернет-провайдера.
У першому півфіналі виступлять 15 країн, у другому – 16, а у фіналі глядачі зможуть оцінити виступи 20 країн (по 10 з кожного півфіналу), а також Німеччини, Великої Британії, Швеції, Іспанії, Італії та Франції.
Раніше ми розповідали про учасників першого напівфіналу Євробачення-2024 та з якими піснями вони виступлять.
Нові експонати поповнили фонд Борщівського обласного краєзнавчого музею.
Установі подарували старовинні ікони.
“Напередодні Великодня у нас нові надходження. І вони сакрального змісту. Це – ікони, які побутували в хатньому інтер’єрі середини ХІХ – початку ХХ ст. Дуже добре збережені три австрійські літографії – ікона Богородиці “Неустанної помочі”, “Святе сімейство” та “Найсвятіше серце Ісуса”, – розповіли на Фейсбук-сторінці музею.
Ікони висіли в оселі Теодори Левицької в с. Ланівці на Борщівщині. Музею їх передала Ореста Левицька, невістка власниці.
Борсук європейський або лісовий, язвець рідше харсун (Meles meles) — один з найбільших представників родини Куницеві (Mustelidae). Борсук може мешкати чисельними сімейними групами або парами, вести поодинокий спосіб життя. Оселяється в лісах усіх типів, у відкритих біотопах, там де є чагарники. Може жити поряд із людиною й навіть у містах. В Україні борсук населяє всі природні зони. У заповіднику – звичайний вид.
Борсук європейський активний переважно в темний час доби. На полювання виходить у сутінках. Борсук споживає дощових черв’яків, жуків, слимаків, личинок комах, амфібій, дрібних ссавців, фрукти, овочі, кореневища тощо. Вагому частку його живлення становлять безхребетні, серед яких — значна кількість шкідників лісового та сільського господарства. Цей вид легко переходить на живлення тими об’єктами, які домінують у відповідний сезон та у відповідній місцевості, і тому трофічний фактор суттєво не впливає на стан і динаміку популяції.
Варто зазначити, що зимовий сон борсука не міцний і не є зимовою сплячкою, характерною для дрібніших тварин. Тварина може прокидатись під час відлиг і виходити на поверхню.
У борсуків майже немає природних ворогів. До Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) європейський борсук занесений як вид, що перебуває під найменшою загрозою існуванню. В Україні він з 2009 року вилучений з переліку “червонокнижних” видів як такий, що відновив свою чисельність.
Борсук дуже життєрадісна тварина, яка обожнює грати зі своїми побратимами і “відвідувати вечірки друзів”.
Борсук є героєм літературних творів. Зокрема, у поемі Івана Франка “Лис Микита” найближчим родичем головного персонажа є борсук Бабай – розсудливий і поважний звір. Він є досить популярним героєм літературних творів у Європі, особливо в Англії.
Христове Воскресіння, Пасха, Великдень — одне із найвідоміших свят в Україні. Воно вважається найсвітлішим, найважливішим святом весни й пов’язують його з Воскресінням Христовим, яке розкриває радість перемоги Божого Сина над смертю й вічним забуттям.
У 2024 році християни Східного обряду святкуватимуть 5 травня. Розповідаємо про історію та традиції святкування Великодня.
Що не можна робити на Великдень
У цей день не можна сумувати або сваритися. Не можна лихословити, пліткувати, засуджувати інших людей. Головне пам’ятати — Великдень триває весь тиждень.
Працювати на Великдень не можна. Проте церква не забороняє перебувати на робочому місці тим, хто через обставини в цей день не може організувати собі вихідний. Під час Пасхи не варто робити ремонт або генеральне прибирання.
На Великдень не можна вінчатися. Також церква вважає, що на кладовища в цей день краще не їздити.
У ніч Пасхи й до ранку неділі не можна їсти скоромне. Разом зі сміттям не можна викидати те, що освячене в храмі. Краще це спалити або закопати в землю.
Що можна робити на Пасху
З вечора суботи віряни йдуть до церкви або храму на всеношну службу. Потрібно освятити пасхальну випічку і кошик з їжею до сходу сонця. Хорошим знаменуванням буде донести палаючу свічку до будинку.
Великодній кошик потрібно збирати правильно, адже не всі продукти можна освячувати. Продукти, які обов’язково потрібно покласти в кошик: паска, яйця, сіль, м’ясні продукти (ковбаса, сало, буженина, копченості), червоне вино кагор.
На Великдень можна загадувати бажання. Християнам потрібно вмитися водою з колодязя або джерела. Такий обряд може принести здоров’я тому, хто його зробив.
Традиційні українські веснянки, що колись весело співалися на святкування приходу весни, набули нового змісту в драматичний час війни. Молода талановита співачка та поетка Віталія Грицак (Vitaliia) з Тернопільщини записала хвилюючу веснянку, яка миттєво розбурхала інтернет-спільноту.
У пісні гармонійно переплелися контрастні мотиви добра і зла, життя і смерті, війни та миру. Проте головне послання веснянки – це потужний заклик до світла і Перемоги України у кривавій боротьбі з російським загарбником. Завдяки автентичному фольклорному звучанню з домінуванням народних інструментів, веснянка Віталії торкається найглибших струн душі, пише Місто.
Співачка впевнена, що давня традиція виконання веснянок має відродитися і стати такою ж масовою, як і колядування на Різдво. Адже ці пісні-обереги сповнені невичерпною життєдайною силою та вірою в кращу долю для українців.
Варто додати, що Віталія Грицак – не новачок на музичній сцені Тернопільщини. Попри свій ще досить юний вік, дівчина вже встигла здобути популярність і повагу серед шанувальників фольклору та етномузики. Її голос – ніжний і проникливий, а виконавський стиль вирізняється глибокою щирістю та емоційністю. Тернополянка вміло поєднує давні та сучасні музичні традиції, пропускаючи їх крізь призму власного світосприйняття.
Нова веснянка – яскравий приклад таланту Віталії та її вміння створювати змістовні, актуальні композиції, що бентежать серце і наповнюють душу вірою і надією на світле майбутнє для рідної України.
Вербові галузки, які посвячують у церкві на Вербну (Квітну) неділю, вважають чудодійними, які протягом року оберігають від бід і хвороб. Освячене гілля цілий рік зберігають вдома, а колись зберігали на покутті біля образів. Верба вважалася символом весняного пробудження природи, була сильним оберегом. Нею лікували недуги і наділяли цілющими властивостями.
Етнографи пояснюють, що кущі верболозу, які навесні зацвітають «сережками» чи «котиками», також символізують воскресіння природи. А освячене на богослужінні розквітле гілля дерев – це символ воскресіння людства в Царстві Небесному, яке станеться через Ісуса Христа.
Втім, народні традиції використання верби зберегли багато дохристиянських ритуалів.
«Українці, як і багато інших народів, повертаючись із утрені у церкві, дотримувалися звичаю бити своїх родичів та домашню худобу свяченою вербою. Можна припустити, що це відголосок давнього язичницького ритуалу, перенесеного на християнську основу. Це міг бути прояв контактної магії – віри, що сила верби завдяки дотику до людини чи домашньої худоби неодмінно їм передасться, додасть здоров’я. При цьому виголошували такі словесні формули: “Не я б’ю – верба б’є: за тиждень Великдень…” або “Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля!”», – пояснює старша наукова співробітниця Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології Людмила Іваннікова.
У народній медицині освячену вербу використовували у лікуванні. Коли хворіли люди або тварини, то знахарі варили свячену вербу разом з цілющими травами і напували тим відваром хворих. При головних болях відваром верби мочили голову. Нею також лікували пропасницю, ревматизм, знімали температуру. Настояну на листі верби горілку пили при шлункових захворюваннях. Колись був звичай з’їсти вербовий «котик» – «щоб горло не боліло».
Корисну дію верби підтверджує й офіційна медицина. Лікар Юрій Липа в книзі «Ліки під ногами» писав таке: «Кора верби в легких напарах придається в ревматичних хворобах суглобів і болях м’язів. Найліпше пити її в мішанці і то впродовж багатьох тижнів. Відвари з кори давати треба в гарячкових станах і пропасниці, зв’язаних з побільшеною нервовістю. Головний складник світової слави ліку на нерви “Пасифлорин”, побіч пасифлори – це кора білої верби».
А ще козяча верба – один з найкращих медоносів ранньою весною. З неї бджоли збирають також велику кіл
Дарія Цвек досі залишається найвідомішим українським народним кулінаром. Нещодавно одне з львівських видавництв випустило у світ ювілейне, десяте, видання кулінарного бестселера Дарії Цвєк «Солодке печиво». До нового видання увійшло понад 500 рецептів печива, булочок, пляцків, рулетів, струдлів, пиріжків, тортів, пудингів тощо. Сьогодні пропонуємо сімейний та улюблений рецепт великодньої паски самої пані Дарії.
Дарія Цвек так описувала ритуал випікання великодньої паски:
— Жінки колись дотримувалися особливої традиції при замісі тіста. У той час не смів ніхто прийти до хати, бо тісто могло не вдатися. Господиня молилася при замісі, і на замішаному тісті долонею робила знак хреста. Перед замісом мука повинна бути загрітою біля печі, її два рази просівали. Господиня вбирала чисту сорочку і довго мила руки. Усе, що робила, робила з молитвою. Якщо паска вдавалася, то була гордість господині на все село. Вдала паска – то був прогноз на цілий рік для цілої сім’ї. Верх паски перед печенням прикрашали з тіста: наверх укладали хрест, як символ терпіння Христа, між раменами хреста укладали з тіста птички-зозульки, як символ довголіття. Кругом укладали колоски, сформовані з тіста, як символ урожаю. Дотримувалися тої особливої церемонії не тільки при замісі тіста, але також і під час випікання. Поки паска була в печі, нікому не можна було в хаті сісти, бо паска теж могла б сісти. Дуже перестерігали, щоб ніхто з чужих не прийшов до хати. Як це був мужчина, то ще якось було простимо, але якщо це була жінка, то господиня хрестилася декілька разів, кропила хату свяченою водою, щоб злих духів відігнати, аби ті не наробили шкоди. Паски випікали тільки круглої форми: чим більша паска, тим дужче гордився сам господар, який дуже радо ніс її на рушнику до посвячення.
Складники: 1 кг борошна, 400 г молока, 10 жовтків, 100 г мокрих дріжджів, 200 г масла або маргарину, 300 г цукру, 100 г родзинок, 1/2 ч. лож. Солі, потерта цедра з 1 лимона.
Спочатку треба замісити опару. Дріжджі розводимо у теплому молоці і додаємо 100 г цукру і 200 г борошна. Все добре перемішати і поставити у тепле місце, щоб опара збільшилась удвічі.
Після того, як суміш підросте — додайте решту цукру, жовтки, ізюм, цедру з лимона, сіль і борошно. Замісити тісто до однорідності і наприкінці додати розтоплений, але охолоджений жир. Місити приблизно 10-15 хв., поки тісто не почне відставати від рук!
Тісто поставити у тепле місце, щоб збільшилось удвічі. Тоді його опустити і зачекати, щоб знову підросло. Розкласти тісто на 1/3 частини посудини і дати знову піднятись удвічі. Духовку нагріти до температури 200 градусів. Всадити паску і після 10 хв зменшити температуру до 170-160 градусів. Випікати ще 50 хв.
З тієї порції виходить 3 паски діаметром приблизно 18, 20 і 25 см.
Дарія Цвек звертала увагу на те, що борошна повинно бути рівно 1 кг, не більше (бо паска буде тугою) і не менше (бо паска опаде). І жир потрібно додавати обов’язково наприкінці!
У соціальних мережах активно обговорюється новинка від штучного інтелекту (ШІ). Цього разу він відтворив області України в образах чоловіків. На зображеннях містяться не лише чоловіки, а й визначні місця регіону.
У зображеннях Тернопільської області впізнаються мотиви Почаєва та, можливо, Бережан. Припускаємо, що ШІ не міг не помітити активність у соціальних мережах відомого талановитого бережанського художника Олега Шупляка. І, як наслідок, «аграрна» Тернопільщина стала мистецькою… Дякуємо, пане Олеже!
Архітектор з Хмельницького Дмитро Райфшнайдер відреагував на критику від Спілки художників України щодо його проєкту меморіалу захисникам України.
Кожен другий пам’ятник та меморіал у Львові не обходиться без скандалу та критики. Нині в епіцентрі конфлікту опинився проєкт меморіального комплексу військових поховань на Марсовому полі. Нагадаємо, львівська мерія обрала переможців проєкту (конкурс був Всеукраїнським, участь брали 27 учасників). Переміг проєкт від команди архітекторів з Хмельницького — Віктора Голубєва та Дмитра Райфшнайдера.
Дмитро Райфшнайдер — архітектор, співзасновник бюро Reifschneider Bureau, член спілки архітекторів України. Віктор Голубєв — архітектор, візуалізатор у Торонто (Канада). Центральний елемент їхнього проєкту — меморіал невідомому воїну. Композиція буде виготовлена зі сталі, зображає головні позначки воєнних дій, демонструє важливість захисту України. Найдовша вісь вказує на основного ворога — росію. Також вказівник на основні напрямки трагедій — Дебальцеве, Донецьк, Іловайськ. Буде плита для покладання квітів, на якій зобразять символу усіх українських збройних формувань. Зелень в епіцентрі простору Марсового поля символізуватиме цвіт нації, який пішов захищати нашу державу.
Чи загрожує меморіал підняття ґрунтових вод?
З критикою не забарилася Львівська обласна організація Національної спілки художників України. Оприлюднила заяву про недосконалість та мінуси меморіалу. Зокрема, ексзаступник голови комісії у справах військових поховань Львівської міської ради, заслужений діяч мистецтв України, художник Ігор Гавришкевич каже:
«Художники занепокоєні самодіяльним рівнем режиму проєктування нових архітектурних споруд у Львові. Це стосується меморіалу, який має бути достойним подвигам наших воїнів. Лише з першого погляду вже бачимо композиційні промахи загального вирішення. Колумбарій конструктивно недосконалий, точніше безграмотний. Він буде не довговічний. Десь на двадцять років. Поступово його рознесе зимове замерзання вологості. Видно, що автори ніколи не мали справи з такими проблемами. Щодо інших аспектів композиції меморіалу — я неозброєним оком бачу, що автори ніколи не мали справи з проєктуванням меморіалів в параметрах якого є реальні масові поховання і відповідні земляні могили, а також де є підземний дренаж який збирає ґрунтові води у дощову линьовку. Окрім цього, чи знають вони, що у цьому випадку, при таненні великої кількості снігу, при значних опадах на цій ділянці схилу — ґрунтові підземні води у нижній частині Марсового поля біля сходів підіймаються над поверхнею бруківки, що може теж спричинитися до відповідного підняття… трупних отрут?».
«Питання меморіалу надзвичайно чутливе»
Журналіст «ВЗ» звернулася по коментар до авторів проєкту — Віктора Голубєва та Дмитра Райфшнайдера.
«Щодо критики спілки художників, то зрозуміло, що є зауваження і поради. Треба розуміти, що конкурсна пропозиція була розроблена згідно із завданнями конкурсу, — пояснив Дмитро Райфшнайдер. — А перемогу нашій роботі присудило авторитетне журі з-поміж 27 робіт. Судячи із тексту, багато зауважень — саме до завдання, а не до способу його виконання. Колумбарій за завданням повинен був бути нижче рівня землі. Те, що потрібно інженерно опрацювати конструкції, щоб вони правильно працювали в умовах контакту із ґрунтом — ми, чудово розуміємо. Такий меморіал повинен служити без проблем від ста років. Тому і заходи, і будівельні конструкції повинні служити цей період. Щодо ґрунтових вод і трупних отрут — це цікаве зауваження. З цим треба працювати. Вивчити це питання і прийняти відповідні заходи. Щоб ні в якому разі не нашкодити людям чи середовищу. Але це природний рельєф, ми не могли його змінити. Рішення буде інженерно-технічне. Розуміємо, що питання меморіалу надзвичайно чутливе. Тому ми, як автори, стараємось відставити на задній план наші особисті творчі амбіції. Нормально ставимось до зауважень і пропозицій. Конструктивні ідеї готові опрацьовувати. Були б раді якби подача критики була менш емоційною і без образ».
— Дмитре, чому у вашому проєкті немає змоги встановити прапори України біля кожної могили захисника? Родичі загиблих за такий варіант.
— Ми розробляли концепцію в рамках конкурсу. Концепція передбачає загальний образ надгробних каменів: матеріал, форма, принципове рішення поля поховань. Окрім прапорів, також є ряд інших деталей, з якими необхідно працювати. Наприклад, фотографії полеглих, написи із їх іменами, званнями, нагородами, підбором типів рослин. Усі ці питання (в тому числі і наявність, і вигляд прапорів) будуть виноситись на обговорення безпосередньо із членами родин похованих там героїв. Такі зустрічі уже плануються.
Їх виявили під час польового виїзду працівники науково-дослідного відділу ботанічного заказника загальнодержавного значення «Жижавський».
«Під час обстеження зафіксовано цвітіння клокички перистої (Staphylea pinnata) та таволги польської (Spiraea polonica), завершення цвітіння гадючої цибульки гроновидної (Muscari botryoides), вегетацію лілії лісової (Lilium martagon) та ясенцю білого (Dictamnus albus) – видів рослин занесених до Червоної книги України, а також цвітіння регіонально рідкісних видів Тернопільщини: авринії скельної (Aurinia saxatalis), кизильника чорноплідного (Cotoneaster melanocarpus), конвалії звичайної (Convallaria majalis), перстачу білого (Potentilla alba) та вишні степової (Cerasus fruticosa)», – зазначили у НПП «Дністровський каньйон».
Окрім цього фахівці обстежили ділянки, де зростає рідкісний для території Парку вид – чорниця (Vaccinium myrtillus).
За словами дослідників, цьогоріч у зв’язку із ранньою та аномально теплою весною всі рослини зацвіли значно раніше.
