У середу, 3 квітня, Папа Римський Франциск приніс на молитву вервицю та Євангеліє українського солдата, на ім’я Олександр.
Про це повідомляє Vatican News.
Зазначається, що це відбулося перед завершенням молебні за загиблих у секторі Гази гуманітарних працівників та полеглих українських військових.
«В руках я тримаю вервицю і Новий Заповіт, який залишив солдат, що загинув на війні. Цього юнака звали Олександр, йому було 23 роки», — розповів Папа.
Він також згадав величезну кількість загиблих під час війни РФ проти України та процитував 129-й псалом: «З глибини взиваю до Тебе, Господи, Господи, вислухай мій голос».
«Він залишив по собі життя», — сказав Папа, показуючи, що «його вервицю та Новий Завіт, який він читав і з яким молився».
Він також запросив присутніх на площі Святого Петра разом з ним вшанувати хвилиною мовчання Олександра, та подумати про нього та багатьох інших, «які загинули в цьому божевіллі війни».
«Війна завжди руйнує… Згадаймо про них та помолімося», — сказав він.
Це останнє звернення Папи щодо України, яке слідує за його останнім закликом до зруйнованої війною країни, що зазнає нападів з часу російського вторгнення в лютому 2022 року, під час звернення Urbi et Orbi до вірних Риму та всього світу у Великодню неділю.
В Музеї національно-визвольної боротьби Тернопільщини відбувся показ документального сюжету ТРО Медіа: «”Відьма” Ольга Бігар – робочий день командира батальйонної артилерії | Бахмутський напрямок». Команда ТРО Медіа продемонструвала робочий день «Відьми» – військовослужбовиці ЗСУ, командира мінометного взводу та офіцера 241-ої бригади Сил ТрО ЗСУ. За збігом обставин це був її день народження. Але на війні немає вихідних… Також відвідувачі переглянули документальну стрічку з циклу «Гартовані» ч.246 Тернопільської «Кінокомісії» про старшого солдата підрозділу Збройних Сил України, учасника російсько-української війни, який загинув під час російського вторгнення в Україну Романа Михайлишина «Дєсант». Модерував захід завідувач відділу російсько-української війни Музею національно-визвольної боротьби Тернопільщини Ігор Войцехівський.
У Тернопільському обласному художньому музеї презентували проєкт місцевої художниці Христини Боднарук.
Він створений у межах гранту президента України «Рефлексії гіперреалізму в Україні».
Авторка, яка зараз перебуває у США, створила за океаном три широкоформатні портрети. На картинах – Пташка, Да Вінчі та Чорний Гуцул.
Христина Боднарук виграла президентський грант ще до повномасштабної війни. Початковий задум був зовсім іншим, та після 24 лютого 2022 року він кардинально змінився.
– Про те, що Христина перемогла, ми дізналися на початку лютого 2022 року Вона планувала малювати трьох жінок різного віку з яскравою зовнішністю. Але 24 лютого змінило все і всіх. Тривалий час ми не знали, чи будемо реалізовувати цей проект. І тільки в листопаді 2022 року указом президента кошти були виділені. Тоді Христина Боднарук, яка вже перебувала у США, почала працювати над проектом. Вона була за океаном, але жила Україною, її бідою, її горем. Звернення до образу воїнів – це рефлексія Христини, стан її душі, – зазначила заступниця директора художнього музею Ольга Ваврик.
Христина Боднарук працює у манері гіперреалізму. Вона створює фото засобами живопису з увагою до найменших деталей в образах людей.
З далекої Америки Христина розповіла, що з задоволенням продовжила б малювати набагато більше робіт, адже в нас незліченна кількість героїв, яких світ повинен пам’ятати та знати.
– Ідеєю було розповісти їхню історію крізь портрети. За основу взято фотографії кількох фотографів, яким я неймовірно вдячна. Кожен портрет намальовано з дозволу зображуваного, або їхніх родичів, –наголосила Христина Боднарук.
«Україна та Українці» — спільний проєкт Музею Гончара та GUNIA Project, що реалізується за підтримки МЗС України. Це видання мистецького альбому обсягом 130 аркушів, куди увійшли світлини, замальовки Івана Гончара та авторський художній шрифт для текстів.
Сучасний етап в історії України драматичний та водночас сповнений великого потенціалу. У час повномасштабної війни триває докорінна трансформація цінностей: Україна формулює свою нову актуальну ідентичність, остаточно повертає себе на спільне з Європою та світом культурне поле. Видання «Україна та Українці» є потужним висловлюванням, що презентує Україні та світові справжню тканину національної пам’яті — збережену, відновлену та осучаснену.
У виданні представлені всі регіони України, але найбільша увага приділена тим місцевостям, які найбільше постраждали від гуманітарних і техногенних катастроф минулого століття, а також після руйнацій нинішньої російсько-української війни. У такий спосіб музейники, творчі особистості, культурні менеджери та науковці хочуть представити світові українську культурну спадщину та візуалізовану історичну пам’ять.
«Альбом є важливою точкою опори для активної частини українського суспільства, кожного, хто нині готовий дослідити свій рід та зберігати пам’ять про нього, охороняти культуру та історію українського народу. Він також видається для сучасних українських етнологів, антропологів, фольклористів, музейників, культурологів та митців», — розповідають Наталія Каменська та Марія Гаврилюк, засновниціGUNIA Project.
Іван Гончар мав візію створити ілюстративну історію українського народу — проявити історико-культурну самобутність різних сіл і міст України, що стрімко зникала на його очах, показати естетичне багатство української нації у вбранні, типажах, ремеслах, звичаях, архітектурі та мальовничих краєвидах через давні світлини. Тому метою проєкту «Україна та українці» є підвищення інтересу до культурної спадщини України та обізнаність про наше коріння, а також посилення відчуття спорідненості українців, що базується на спільних цінностях.
На міжнародній арені видання працює як потужний інструмент культурної дипломатії України. Він є іміджевим висловлюванням, що презентуватиме державу, як на рівні офіційних заходів, протокольних зустрічей, так і у форматі soft power, на представницьких майданчиках, як старт до глибшого та ґрунтовнішого діалогу про Україну.
Супроводжує чергове видання вибраних аркушів з 16-томного альбому Івана Гончара «Україна та українці» і добірка листівок. Вони побачили світ у період російської агресії проти України, коли відбувається переосмислення історії і масштабів культурних та людських втрат XX-XXI століття. Саме тому автори привертають увагу до культурної спадщини тих місцевостей, які зачепила нинішня війна.
У добірці листівок присутні топоніми, назви населених пунктів та регіонів, які звучать у світових репортажах про Україну: Гостомель, Одещина, Бородянка, Чорнобиль, Київ, Запоріжжя, Харків, Конотоп, Васильків, Слобожанщина, Крим. Добірка також містить ті гучні імена, які роблять славу Україні. Серед них — найсильніший чоловік у світі, шестиразовий світовий чемпіон із боротьби Іван Піддубний (1871–1949).
Вибрані листівки також візуалізують мальовничі моменти сімейного та культурного життя XX століття в різних регіонах України: весілля, родина, народне вбрання, архітектурні пам’ятки.
Команда проєкту
«Відомо, що Іван Гончар останні тридцять років свого життя був у опозиції до радянської влади й носив тавро «буржуазного націоналіста». Це було в час, коли після хрущовської «відлиги» «закручувалися» найменші прояви демократії, національного самоусвідомлення. У хід пішли телефонні погрози, підпали, шантаж та провокації, а потім пропозиція КДБ: або публічно відмовитися від своїх поглядів і мати все, що треба для митця, — і славу, і замовлення, і багатство, — або постійно жити в ізоляції, фактично під домашнім арештом. І, мабуть, якби він вибрав перше, то мало б хто його засуджував: більшість його знайомих та друзів на той час уже були залякані, а найактивніші сиділи по тюрмах, і батько не мав майже ніякої моральної підтримки. Ситуація була настільки гнітюча й безнадійна, що світло проглядалося тільки в пропозиціях КДБ. Та Іван Гончар вибрав найтяжче й найчистіше — служіння правді. А надихала й підтримувала його в цьому безмежна любов до свого народу».
Марина Гримич, наукова кураторка видання
«Я — людина, що все своє свідоме життя працює з текстами традиційної культури, але… переважно з текстами словесними. У цьому проєкті мені випала щаслива нагода пірнути у світ української візуальної культури і працювати з іншою категорією текстів, де часом цілком зрозумілі, а часом загадкові сюжети закарбувалися в старих фотокартках. Їх пристрасно збирав Іван Гончар, починаючи з 1960-х, дбайливо відбирав найважливіші, на його думку, до свого багатотомного альбому, з любов’ю оздоблюючи його власними малюнками й лишаючи лапідарні коментарі, спеціально розробивши для цього художній шрифт! Ці візуальні сюжети дуже різні. У них і наша естетика, і наша культурна спадщина — матеріальна й нематеріальна, на жаль, значною мірою втрачена, у них також історичні уроки XX ст. і навіть зашифровані меседжі від Івана Макаровича до нас, нинішніх, з яких я б назвала головним такий: пам’ятаймо!»
Наталія Каменська та Марія Гаврилюк, засновниці GUNIAProject
«Ми надихаємося надбаннями українського та світового декоративно-ужиткового мистецтва. У своїй творчості ми інтерпретуємо естетику різних історичних епох і підтримуємо подальший розвиток ремесел. Ми вважаємо важливим демонструвати українське мистецтво на світовій арені.
Ми розуміємо важливість видання такого альбому в нинішній момент, оскільки прагнемо повністю заново відкрити український код для наших майбутніх поколінь і зробити український голос почутим і впізнаваним у світі.
Тому ми з радістю та натхненням об’єднуємо зусилля з Музеєм Івана Гончара, щоб реалізувати цей проєкт»
Анна Куц, дизайнерка та артдиректорка видання
«Як показує історія, у найскладніші часи культурний розвиток пришвидшує свій темп у геометричній прогресії. Здавалося б, ресурсів та можливостей стає менше. А ця гостра мистецька протидія актуалізується, як ніколи. Вона була рупором і в часи шістдесятників, із жахливим режимом знищення всього, що підлягало під відокремлення радянського й заявки на незалежне українське. За що ми (якщо можна від усіх скажу) вдячні Івану Макаровичу. Бо його праця впродовж усього життя збереглась, не знищилась, не була спалена. А існує зараз, сьогодні, і це диво! І саме сьогодні, на мою думку, важливо піднімати всі архіви, усі можливі матеріали, котрі ще раз нам нагадають: хто такі українці. Як ми формувались і дати відповідь на запитання «А як ми будемо формуватися надалі?». Останнє — риторичне для кожного з нас.»
Юний бережанець Роман Кулаков зіграв роль Іванка Довбуша у відомому українському фільмі «Довбуш» – про легендарного героя, ватажка опришків. Маленький актор вдячний режисеру фільму Олесю Саніну за навчання та цінні поради. Завдяки зйомкам фільму Роман побував у Києві, найбільше йому сподобалося в Карпатах – на водоспаді, на скелях Довбуша, у печері Вертеба. Місця для фільму обирали такі, які за легендами пов’язані з Довбушом. Юнак зрозумів, як багато потрібно працювати над акторською майстерністю. Для родини є великою честю і радістю, що сина показують у цьому історичному фільмі. У Бережанах привітали Романа з визнанням і побажали успіхів у творчості.
Хлопчик дійсно є здібним, він здобув перемогу у мистецьких конкурсах «Тарас Шевченко єднає народи», «Золоті таланти України», грає на бандурі та сопілці душевні українські мелодії, гарно співає, декламує вірші.
Любов до мистецтва йому передала мама Оксана, яка працює вчителькою, є керівником театрального гуртка «Світанок» Бережанського центру дитячої та юнацької творчості. Оксана Кулакова як режисер отримала відзнаку за виставу «Як розвеселити самотність». Також її вихованці стали переможцями Всеукраїнського конкурсу, присвяченого творчості Лесі Українки.
Ця чуйна і талановита людина допомагає потребуючим дітям та молоді з інвалідністю в організації «Усмішка дитини». Вона проводить з ними виховні заходи, щоб передати маленьким друзям любов до України і рідної мови. Завдяки її старанням вихованці організації стали переможцями у фотоконкурсі, який проводила Українська служба «Голосу Америки» зі США.
33-річна Христина Соловій зізналася, що далеко не один раз мала любощі з жонатими чоловіками. За її словами, у цьому немає нічого катастрофічного, хоча, звісно, і не приємно. Про це виконавиця зізналася в інтерв’ю “33 запитання від Люкс ФМ“.
“Таке трапляється у мене, так. Це не ок, але таке буває і я не роблю із цього трагедію”, – переконує Соловій.
Утім, є одне але. На секс з одруженим чоловіком вона погоджується лише за тієї умови, якщо він у шлюбі нещасливий. Христина переконана: якби в стосунках було все добре, чоловік би не наважився на зраду.
“Якщо він щасливо одружений, то я не буду з ним спати”, – заявила артистка.
“Привітай мене, будь ласка. Врятуй життя мені і моїм побратимам”.
В останній день березня легендарна бойова медикиня з Тернопільщини Катерина Поліщук “Пташка” відзначила свій день народження. У цей день на своїй сторінці у соцмережі вона опублікувала допис, в якому оголосила про збір на дрони для свого та сусіднього підрозділу.
Катерина зазначила, що через брак безпілотників наші захисники щодня зазнають втрат. І попросила привітати її, задонативши посильну суму. Це допоможе врятувати життя бійців, котрі рятують нас від ворожої навали.
“Ще один світанок. Двадцять три. Три з них – війна, полон, війна. Окрім них я мало що бачила. Але просто розвернутись і піти я не можу. Не тому, що призвана. Ні, ніхто мене не засудить і я можу піти. Я доброволець в трушному значенні цього слова. Мені дуже страшно і важко. Але я не піду. Я буду з ними до свого останнього подиху. Я дуже люблю свій день народження – день, коли всім ніби на тебе не начхати. Як завжди – обстріли, засипана половина речей і спорядження, улюблені берці, зруйноване кубло, авіація, болить живіт і бронхіт. Нічого нового. Не пишіть мені нічого і не телефонуйте. Просто привітайте мене посильною для вас сумою. В мене закінчились дрони. Моєму екіпажу і сусідам немає чим працювати. Щодня ми втрачаємо бійців. І дуже часто через обмежені можливості спостереження. Я не вірю, але хочу спробувати. Я відкриваю мега-збір на 23 мільйони. За них можна купити 100 денних мавіків, 50 нічних мавіків та кілька десятків фпв. Цього нам вистачить на кілька тижнів. Сума непідйомна, але я спробую. Реквізити незмінні: Дублюю в коментарі, посилання в шапці профілю: https://send.monobank.ua/jar/z4NjouviQ 5375 4112 0688 4517 Монобанк 4149 4999 9497 9654 ПриватБанк [email protected] пейпал. Я мріяла зустріти 21, потім 23. А зараз я мрію про кожен новий світанок. Привітай мене, будь ласка. Врятуй життя мені і моїм побратимам”.
Військовослужбовець з Тернополя Любомир Перожак, який втратив на війні обидві ноги, забрав новонародженого сина і дружину із пологового будинку.
Любомир розповів Суспільному, що син народився з вагою три кілограми 100 грамів та зростом 50 сантиметрів.
“Це мій другий син. Я щасливий, емоції переповнюють. Ми з дружиною вирішили назвати сина Артемієм. Вибрали саме його, бо воно символізує мужність і силу”.
Любомир Перожак втратив обидві ноги під час артобстрілу села Масютівка у лютому 2023 року. Тепер реабілітується. Сьогодні Любомир вперше побачив другого сина.
Військовий забирає сина з пологового. Фото:105 окрема бригада тероборони ЗСУ
Дружина військовослужбовця Юлія Перожак розповідає, вагітність проходила важко.
“Було важко. Хочу додому дуже, хочу до старшого сина. Хочу вже побачити і обняти. Старшому сину два з половиною роки сьогодні”, — каже Юлія.
Любомир і Юлія Перожак. Фото:105 окрема бригада тероборони ЗСУ
Любомир пересувається на милицях. Зараз очікує на протезування другої ноги.
Друзі і рідні прийшли привітати батьків. Фото:105 окрема бригада тероборони ЗСУ
Привітати Любомира і Юлію з народженням другого сина прийшов заступник командира 83 батальйону Максим Луковський.
– Ми вас щиро вітаємо. Вся наша частина. Дуже за вас раді. Хочемо вам побажати процвітання, сили, терпіння. Все буде добре. Все буде Україна. Указом президента України, Перожака Любомира нагороджено орденом “За мужність” третього ступеня.
29 березня, стало відомо, що знаний на Тернопільщині священник Олексій Філюк всиновив уже третю дитину – 15-річного хлопця Максима.
Про це розповіли журналісти ІНТБ.
“Свій 15-й день народження хлопець зустріне вже не у стінах сиротинця. А у великій дружній родині. Піклувальником Максима став знаний священник з Лановеччини Олексій Філюк. Це вже третя дитина, яку буде виховувати отець. Команда телеканалу ІНТБ щиро радіє за долю хлопчика і бажає йому якомога більше щасливих і сонячних днів!”, – йдеться у дописі журналістів.
Додамо, до 15-річного Максима, одинокий священник всиновив ще двох хлопців, один з яких уже створив свою родину та подарував священнику онука.
Порноакторка Юлія Сенюк із Львівщини, яка відома під псевдонімом Джозефіна Джексон, взяла участь у проекті для допомоги українським військовим, які втратили кінцівки і потребують фінансування. Вона знялась у фотосесії з пораненими військовими для благодійного календаря.
На своїй сторінці у Instagram Джозефіна Джексон опублікувала відео з бекстейджу та розповіла про проект. Вона взяла участь у фотосесії з пораненими військовими, щоб створити календар, кошти від продажу якого передадуть для реабілітації та протезування військових.
«Чому саме театр і костюми, спитаєте ви? А тому, що ми всі вже бачили наших хлопців у військовій формі, або ж у центрах реабілітації, що є дуже заїждженою і не цікавою темою, тому більшість з вас просто оминає це стороною. А таке перевтілення відкриває їх з зовсім іншої сторони – вишукані, елегантні, красиві джентльмени. Це дає їм більше впевненості у собі і відчуття самодостатності. Саме такі емоції ми повинні дарувати їм , а не жаль і сльози…», – написала акторка.
29-річна Джозефіна Джексон (Юлія Сенюк) родом із Золочева, що на Львівщині. Жінка є відомою порноакторкою та під час повномасштабного вторгнення допомагає українським військовим, зокрема зараз збирає один мільйон гривень для Центру складного ендопротезування, остеоінтеграції та біоніки.
