Дощі, дощі і дощі… Здається, негода ніяк не може покинути наше княже місто. Але це не завада для зустрічі з наставниками і друзями, які останнім часом через карантин не мали змоги бачитися, а спілкувалися тільки у телефонному режимі і онлайн. Та з початком літа відновилися внутрішньообласні рейси і у місто свого студентства на короткий термін повернувся наш знаменитий на всю Україну голос – Ромчик Сасанчин. А в редакцію він завітав зі своїм найкращим другом, теж випускником коледжу і студії юних журналістів Юрою Куртою, який увесь час підтримував, допомагав, агітував, пропагував, одним словом, старався через соціальні мережі презентувати Романа і його творчість. Як завжди мегапозитивний Ромчик із деяким сумом розповідав про свої карантинні будні після перемоги, адже планів багато і вітлити їх усіх поки що не має можливості. Користуючись нагодою, розпитали його про враження від «Голосу», від нової квартири і про плани на майбутнє. Говорить Роман Сасанчин:
– Моя мрія здійснилися!Хоча я до кінця не був впевнений у перемозі. Швидше всього, думав, що перемогу здобуде Оля Мельник. Тому, коли оголосили результати, хвилину-дві ніяк не міг прийти до себе. А потім вже дав волю своїм емоціям. Що вразило найбільше? Це виступ перед порожнім залом без глядачів. Такий формат для співака не дуже звичний. Немає зворотного зв’язку, не чуєш оплесків, не бачиш реакції. Перед виступом хвилювався дуже: чи добре заспіваю, чи виправдаю надії тренерки.
Першою, хто привітав була, звичайно, мама. Вони з татом дуже переживали за мене. Аж захворіли через стрес з тої радості. Коли мені було 10 років, мама завела спеціальний зошит, в якому вона записувала усе, що відбувалося: мої концерти, інтерв’ю зі мною, контактні телефони людей, з якими доводилося спілкуватися. Перед фіналом, ви уявляєте, вона затратила багато часу, але зателефонувала до кожного, щоб нагадати про мене.
Вражений я не тільки перемогою на телешоу, а й найголовнішим бонусом – двокімнатною квартирою у столиці! Коли тільки зайшов туди, відразу зрозумів – це моя! Нічого, що без ремонту і треба багато докласти зусиль, щоб привести її у належний вигляд, головне, що уже всі документи оформлені і я готовий там спати навіть на підлозі без ковдри і подушки. Дасть Бог, все облаштується, я обов’язково зроблю тут власну студію звукозапису. До речі, водій, котрий мене віз додому після шоу, сказав: «Люди по закордонах їздять на заробітки, роки там гарують, щоб заробити на житло, а ти заспівав і отримав квартиру». Воно ніби й так, здається, на перший погляд, усе дуже просто. Але той, хто поруч знає, яка це важка праця!
А поки що планую здати ЗНО і поступити у київський виш ім. Глієра. На карантині писав пісні, маю намір їх записати, веду переговори зі студіями звукозапису. Та все ж моє майбутнє зараз залежатиме від балів на ЗНО.
Побажаємо Ромчику успіхів! А усім нагадаємо, що його альмаматер – Теребовлянський коледж культури і мистецтв, який очолює заслужений працівник культури України Микола Виннічик і який від імені колективу привітав його одним із перших. Тут його старші наставники, мистецькі керівники, друзі, які вболівали за свого студента і одногрупника. Залишається лише добавити, що Ромчик співає у фольклорно-обрядовому ансамблю «Намисто» (кер. Тамара Виннічик і Петро Кутний), чоловічому квартеті «Обертон» (кер. Микола Мечник), хорі «Сонячний струм» (кер. Олена Брездень), виступав із духовим оркестром «Княжі сурми»(кер. Ігор Крисько), його керівник з вокалу – Петро Кутний. А чи не найбільше переживає, спілкується і вболіває за майбутнє талановитого студента Зоя Габрук, яка і організувала зустріч Романа Сасанчина в редакції.
