Навіть маленька річечка на Поділлі може утворити грандіозний каньйон висотою кілька десятків метрів. Особливо ефектно такі ландшафти виглядають восени.
1. Каньйон Смотрича, Цвіклівці
Фото з квадрокоптера Іринни Пустиннікової
Річка Смотрич, як ніж масло, ділить колись єдине село Цвіклівці на дві половини — власне сільську та дачне селище. Напевно, це найкрасивіше місце в околицях Кам’янця-Подільського: свої останні кілометри перед впадінням в Дністер річка Смотрич проходить максимально красиво.
2. Каньйон Смотрича, Цибулівка
Фото з квадрокоптера Іринни Пустиннікової
Від Кам’янця Смотрич тече в глибокому каньйоні практично до свого впадіння в Дністер. На фото — меандри річки між Кам’янцем-Подільським і селами Цибулівка і Зубрівка.
Мабуть, найвідоміше місто, повністю оперезане крутим каньйоном — Кам’янець-Подільський. Смотрич затягнув навколо острова Старого міста тугу петлю. З неба ця петля схожа на букву омега, чи то на сердечко. Один з головних туристичних магнітів України, Кам’янець славиться своєю Старою фортецею, найдавнішою зі збережених ратуш в Україні, кафедральним Петропавлівським костелом і кварталами старих вірменських будинків. Побачити всю красу каньйону найлегше з повітряної кулі: Кам’янець вважається столицею українського повітроплавання, і політати тут можна в будь-який день, була б погода.
4. Каньйон Тернавки, Врублівці
Фото з квадрокоптера Іринни Пустиннікової
Каньйон річки Тернавки між селами Китайгород і Врублівці Кам’янець-Подільського району можна добре розглянути хіба що з повітря: береги річки вкриті лісами.
5. Каньйон Джурина, Червоноград
Фото з квадрокоптера Іринни Пустиннікової
Одне з найкрасивіших місць України — руїни замку Понінських в неіснуючому вже місті Червоногруде (звична українському вуху транскрипція «Червоноград» вносить плутанину через схожість назви з шахтарським містом на Львівщині). Пагорб, на якому стоять руїни палацу домініканського костелу, опоясує річка Джурин. Але більшість туристів приїжджають сюди не стільки за архітектурою, скільки за природою: неподалік від замку Джурин провалюється в свій же каньйон масштабним 16-метровим водоспадом.
6. Каньйон річок Сурша і Сара-Лунга
Фото з квадрокоптера Іринни Пустиннікової
Дністровський каньйон не самотній у своїй красі: більшість його приток на цій ділянці теж мають нехай не дуже довгі, зате дуже красиві каньйони. Дві крихітні річки Сара-Лунга і Сурша об’єднуються в одну всього за сотню метрів від впадіння в Дністер. Знаходиться це диво у Кельменецькому районі Чернівецької обл., і цивілізованих під’їздів до нього просто немає. Правда, красу можна на кілька секунд побачити з вікна дизель-поїзда Гречани – Ларга.
7. Каньйони Збруча і Дністра, Окопи
Фото з квадрокоптера Іринни Пустиннікової
Невелике село Окопи (колись Окопи Гори Святої Трійці) на кордоні Тернопільської, Хмельницької та Чернівецької областей лежить на вузькому перешийку між двома ярами — Дністровським і Збручанским. Тут зберігся скромний костел XVII ст. і залишки кріпосних воріт.
8. Каньйон Збруча, Кудринці
Фото з квадрокоптера Іринни Пустиннікової
На високих берегах Збруча збереглися замкові руїни. Твердиня в селі Кудринці Борщівського району Тернопільської обл. виглядає дуже романтично, але туристи добираються до замку нечасто: все через звичне провінційне бездоріжжя.
9. Каньйон Збруча, Чорнокозинці
Фото з квадрокоптера Іринни Пустиннікової
З замкової гори в селі Чорнокозинці Кам’янець-Подільського району Хмельницької обл. відкривається приголомшливий вид.
10. Каньйон Збруча, Скала-Подільська
Фото з квадрокоптера Іринни Пустиннікової
Містечко Скала-Подільська в Тернопільській області колись називалося Скала-на-Збручі. До наших днів у Скелі зберігся позньоготичний костел, залишки маєтку намісників Галичини Голуховських і руїни середньовічного замку. Колись форпост в Скелі був під стать фортеці в Кам’янці-Подільському, але довга низка негараздів – нападу, облоги, пожежі і навіть удар блискавки – поклали кінець колишній славі ще в XVIII столітті. Руїни, тим не менш, виглядають дуже цікаво і сьогодні.
11. Каньйон Жванчика, Жванець
Фото з квадрокоптера Іринни Пустиннікової
Замками багатий не лише Збруч. Неподалік від впадіння Жванчика в Дністер, в селі Жванець Кам’янець-Подільського району височіють руїни середньовічних укріплень.
Одне з найбільш знакових, знаменитих місць Дністровського каньйону — петля річки навколо райцентру Заліщики на Тернопільщині, томатної столиці України. Завдяки надзвичайно м’якому клімату місто було популярним кліматичним курортом в період між Першою і Другою світовими війнами. Тут відпочивав весь бомонд Речі Посполитої, а на облаштованих пляжах навіть хотіли висадити пальми. У ті роки в Заліщиках культивували лозу, та зараз у всіх сусідніх селах землі не видно за теплицями: тут масово вирощують ранні овочі.
Колись Дзвенигород був могутнім градом, а сьогодні це крихітне село, куди не ходять рейсові автобуси. Тим не менш, з боку Дністра тутешній пейзаж прекрасний: дзвенигородское відшарування силуру – геологічний пам’ятник природи. Крім того, в селі збереглися стара церква і милий палац (перша третина ХХ століття).
14. Каньйон Мукші
Фото з квадрокоптера Іринни Пустиннікової
Ще одна непримітна річечка, яка неподалік від впадіння в Дністер перетворюється на писану красуню. Про Горішні Плавні дізналася вся країна, а між тим вони у своїх стражданнях через комуністичну топографію не самотні. Селищу Жовтневому, передмістю Кам’янця-Подільського, було повернуто історичну назву Мукша Китайгородська — і тепер мешканці просять назвати їх на честь місцевої православної церкви Троїцької і взагалі всіляко відмовляються від простої подільської річечки.
15. Китайгородська стінка
Фото з квадрокоптера Іринни Пустиннікової
Еталонний розріз силуру, відомий геологам і географам всього світу. Тільки біля села Китайгород Кам’янець-Подільського району силурійські поклади спостерігаються в повному розрізі. А ще в селі є костел XVIII століття і вмираючий дворянський маєток.
16. Каньйон Студениці
Фото з квадрокоптера Іринни Пустиннікової
Невелика річка Студениця, ліва притока Дністра, в’ється змією серед подільських пагорбів. Тут дуже красиво – шкода тільки, що дістатися до каньйону Студениці через бездоріжжя наважиться не кожен.
17. Каньйон Ушиці, Отроків
Фото з квадрокоптера Іринни Пустиннікової
У зеленому каньйоні річки Ушиці колись знімали радянський фільм «Циганка Аза». Палац у селі Отроків (Хмельницька обл.) в останні роки відновлює з руїн львівський меценат і бізнесмен Ігор Скальський. У треті вихідні серпня в селі проходить фестиваль, одна з родзинок якого — круті міжнародні лазерні шоу.
18. Каньйон Нічлави, Висічка
Фото з квадрокоптера Іринни Пустиннікової
Над неймовірно красивим каньйоном річки Нічлави у Висічці Тернопільської обл. на Замковій горі збереглися залишки двох веж.
У каньйоні річки Стрипи лежить старовинне місто Бучач, багате архітектурними пам’ятниками. Тут є замок, Василіанський монастир і Успенський костел з прекрасним вівтарем роботи видатного скульптора Йогана Георга Пінзеля.
20. Касперівське водосховище на Сереті
Фото з квадрокоптера Іринни Пустиннікової
Місце відпочинку жителів півдня Тернопільської області. Тут катаються на човнах і катамаранах, рибалять та купаються.
Випадок надихнув Ганну Осадко малювати картини на дошках. Під час карантину далеко від Тернополя просто не мала де знайти полотна, пише Про те
– Мені завжди подобається пробувати щось нове у малюванні – окрім традиційного живопису і графіки робила свого часу так звані «3-D» картини на склі, ілюстрації з пластиліну, з вовни, колажі з тканини, – розповідає Ганна. – А от нещодавно під час карантину поїхала на кілька днів у село. І вже на місці збагнула, що фарби я взяла, а от папір – забула. Позаяк транспорту катма, а натхнення саме з’явилося, то й вирішила спробувати малювати, на чому знайду. Знайшла, до речі, дошку і камінь. Ну, на них і малювала.
– Якими фарбами малюєш по дереву?
– Звичайний акрил. Власне, лише він і був тієї миті в наявності. Думаю, для дошки підійде і гуаш, і олійні фабри.
– Де береш дошки? Може десь спеціально шукаєш? У яких найнесподіваніших місцях знаходила?
– Чоловік з сином у селі саме розпилювали старі дошки, аби топити в п’єці. То звідти, з тамтої купи і взяла першу. А наступну знайшла дорогою з лісу – теж на купі «для розпалу» – така вона мені здалася незвичайна – з трухлявою діркою збоку, зі слідом від пилки – певно, пробували її пиляти, та й лишили, викинули. А я одразу «побачила» в ній дух лісу, весни, народження. Саме на ній намалювала вагітну жінку у зеленій сукні, трухлявий отвір став головою, довкола якої дуже гармонійно виглядає віночок.
– Як відрізняється малювання на дошці і на полотні, наприклад? Що цікавіше?
– Власне, нічим, окрім формату, і не відрізняється, але тут сама форма підказує сюжети. Ну і «оживляти» дерево значно цікавіше.
– Якщо людина вчиться помічати красиве в дрібницях, як змінюється її кругозір і навіть життя?
– Коли би мене запитали, що мені вдається найкраще, я би, певно, сказала – «Помічати важливі дрібниці». І показувати їх іншим. І це справді важливо – принаймні, для мене – підвести голову до неба – і помітити, що ця хмарина подібна на ангела, а оце спиляне дерево – на підбитого птаха. Що розцвіли бузки чи вигулькнули перші солодкі серця суниць.
Підозрюю, що саме тому у мене ідеальний зір – бо мені подобається дивитися на світ. І я тішуся тому, що бачу. Таке собі самолікування дивами.
Я би навіть порадила людям, у яких почав псуватися зір, спробувати таку практику – упродовж кожного дня помічати бодай 5 гарних і несподіваних дрібниць, скажімо, дорогою на роботу – уважно дивитися і фотографувати їх – і радіти їм, звісно. Адже коли людина радіє тому, що бачить, і уміє помічати – її життя стане кращим. От побачите.
«Код нації» – так називають українську вишиванку. І це не просто красиві слова. У залежності від історичного регіону України деталі і тематика орнаменту вишиванок відрізняються. А на початку ХХ століття, коли українська нація почала боротьбу за свої політичні права, вишиванка стала використовуватися як патріотичний та культовий одяг, символ української ідентичності.
Щорічно у третій четвер травня світ відзначає Всесвітній день вишиванки. І хоче це свято досить молоде – йому лише 13 років, але цього року до нього долучились вже більше 60 країн.
Українські вишиванки підкорюють світ, заворожуючи людей своєю самобутністю та глибоким змістом вишивки. Чимало зірок світового рівня, зокрема Клаудія Шиффер, Ніколь Кідман, Демі Мур, Холлі Беррі, Сальма Хаєк, Сандра Буллок обирають саме український національний одяг.
Холлі Беррі
Вишиванку Vita Kin наділа для фотоколажу нового фільму «Танцівниця» французька актриса Мелані Тьєррі
Британська співачка та композитор Адель у вишиванці позує на сторінках модного журналу VOGUE
Ніколь Кідман
Клаудія Шиффер
У цьому матеріалі “Like” розкаже історію і традиції свята, пояснить особливості вишиванки кожного регіону України та розкриє основне значення символів «коду української нації».
З чого все почалось?
Всесвітній день вишиванки з’явився завдяки акції, яку у 2006 році запропонувала провести студентка Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк. А поштовхом до реалізації ідеї та святкування стала вишиванка Ігоря Житарюка, яку він регулярно одягав на пари, як і чимало інших студентів.
Дівчина запропонувала одногрупникам та студентам обрати один день і всім разом одягнути вишиванки.
Спочатку вишиванки одягнули кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету. Та вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня, до нього почала долучатися українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України.
Унікальність вишивки кожного з регіонів
Кожен регіон України може похвалитися своїм унікальними вишиванками, які відрізняються фасонами, кольором, способом вишивання, орнаментом і візерунками.
Вінницька область
Вишиванки мали багату кольорову гаму. На кожній сорочці можна побачити у візерунках певний домінуючий колір. Тут майстерно поєднували ледь не всі техніки та стилі відображення елементів: низь, хрестик, вишивка розписом, настилання, вирізування, різноманітні види мережок. Контурними швами обрамляли та з’єднували окремі орнаменти на сорочці.
Волинська область
Для цього краю характерним є ритмічне повторення різних геометричних фігур: зірок, ромбів, ламаних ліній. Дрібні елементи, що вписувались один в одний, переплітаючись, утворювали гармонійний візерунок. З усіх кольорів переважав червоний, також вишивали синім і чорним.
Суто західноволинським прийомом було розміщення вузької смужки вишивки на згині рукава при манжеті. Крім хрестика, поширеним було занизування – дуже давня техніка, що імітує човникове ткацтво, створюючи чіткі та прості композиції.
Дніпропетровська область
Стародавніми класичним техніками на Дніпропетровщині було вишиття низзю та ажурними мережками. Вишивки хрестиком здебільшого геометричні, а також рослинні, що набули геометричного характеру. Манжети рукавів та виріз горловини вишивали кольоровими нитками та чорним плисом. У чоловічій вишитій сорочці переважали червоний та чорний кольори.
Дослідники, які розглядали найстаріші колекції вишивок Дніпропетровського краю, говорили: “Такого розмаїття ромбів, хрестів, косих хрестів, свастик, зірок, трикутників, квадратів, їх поєднання, вписування одних елементів в другі.., важко собі уявити».
Донецька область
Тут полюбляли поєднання червоно-чорного кольору на світлому (білому) тлі.. Оздоблювали вишиванки мережкою та вирізуванням.
Якщо були рослинні мотиви – то це пишні квіти, цілі букети і дерева. Зображали й птахів. (На весільних рушниках, наприклад, птахи сприймаються як елемент чарівності, казковості). На Донеччині вишивали різними техніками, окрім хіба що яворівки і низинки. Кольори ниток, якими вишивали жіночі й чоловічі сорочки – традиційно червоний, чорний і білий. Оздоблювали рукави, рідше коміри та поділ.
Житомирська область
Техніки, які тут використовували найчастіше – це занизування та дрібний хрестик. З кольорів – поєднання синього із червоним та чорним. З геометричних фігур найпоширенішими були хрести, ромби, круги, зигзаги та особливо розетки. Ці фігури мали глибоке символічне значення, а оздоблена ними сорочка мала захищати господаря від негативного впливу.
Та не менш популярні на Житомирщині квітково-рослинні орнаменти: найдавніші – барвінок і берізка, далі хміль, виноград, ружки, яблучка, листочки, які зустрічались й на інших предметах народної творчості (наприклад, писанках)
Закарпатська область
Закарпатська вишивка – це дуже різнобарвна та густа вишивка – традиційними тут були більше десятка кольорів. Чи не кожне село тут мало свою «улюблену» гаму: від чорно-фіолетової та вишневої до зелено-голубої. Якщо червоний поєднувався з чорним – при цьому один колір обов`язково виділявся.
Найпоширеніші техніки: низинка, кучерявий стіб, пряма та коса гладь. Основні фігури – ромб, який прикрашався іншими елементами – і так звані кривульки (зиґзаґ). Найдавніша закарпатська вишивка – це геометричні форми, та вже у ХХ столітті сюди проникають рослинні мотиви.
Запорізька область
Відомою на всю Україну була чоловіча так звана чумацька сорочка – з широкими рукавами, де вишивкою оздоблювався лише комір. (Цікаво, що такий рукав служив своєрідним прапором для подачі сигналу при переправі через дніпровські пороги). Чумацькі сорочки завжди добірно вишивалися. Комір здебільшого — лиштвою, пазуха — вирізуванням, а рукава вирізуванням з лиштвою.
У Запорізькій області використовували всі основні геометричні фігури та їхні поєднання: кола (символи сонця) в середині яких розміщуються розетки, складені з ромбів; ромби можуть бути однією фігурою та поділені на частини, також з крапками посередині.
Івано-Франківська область
Вишивки Івано-Франківщини прикрашають чіткі геометричні фігури, які часто з`єднуються в одну широку лінію, утворюючи динамічний орнамент. Старовинними місцевими техніками є “колення” і “кручення”, які є досить складними у виконанні. На Івано-Франківщині завжди пишно декорували рукави. На одній сорочці поєднували багато технік вишивання: від “білих по білому” до “писаних” – суцільно “замальованих” нитками елементів.
Особливими є вишивки села Космач. Яскраві жіночі сорочки з горизонтальними уставками, на яких переважає красива осіння гама. А от снятинські сорочки славились “рукавами-червонянками”, вишитими бавовняними нитками. Цікавими були покутські вишиванки. Чого варті лише місцеві назви візерунків: кучері звіздаті, чубаті, вусаті цілі, клинчасті головочки, зерняткові, чубаті, черковці, сливкові.
Київська область
На Київщині вишивали геометричні візерунки рослин у білих, коралово-червоних або ж чорних барвах. Перевагу надавали білому з вкрапленнями зеленого та червоного. На вишиванках красувались стилізовані грона винограду, хміль, ромби тощо. Для вишивки певний період використовували і сині кручені бавовняні нитки “заполоч”. Та з часом їх замінили чорними, оскільки сині швидко линяли.
Кіровоградська область
На старовинних вишивках Кіровоградщини збереглася символіка ранніх землеробів. Образ Великої богині, якій поклонялись трипільці. Зображалась у вигляді пташки і світового дерева. Також зустрічались такі цікаві символи як двоголовий орел – відображає чоловічу та жіночу сутність одночасно (звідси взяли для себе його росіяни).
Пізніше поширеними були пишні різнобарвні рослинно-геометризовані орнаментальні мотиви з вазонами, квітами, листям, бутонами. Оригінальним був шов під назвою «солов’їні вічка», коли на полотні виколювались дірочки.
Луганська область
Особливістю луганських вишивок є поліхромні візерунки, виконані хрестиком, грубою ниткою, завдяки чому створюється враження рельєфності. Традиційним є поєднання різних за фактурою ниток, що також також додає рельєфності візерунку. Тут здавна вишивали хрестом і гладдю. Вміння вишивати на Луганщині передавалось із покоління в покоління. Цікаво, що народному ремеслу навчали дівчаток вже дошкільного віку. Бо, за традицією, на день сватання у юнки мало бути не менше 12-ти вишитих рушників.
Львівська область
Львівська вишивка має свою особливість: білий простір між елементами малюнка, завдяки чому сорочка виглядає прозорою і легкою.
Львівські вишивки, виконані переважно хрестиком та стебнівкою, нагадують тонке мереживо. Дрібна павутинка квіток чорного кольору, поєднаного із червоним, жовтим, зеленим та синім. Яворівський район мав свою унікальну техніку: дрібні елементи складали з окремих фігурок: сосонок, клинців, кривульок…, вишитих різнобарвними нитками: блакитною, синьою, зеленою. У жіночих сорочках вишивали манжети рукавів та самі рукави, на грудях робили невеличкий виріз.
Миколаївська область
Жіночі сорочки цього регіону України були особливими. Їх вирізняли чотирикутний виріз довкола шиї та вільні, без зборок у зап`ясті рукави.
Сильно стилізовані рослинні мотиви. Це сосонки, дубове листя і шишки хмелю, різноманітні квіти та квітучі гілки. Цікаво, що такий елемент як лінія, що використовувався як розмежувальний компонент вишивки був символом землі або межі між добром і злом. Не менш популярними були зооморфні мотиви.
Одеська область
Традиційні одеські сорочки з пухликами шили з білої бавовняної тканини. Пухлик – це збирана тканина на рукаві трохи нижче плеча. Саме пухлик додає рукавам пишності та об’єму. Стоячий широкий комір густо збирали у дрібні “зморшки”, які оторочували тоненьким рубчиком. Верхній край рукавів призбирували, а нижню вишивали геометрично-рослинним візерунком у техніці хрестика. Основними кольорами були переважно червоний, чорний, синій та жовтий. Вузькою смужкою обробляли краї рукавів.
Полтавська область
Для Полтавської вишивки характерна ніжна кольорова гама, пастельні тони. Найчастіше це вишиття білим по білому геометричних орнаментів (у народі асоціювалось із морозними візерунками), а також поєднання їх з рослинними. Щоб підсилити ефект – додавали нитки попелястих кольорів.
Кажуть, саме полтавська вишивка є найскладнішою зі всіх українських. «Рідною» для полтавчанок здавна була техніка лічильна гладь (лиштва). Наприклад, жіночу полтавську вишиванку можна впізнати за дуже багатим, складним, та водночас ніжним за кольорами, «тонким» оздобленням рукавів.
Рівненська область
У вишивці домінували прості геометричні візерунки червоного кольору з добавкою синього. Жіночі сорочки часто вишиваються тільки червоною заполоччю та дуже простим орнаментом. Червоною ниткою на білому-сірому тлі льняної полотнини. Характерні вишивальні техніки занизування, верхоплут, настилування. Вишивка цього регіону — вишукано проста та чітка за композицією. Домінуючим є найдавніший монохромний (одноколірний) геометричний орнамент.
Сумська область
Сорочки-вишиванки Сумщини — переважно полтавського типу. Вишивка білими нитками гладдю, вирізуванням, набируванням, використання різних видів мережок. Характерні тут також багатоколірні візерунки. Це ніжне вишиття дрібним хрестиком і напівхрестиком, а також рельєфне грубою ниткою. Вишивали геометричні та рослинно-геометризовані взори. Серед зооморфних мотивів переважали птахи: орли, лебеді, качки, голуби.
Тернопільська область
У більшості районів Тернопільщини майстрині віддавали перевагу геометричним узорам. Насичені темні кольори. Особливо на Борщівщині – регіоні, який прославився на весь світ саме своїми унікальними вишиванками. Це зашиті повністю рукави із сильним переважанням чорного кольору (що символізує трагічні сторінки історії краю), також поздовжні косі смуги з повторюваними елементами.
Також мотив калини – один з улюблених на Тернопільщині. Ягідні галузки часто зображали між двома пташками. Типовою тут була вишивка вовняними нитками. Тернопільські візерунки чіткі, контрастні, з об`ємними елементами.
Харківська область
Багатобарвну сорочку цього регіону вишивали товстою ниткою, завдяки чому орнамент набуває рельєфності. Особливістю вишиванок є поліхромні візерунки, виконані напівхрестиком або хрестиком. Конкретної гами кольорів чи притаманного лише цьому регіону візерунку годі й шукати.
Херсонська область
Вишивкам Херсонщини притаманний рослинно-квітковий орнамент. Він почав з`являтися на жіночих та чоловічих сорочках ще з середини XІХ століття. Одна з найпоширеніших ідеограм – “Світове дерево”, це образ прародительки – Матері-Землі. Частими були також символічні зображення тварин: зозулі, півня, коня та оленя. Старовинні херсонські сорочки часто вишивали чорними нитками. Побутувала на Херсонщині й вишивка білим по білому.
Хмельницька область
В орнаментах подільських вишивок переважає один колір — чорний з великим або меншим украпленням червоного, синього, жовтого або зеленого. Найпоширеніші одноколірні (червоні і чорні) вишиванки, рідше — дво — і триколірні. Для Хмельниччини характерною була техніка вирізування. Геометричний орнамент із простих прямих, скісних, ламаних, зубчатих ліній. Строго геометрична низь.
Черкаська область
Черкащина – це дуже красива витончена вишивка, яка потребувала неабиякого вміння та великих затрат часу. Дрібні стібки утворювали складний переважно геометричний візерунок. Відмінним від решти регіонів тут було горизонтальне розміщення узорних ліній на рукавах жіночих сорочок. Свою особливу вишивку мало відоме село Суботів. Тут любили золотисті відтінки: від жовтого до вишневого. У південних районах Чернігівщини вишивали основним білим із дрібним вкрапленням червоного та чорного кольорів.
Чернівецька область
Найдавніші зразки вишивок, знайдені у цьому краї, були виконані одним кольором. Зооморфні мотиви вишивали білою гладдю чи дрібним хрестом, штаповкою, крученим швом. Використовували навіть срібні та золоті нитки, бісер, шовк, вовна, металеві блискітки. Характерна вишивка Заставнівського району – це поперечні смуги (2-7) дрібних геометричних елементів. Поширені жовті та світло-зелені кольори. У Кіцманському районі вишивали досить великі рослинні візерунки, зокрема букети руж; зустрічалися також птахи.
Чернігівська область
Для цього краю характерні білі вишивки. Геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нитками або ж із украпленням червоного і чорного. Виконується дуже дрібними стібками, що нагадує бісерні вишивки, характерні для чернігівських сорочок. Використовувалися дуже тонкі нитки, що вимагало від рукодільниць надзвичайної майстерності. Щоб підсилити загальну виразність вишивки, в ній використовували два або більше типів швів: наприклад, прозорі із гладдю. Дуже популярною була й ажурна вишивка.
Автономна Республіка Крим
Кримські татарки любили вишивати. Природно, що їхня вишивка відрізняється від більшості типових на материковій Україні. Важливими тут є контрасти (які можна побачити й на народному верхньому одязі). Вони часто використовують квітчасті орнаменти з ніжними кольорами, правильно підбираючи кожну квітку.
Головні знаки, використовувані майстрами тут такі: жіночій знак — вигнута гілка (егрі дал) — означає мінливість, динамічність, розвиток. Чоловічий — родове дерево — надійність, стійкість та сила. Гвоздика – літня людина. Тюльпани символізують молодих хлопчаків, а рози – жінок. Є також символ «марам», який досить часто зустрічається на вишивці і орнаментах, особливо головних покривалах і поясах з широкої вовняної тканини (учк’урах) – це «дерево життя».
Ексміністр охорони здоров’я Уляна Супрун зібрала все, що нині відомо про заняття сексом під час пандемії COVID-19 і дала поради, як знизити ймовірність захворювання Рекомендації Супрун опублікувала на своїй сторінці в Facebook.
Ексміністр зазначила, що в цілому секс знижує тривожність і допомагає боротися зі стресом, з яким зараз можуть зіткнутися з-за вимушеної ізоляції. Заняття сексом супроводжує викид гормонів, зокрема окситоцину, що добре впливає на імунну систему. Наприклад, окситоцин активує ланка вродженого імунітету, клітин «природних кілерів».
Вони вбивають уражені вірусами клітини і не дають виникати рецидивів деяких хвороб.
«Також статевий акт можна прирівняти до фізичних вправ, що має позитивний ефект на серцево-судинну систему», – додала Супрун. Вона підкреслила, що це нормально, якщо з-за стресу немає бажання займатися сексом. Так, в одному невеликому дослідженні, яке провели в Веньчуані (Китай), виявили, що до землетрусу 2008 67% жінок мали регулярний секс, а після землетрусу показник впав до 4%. За місяць число зросло до 24%, але все одно не піднялося до колишнього рівня.
«Це демонструє те, як ми можемо реагувати на стрес і небезпека… Ми не можемо закликати утриматися від сексу під час пандемії COVID-19, однак закликаємо до свідомості», – написала Супрун.
Вона нагадала, що, як і інші респіраторні віруси, вірус SARS-CoV-2 не поширюється статевим шляхом. Ніяких доказів такої ймовірності поки немає. Основний шлях поширення – через тісний контакт з хворою на COVID-19 людиною. Невеликі краплі рідини з носа або рота поширюються під час того, як хвора людина кашляє, чхає, розмовляє або видихає повітря. Тому близький тілесний контакт, поцілунки і навіть швидке дихання, які супроводжують секс, можуть бути способом передачі вірусу від одного партнера до іншого.
Близький тілесний контакт, поцілунки і навіть швидке дихання, які супроводжують секс, можуть бути способом передачі вірусу від одного партнера до іншого.
«Досі недостатньо інформації, щоб стверджувати про повну безпеки або небезпеки самого статевого акту зараз. Зібрали для вас кілька порад, яких слід дотримуватися в цей період під час заняття сексом», – пише ексглава МОЗ.
Займайтеся сексом з близькими вам людьми
«Ваш найбезпечніший сексуальний партнер Ц ви самі. Мастурбація не поширює вірус, особливо якщо ви миєте руки і будь-які секс-іграшки милом не менше 30 секунд до і після сексу», – порадила Супрун.
«За рівнем безпеки після вас йде ваш постійний партнер або партнерка, з ким ви живете. Якщо ви удвох дотримуєтеся карантину, не маєте тісних контактів з іншими людьми, а до того ж, живете разом, то в плані інтенсивності тілесних контактів секс нічим не буде відрізнятися від спільного перегляду фільму в обіймах», – додала вона.
Супрун радить уникати сексуальних контактів з тими, з ким ви не перебуваєте на карантині, навіть якщо це ваш постійний сексуальний партнер.
«Пам’ятайте про те, що ви можете бути впевнені лише в тому, з ким дотримуєтеся ви самі всі правила карантину. Простежити за партнером або партнеркою, з якими ви не живете під одним дахом, складно. Якщо у вас кілька сексуальних партнерів, обмежте зустрічі з ними. Спробуйте замінити реальний секс на віртуальний. Не починайте нові сексуальні відносини в цей період», – пише екс-глава МОЗ.
Враховуйте основні способи поширення вірусу
«Перш за все, SARS-CoV-2 може передаватися під час поцілунків. Якщо людина не входить в ваше коло тісних контактів, тобто не живе з вами, обмежте поцілунки», – дає рекомендацію Супрун.
У мережі поширюються повідомлення про безпечні під час пандемії COVID-19 пози для сексу, нагадала екс-міністр. Звичайно, це жартівлива форма подачі серйозної інформації. За основу там взяте правило соціальної дистанції в 1−1,5 метра (від вашого обличчя до обличчя вашого партнера або партнерки).
«Якщо ви практикуєте анальний секс чи риммінг, пам’ятайте про те, що вірус SARS-CoV-2 може міститися у фекальних масах. Так само пам’ятайте, що під час орального сексу можливе поширення вірусу через слину. Для цього використовуйте презервативи або латексні серветки, тут важливий бар’єрний захист», – пише Супрун.
Вона також нагадує, що мити руки до і після сексу не менш важливо, ніж кожен раз після повернення з вулиці. Так само важливо дезінфікувати всі секс-іграшки, які ви використовуєте. Переконайтеся, що ними користуєтеся тільки ви. Відмовтеся від сексу, якщо ви або ваш партнер, або партнерка погано себе почувають.
«Якщо у вас або вашого партнера з’явилися симптоми COVID-19, уникайте сексу і поцілунків, зокрема. Пам’ятайте, що висока температура (вище 38,5 градусів), кашель і утруднене дихання – привід до госпіталізації. Також якщо ви знаєте, що ваш партнер або партнерка контактували з хворими COVID-19 людьми, утримайтеся від сексу на деякий час, щоб зменшити ризик вашого інфікування», – радить Супрун.
Користуйтеся засобами контрацепції
«Крім ризику заразитися вірусом SARS-CoV-2 (якщо не дотримуватися міри запобігання), не варто забувати про інфекції, що передаються статевим шляхом. Для запобігання інфікування цими інфекціями потрібно користуватися засобами контрацепції. Презерватив – засіб контрацепції бар’єрного типу. Це єдиний спосіб запобігти інфекції, що передаються статевим шляхом, та вагітності одночасно. Його ефективність дуже висока, але тільки у разі правильного використання», – нагадала ексміністр.
Церква забороняє нам вірити в сни. Священники кажуть, що деякі сновидіння бувають від Бога, але трапляються і від лукавого. Втім, погодьтеся, інколи як насниться якийсь сон — віщий або до болю символічний, то потім аж мурахи шкірою пробігають. Про сновидіння тернополянки Світлани Гуменної можна писати книжку. Багато з них — дуже цікаві, глибок і та мають схильність справджуватися у житті. Так, якось завдяки нічному жахіттю їй вдалося застерегти від біди свою однокурсницю, теж Світлану. Прокинувшись після сну, в якому побачила, що з подругою трапилося лихо, Світлана Гуменна не знаходила собі місця. Зрештою, пересилила себе і подзвонила дівчині. — Світланко, вибач, що таке кажу, але бачила тебе в дуже поганому сні. Ти б пішла до церкви, помолилася, щоби Бог тебе оберіг, — промовила в слухавку. А через добу, наступного вечора однокурсниця-тезка сама зателефонувала їй. — Дякую за врятоване життя, — промовила тихо. Того ранку дівчина вирішила дослухатися поради Світлани Гуменної. Тезка пішла до катедри, помолилася, дала на службу Божу за здоров’я. А коли поверталася з церкви — потрапила під авто. Машина вдарила Світлану, і дівчина відлетіла до тротуару, вдарилася головою до бордюру. Але майже не постраждала: удар значно пом’якшив густий вінок кіс. Таку зачіску того дня Світлана зробила не знати чому, до того ж — уперше в житті. Раніше вона ніколи не обрамляла голову косою. Ще більше вражають сни Світлани Гуменної, що мають стосунок до України. — Мені наснилося три сни, дія яких відбувалася у Криму. Здається, що якби побачила наживо ті гори зі сновидіння, то одразу впізнала би їх, — зізнається Світлана. У першому сні на кримському узбережжі молода жінка опинилася зі старшою донечкою. Поруч були гори, навкруги — багато людей. І раптом Світлана помітила, що на берег насувається страшна чорна хвиля. Хапнула дитину і чимдуж втікати до печери в горах. Разом із нею сховалися й інші люди. — Ми врятувалися. Люди теж вижили. Стихія минула. Знову вийшли на берег, — пригадує сон моя співрозмовниця. — Раптом я дивлюся, а на моїй та доньчиній голові з’явилися українські віночки. Ми йдемо берегом, а мені трохи ніяково. Бо я знаю, що це ж Крим, тут російськомовне населення, тут такого не сприймають… Але враз помічаю, що людей з віночками серед нас стає щораз більше. Цей сон Світлані наснився незадовго до окупації півострова. Перед початком війни їй снилося, що іде тим же піщаним берегом, а навкруги — багато вбитих, пошматованих та прострелених чоловічих тіл. Пригадує жах, що відчула, і неприємний, разючий запах мертвої плоті… І там також була чорна хвиля… Ще один сон, пов’язаний із Кримом, жінка побачила зовсім недавно, після президентських виборів. Їй втретє наснилися ті гори з рятівною печерою. Той самий пляж — тільки безлюдний. Жінка йде по ньому з молодшою донькою на руках і дивується: як так, аналогічний сон, однаковий краєвид. Ураз вдалині помічає людину. Підходить ближче — і впізнає Володимира Зеленського. Він сидить у піску і ліпить замки. Будує і одразу ж руйнує їх. Світлана дратується, бо ж очевидно: щоби створити щось із піску, потрібно долити хоч трохи води. А він же зовсім сухий! Як такого можна не знати?! І чомусь запитує Володимира Зеленського: — Ну як тобі не соромно? Він нічого їй не відповідає. Тільки дивиться сумним, розгубленим, зніченим поглядом. І раптом Світлана відводить погляд від Володимира і помічає позаду нього хвилю, що насувається. Вона страшніша, більша і темніша, ніж у попередніх снах. Вища від гір. Страх сковує її. З’являється розуміння того, що це неминуче. Ховатися запізно. Світлана розпачливо розуміє, що втекти не встигнуть. До печери вона не добіжить. — Доню, заплющ оченята! — міцно притискає до себе дитину і сама також зажмурюється від невідворотної смерті. Хвиля накриває їх. Але не вбиває. Світлана розплющує очі, вглядається у личко дитини. Дівчинка їй усміхається. Жінка розглядається навкруги. Вони — єдині люди на березі, й Світлана розуміє, що Володимира Зеленського забрала вода. Прокинулася зранку Світлана в страху і сльозах. Мар’яна БОБРІВЕЦЬ, Вільне життя
Перший нюанс – це зістарений кефір, який повинен бути прострочений на 5-10 днів, але не більше. Жирність кефіру для цього тіста повинна бути 3,2%.
Друге – сода. Вона повинна бути свіжою, не дивлячись на те, що на упаковці часто вказується термін придатності необмежений.
Без солі і цукру можете забути про смачне кефірне тісто, вони там є обов’язковими. Кількість цих інгредієнтів має бути точним.
Також в тісто обов’язково додається сметана і олія.
Не варто додавати в кефіру тесту ціле яйце, знадобиться тільки жовток, тому що білок ускладнює тісто і під час смаження тісто твердне.
Крок №1
Зістарений кефір має неоднорідну структуру і його необхідно віночком перемішати до однорідності. А потім потрібно підігріти кефір на повільному вогні до 36 градусів (при постійному помішуванні).
Далі в теплий кефір додайте сметану, добре розмішайте.
Природно, ви можете використовувати свіжий кефір, але тоді кефірне тісто для смажених пиріжків вийде дещо іншим.
Крок №2
Потім додайте сіль, цукор і жовток, ще раз перемішайте.
Крок №3
Потім введіть олію, перемішайте.
Всипте половину борошна, розмішайте до однорідності.
Крок №4
Потім всипте борошно і соду, перемішайте ложкою.
Крок №5
Потім замісити тісто руками, додаючи при необхідності ще борошна. (У мене пішло борошна на 100 г більше, ніж було зазначено в рецепті, це залежить від якості борошна.)
Накрийте тісто плівкою і дайте йому відпочити 15 хвилин при кімнатній температурі. Це дуже важливий момент, який дозволить соді почати реагувати з кефіром, і таким чином готові пиріжки не придбають присмак соди.
Крок №6
Далі викладіть кефіру тесту для смажених пиріжків на присипаний борошном стіл, помніть тісто і формуйте пиріжки.
Крок №7
У мене – з картоплею та грибами.
Крок №8
Обсмажувати пиріжки потрібно в гарячій олії, причому рівень повинен доходити до середини товщини пиріжків, інакше пиріжки НЕ просмажаться.
Запевняю, пиріжки з такого тіста на кефірі приємно вас здивують! Смачного!
Та, що не сприйняла діагноз як точку зворотного відліку. Співзасновниця громадської організації «Амазонки Тернопілля» Галина Чорна — про те, як це — пережити рак, що дала хвороба і як змінилося сприйняття світу після одужання.
Про хворобу
У моєму житті був нелегкий період. Я жила у стані стресу, дуже багато працювала, виснажувалась, менше уваги звертала на свою зовнішність, стала надміру емоційною, збудливою. У якийсь момент помітила, що почала набирати вагу. Це було так дивно: я працюю у фітнес-клубі, займаюся спортом, контролюю харчування, — аж раптом плюс три кілограми. Вирішила обстежити щитоподібну залозу. Зробивши УЗД, дізналася, що в мене пухлина, яку треба видаляти. Тоді мені не говорили, що це рак, — я могла тільки стежити за мімікою лікарів і здогадуватись. Мені порекомендували поїхати на обстеження в Київ, там же зробили операцію. Пам’ятаю своє збентеження, коли мене розмістили в палату разом із онкохворими жінками. Я з обуренням думала: чому мене, здорову, поклали поруч із ними? Важко було сприйняти таку кардинальну зміну в житті. Після операції, коли мені робили перев’язку, я запитала: «Лікарю, як у мене справи?» Він тихо-тихо відповів: «Пухлина була злоякісною, але за межі щитоподібної залози не вийшла. Ми все прибрали. Будете жити ще довго і нудно». Тепер, звичайно, гормональна терапія зі мною назавжди. Я не панікувала, не ставила собі зайвих запитань: а чому саме я, а що зі мною буде?.. У мене не було думки, що це кінець. Навпаки, поставилася до цього дуже спокійно: є проблема — треба її розв’язувати.
Про оточення
Чомусь наше суспільство, коли дізнається, що людині поставили діагноз із приставкою «онко», мало не хрест на ній ставить. Це неправильно. Якщо вчасно діагностувати рак, його можна вилікувати, забути, як страшний сон, і продовжити жити звичним життям. Так, лукавити не буду: були і труднощі, і біль, і різкий набір ваги, і погане самопочуття… Але для мене це не причина припиняти роботу над собою. Людині, яка почула діагноз, у сотні разів простіше його сприйняти, ніж її оточенню, особливо рідним і близьким. Основне, що я порадила б їм, — не панікувати. Натомість набратися терпіння, триматись одне за одного, слухати одне одного, проводити більше часу разом. Іноді — мовчати: буває, що слова зайві. А наймудріша позиція хворого — не ображатися на близьких, якщо вони роблять щось не так. Потрібно розуміти, що вони розгублені і не знають, як правильно. На жаль, багато з нас не навчені проявляти співчуття до рідних. Намагаючись якнайбільше встигнути і заробити, ми часто втрачаємо сімейну єдність. Я відвідую онкодиспансер як волонтерка і, спілкуючись із жінками, одразу бачу, кого з них підтримують, а хто залишається із проблемами наодинці.
Про щастя
Запитання, яке варто ставити собі, коли хворієш, — не за що мені це, а для чого. Моя хвороба дана мені для того, щоб я зрозуміла: треба просто жити своїм життям, так, як цього хочу я, не звертаючи уваги на думку оточення. А ще — що всі ці речі, про які ми клопочемось, — щоби було все гаразд і вдома, і навколо дому, і з навчанням дітей, — це дрібниці. Вони не зроблять людину щасливою. Пригадую, як я їздила на обстеження до Києва, поки мої колеги відпочивали, відвідували корпоративи… І тільки потім зрозуміла, що щастя не в корпоративах. Щастя — це йти Софійською площею, чути, як грає оркестр, адже зараз саме період новорічних свят, і відчувати неймовірну легкість, бо повертаєшся від лікаря, який сказав, що лікування минуло успішно. Ніщо не зрівняється з цим відчуттям. І тепер, коли мої знайомі скаржаться на якісь побутові проблеми, я думаю: просто дякуйте, що ви здоров і… Людям, які почули діагноз, я би порадила якнайшвидше його прийняти. Не драматизувати, не «варитись » у тяжких думках, натомість набратися терпіння, пройти курс лікування і жити далі. І дружити із собою. Якщо є бажання і можливість змінювати щось у житті — робити це без остраху.
Про життя після хвороби
Коли я приходжу волонтеркою в онкодиспансер, мені важко повірити, що я пережила хворобу. Дивлюся на жінок — і не усвідомлюю до кінця, що була на їхньому місці. Цього року я переоформлювала інвалідність, і зі здивуванням зрозуміла, що за весь рік жодного разу не відвідувала лікарів із якимись проблемами. У моїй медичній картці — жодного запису. Я — здорова, повноцінна жінка. Можливо, хвороби даються нам для того, щоби ми подивилися на світ з іншого ракурсу. Є така людська особливість: якщо захочемо, обов’язково знайдемо собі проблему. Треба це в собі змінювати. Не забагажовуватись побутовими негараздами, а розвиватися, цікавитися, читати книжки, пройти навчальні курси, дисциплінувати себе… Я ніколи не думала, що мені буде настільки цікаво жити. Тепер я бачу світ набагато яскравішим, ніж колись, і не вважаю проблемами те, через що раніше тривожилась. Я більше не вступаю в безглузді дискусії, не забиваю голову плітками, роблю те, що вважаю за потрібне, і йду звідти, де мені некомфортно. Адже життя — одне, і щодня я пишу не чернетку, а чистовик. Записала Ірина МАХТУРА, Вільне життя
Пограти на саксофоні для тернополян у парк Національного відродження мало не щодня тепер приходить тернополянин Ігор Красовський. Таким чином музикант намагається підняти дух перехожих у час карантину, пише Погляд
Музику люблю, вже давно живу нею, — розповів “Погляду” Ігор Красовський. — Зараз період трохи сумний, тому вирішив підняти дух тернополян музикою. Бачу, людям подобається: підходять, дякують, залишають гроші. Вчора так заробив 104 гривні. Кидають 20-, 10-ти і 5-гривневі купюри.
На саксофоні пан Ігор почав вчитися грати минулої зими. Музичний інструмент купив у знайомого за 5 тисяч гривень.
Для саксофона в такому стані це ще досить недорого, — розповів саксофоніст. — Він не новий, я уже третій його власник.
Ще уміє грати на гітарі, сопілці, губній гармошці.
У радянські часи працював токарем, потім кіномеханіком, паралельно займався музикою, — розповів про себе тернополянин. — Певний період грав у барах. Зараз я у таких роках, що уже ніде не потрібен. У парку нікому не заважаю і люди реагують привітно. Виконую українські твори.
Бути частково звільненим від суспільних лещат, безперешкодно розпоряджатися своїм часом, простором – те, що найбільше цінує у своєму житті Ігор Красовський.
Київ, Львів, Одеса — ця трійця є найпопулярнішими містами для туристів. Менше мандрівників відвідують Тернопіль, Івано-Франківськ, Чернівці, Ужгород, Кам’янець-Подільський, Мукачево. Але в Україні безліч населених пунктів, де можна помилуватися архітектурою і торкнутися тисячолітньої історії. Ось лише три приклади таких:
Прилуки
Місто на півдні Чернігівської області, розташоване на берегах річки Удай. Перша письмова згадка — 1085 рік.
Одне з найстаріших міст України-Русі, також багате козацьким минулим. Відтак тут є кілька церков у стилі козацького (українського, мазепинського) бароко та типові для лівобережної України кам’яниці. У місті також можна побачити храми пізнішого періоду в стилі клисицизму, а також руїни головної синагоги та декілька яскравих прикладів еклектики і модерну. Загалом містечко невелике, але чисте, охайне і затишне.
Кременець
Районний центр Тернопільській області України лежить біля підніжжя Кременецьких гір.
Старовинне містечко відоме з 1064 року. Шарму Кременцю надає його розташування у звивистій долині посеред гір.
Тут можна подивитися цілу низку архітектурних пам’яток, більшість з яких видно з центральної вулиці міста. Крім того, туристів можуть зацікавити: руїни замку, єзуїтський колегіум, багато церков, костелів і старої забудови. Архітектура старого європейського містечка разом з горами, що її оточують, створюють неповторні краєвиди Кременця.
Острог
Місто відоме з 1100 року, розташоване у Рівненській області.
Острог — форпост Волині ще від часів України-Русі. Місто було важливим центром православ’я в Україні, а також осередком освіти і культури, що мав значення для усієї Східної Європи.
Острозького замку – «Вежа мурована» 16-го століття
Нині до уваги туристів тут є досить велика кількість старовинних пам’яток. Це, звісно, замок Острозьких із двома потужними вежами, Богоявленська замкова церква в стилі православної готики, система міських укріплень (Луцька і Татарська брами), а також оборонна синагога, костел, Острозька академія та монастир капуцинів. Такий перелік не є вичерпним. Гуляючи вулицями Острога, просякнутими історією України-Русі, завжди можна несподівано наштовхнутися на архітектурний артефакт багатовікової давності.
Замки і палаци
Історики кажуть, що в Україні є рештки 5000 замків. Звісно, більша частина з них перебувають у стані цікавому скоріше археологам, ніж туристам. Кілька з них є популярними туристичними об’єктами: Кам’янець-Подільський замок, Хотинський замок, Замок Любарта, Замок Паланок, Білгород-Дністровська фортеця. Водночас вони не становлять собою вичерпного переліку замків і палаців, придатних для відвідування. Тож мандрівникам буде цікаво побачити й інші:
Меджибізький замок
Замок-фортеця з могутніми стінами і кутовими вежами, які значно виступають за лінію стін. Споруда розташована в селищі Меджибіж Хмельницької області на мисі, утвореному річками Південний Буг та Бужок. Саме розташування дало назву замкові.
Найстаріша письмова згадка про цю фортецю сягає періоду України-Русі. Йдеться про часи існування укріпленого міста Меджибіж, яке виникло над Південним Бугом близько 1146 року. Першим господарем міста, припускають науковці, був князь Святослав Всеволодович (1126−1194). А в час, коли містом володів князь Галицький Данило Романович, Меджибіж захопили і знищили татари у 1241 році. Після того, як литовці відвоювали Поділля у татар, у 1362 році на місці колишніх тимчасових фортифікаційних споруд збудували укріплений замок.
Нині на території історико-культурного заповідника проводять фестиваль «Стародавній Меджибіж», де можна побачити реконструкції лицарських боїв.
Замок Шенборнів
Один із наймолодших замків в Україні. Розташований в урочищі Берегвар, у селі Карпати, що в Закарпатській області.
Палац Шенборнів збудований у 1890 році як резиденція та мисливський будинок графів Шенборнів. Будівля має 365 вікон, 52 димарі, 12 входів, як кількість днів, тижнів та місяців у році. Неоренесансна споруда, вкрита червоною фігурною черепицею, має витончений силует зі стрункими готичними вежами.
1945 року земля та маєтки були націоналізовані, а мисливський замок Шенборнів став санаторієм «Карпати». Нині відпочинок у санаторії рекомендований хворим на серцево-судинні та неврологічні захворювання. Із 2010 року тут організовано відділення реабілітації захворювань опорно-рухового апарату та відділення лікування шлунково-кишкового тракту. Є відділення патології вагітності жінок.
Палац Кеніга
Білокам’яна будівля ХІХ століття неоготичного стилю побудована як маєток поміщиків Ольховських. Також її називають Шарвіський палац.
Пізніше цукровий магнат Леопольд Кеніг значно розширив будівлю садиби, перетворивши її на справжній палац із баштами і парадними сходами. Палац мав 26 кімнат, сходи трьома терасами спускалися до фонтану і басейну з містком. До наших днів зберігся кабінет барона з меблями і бібліотекою.
Шарівський палац (Палац Кеніга)
На території палацу Кеніга є ландшафтний парк із незвичайною липовою алеєю. Гуляючи тут, турист обов’язково побачить також багатовікові дуби із широкими гілками і могутніми кронами.
Із 1925 року в палаці був розташований протитуберкульозний санаторій, який пропрацював аж до 2008 року. Після 6 років занедбаності, з 2014 року в Шарівського маєтку з’явився новий господар — благодійний фонд «Омріяна Країна» для створення центру культури і мистецтв.
Двоє вчительок з Тернопільщини, які керують гуртками Великобірківського БТШ – серед переможців Міжнародного проєкту “E-Learning in After-School Education”. З творчими майстер-класами з дистанційного навчання Наталя Лисак та Ольга Урманець посіли 2 та 3 місця, повідомляє Суспільне
Понад 1000 проєктів надіслали представники Болгарії, Казахстану, Литви, Польщі, Словаччини, України, Чехії.
“Цей конкурс організувала Міжнародна асоціація позашкільної освіти. Ми надсилали свої проєкти з дистанційного позашкільного навчання. І кожен, хто брав участь, пройшли п’ять етапів. Спершу ми реєструвалися онлайн, далі отримали офіційний банер учасника міжнародного проєкту, розмістили його на офіційній сторінці та брали участь у голосуванні. Весь проєкт тривав місяць”, – розповідає керівниця гуртка з початкового технічного моделювання Великобірківського БТШ Ольга Урманець.
Керівниці гуртків з Тернопільщини – серед переможців проєкту “E-Learning in After-School Education”. оригінальне
Ольга каже, що на конкурсі представила майстер-клас, як самостійно учням вдома (на карантині) сконструювати модель козацького човна – чайки. Для цього на сторінці у Facebook вона опублікувала покрокові рекомендації та креслення:
“Козацька чайка вміщувала до 15-ти веслярів, 60 козаків зі спорядженням та кількома легкими гарматами. Діти залюбки конструювали таку модельку дистанційно вдома. Раніше ми моделювали козацьку чайку з гуртківцями на заняттях. Збереглися світлини”.
Керівниці гуртків з Тернопільщини – серед переможниць проєкту “E-Learning in After-School Education”. оригінальне
Керівниці гуртків з Тернопільщини – серед переможниць проєкту “E-Learning in After-School Education”
Також у конкурсі взяла участь керівниця гуртка паперопластики Наталя Лисак. За кількістю голосів – у неї друге місце:
“У цьому міжнародному конкурсі перемога залежала від результату голосування. Я запропонувала майстер-клас “Виготовлення квітки маку як символу до Дня пам’яті та примирення. Першою скористалася цим майстер-класом моя десятирічна донька”.
Керівниці гуртків з Тернопільщини – серед переможців проєкту “E-Learning in After-School Education”. оригінальне
Загалом учасники конкурсу представили розмаїті форми дистанційного навчання: відео-, фото- аудіо-, графічну, текстову інформацію, заняття, лекції, семінари, уроки, консультації.
Що відомо:
Конкурс проєктів Міжнародної асоціації позашкільної освіти “E-Learning in After-School Education” тривав місяць – до 16 травня. З 1000 проєктів переможцями стали 205. 5 робіт набрали більше 1000 балів та здобули Гран-прі, 14 проєктів – від 500 до 999 балів – І місце, 98 проєктів – від 100 до 499 балів – ІІ місце, 88 проєктів – від 50 до 99 балів – ІІІ місце.
Великобірківський будинок творчості школяра працює у Тернопільському районі з 1960-го. Зараз у ньому діють 17 гуртків туристично-краєзнавчого, художньо-естетичного, соціально-реабілітаційного та науково-технічного напрямків.
