Народний артист України Павло Зібров в інтерв’ю програмі Ранок у великому місті зізнався, як під час зйомок кліпу разом із музикантами військового оркестру відвідав ТЦК.
66-річний артист оновив дані того дня, коли був зайнятий на зйомках кліпу на оновлену версію свого хіта Хрещатик. Військовозобов’язаними вважаються чоловіки віком від 25 до 60 років, але попри це, за словами Зіброва, він з’явився в ТЦК.
“Мене викликали в ТЦК, щоб уточнити дані. Кажуть: “Ще підпадаєте під той вік, коли треба відмітитися”. Я беру банду з духовими інструментами, 40 осіб військових, і ми під Хрещатик йдемо під ТЦК уточнювати дані. Підійшли – там усі розбіглися. Кажу: “Старший лейтенант Зібров прибув“. Мені сказали, що я придатний. Та й українські дівчата під час гастролей сказали: “Придатний ви, Павле Миколайовичу, придатний ще”, – прокоментував співак.
У Тернопільській обласній філармонії, вперше, та в честь закриття концертного сезону відбудеться презентація мюзиклу “Панна Францішка”.
“Культурна сенсація Тернополя! Вперше! Мюзикл на сцені обл композиторів асної філармонії! У рамках Закриття концертного сезону – 23 червня о 17:00 та 25 червня о 18:30 мюзикл «Панна Францішка». Романтична та водночас трагічна історія галицького кохання, в основу якого лягла музика Богдана Весоловського та інших галицьких”, – йдеться в анонсі філармонії.
В основі мюзиклу – історія, яка бере початок у районі Клепарова за так званими «Рогатками» у Львові. Віддавна тут мешкали львівські батяри та різноманітний трудовий люд. Мабуть, саме десь у затінку садочків верхнього Клепарова і народилось кохання молодого перукаря та дочки місцевого м’ясника — панни Францішки. Проте, коли батько дівчини дізнався, що перукар має серйозну надію стати його зятем, відмовив категорично. Розпач охопив закоханих. Тікати? Погодитись з долею? Таємно одружитись? Варіантів було багато. Проте доля вирішила інакше. Як саме завершилась історія? Приходьте – дізнаєтесь.
Ролі виконують: Францішка – Анжела Томчук, Фризер – Андрій Оленин, Мама – Наталія Лемішка, Батько – Святослав Костецький, Кум – Василь Піх, Режисер – Світлана Умриш, Лібрето – Максим Мацегорін, Балетмейстер – Микола Грушецький
Уперше за чотири роки до антарктичної дослідницької станції “Академік Вернадський” прийшов імператорський пінгвін.
Знімками незвичайного гостя поділився Національний антарктичний науковий центр.
Працівники станції розповіли, що зустріти пташок поблизу “Вернадського” – рідкісна подія, адже тварини, як правило, заходять якнайдалі вглиб континенту, де розмножуються в період антарктичної зими.
Імператорських пінгвінів – найбільших пінгвінів на планеті – востаннє бачили поблизу станції ще в грудні 2020 року.
Національний антарктичний науковий центр/Facebook
“Такий візит став сюрпризом, бо імператорські не гніздуються в районі “Вернадського”, а обирають холодніші території. Найближча їхня колонія розташована за понад 300 кілометрів від нас”, – написали полярники.
Незвичайний відвідувач гуляє островом Галіндез, де розташований “Академік Вернадський”, уже два дні.
За словами дослідників, антарктичному птахові найбільше сподобалися місця біля геомагнітної обсерваторії, яка збирає дані про магнітне поле Землі.
Фахівці вважають, що птах ще зовсім молодий, про що свідчить сіре забарвлення на деяких частинах його голови.
Захисник “Азовсталі” Михайло Діанов кілька років тому познайомився зі співачкою Олею Поляковою. Відтоді вони стали близькими друзями, часто разом з’являлися на публіці і тепло один про одного відгукувалися. Усе це породило чимало чуток серед їхніх шанувальників.
Довгий час Діанову і Поляковій приписували роман, від якого самі вони всіляко відрікалися.
Зараз же Діанов знову висловився про стосунки з Поляковою. В інтерв’ю Дмитру Гордону він укотре сказав, що вони з артисткою просто друзі.
“Ні, взагалі! Там у неї чоловік. По-перше, який роман? По-друге, він постійно вдома. Ми з Олею друзі. Ми з нею нормально (спілкуємося, – УНІАН). Ніяких навіть натяків ні з її боку, ні з мого не було. Друзі”, – сказав Діанов.
Він додав, що бував удома у Полякової, проте приходив туди не на запрошення співачки, а на запрошення її чоловіка Вадима Буряковського.
Крім того, Діанов розповів, що йому приписували роман не тільки з Поляковою, а й із Дашею Астаф’євою.
“Мені Астаф’єву приписували, тому що я з нею сфотографувався. Ми познайомилися з Дашею біля Софіївської (церкви, – УНІАН). Вона була зі своїм коханим. Ми посиділи, поспілкувалися і сфоткалися. Усе, “Діанов уже з Астаф’євою”. А Оля якраз мені скидала есемеску: “Сьогодні Астаф’єва, завтра Полякова”. І Оля мені пише: “Дивись, тебе вже одружують”.
Український військовик, капітан Збройних сил України, учасник російсько-української війни, Герой України – Ігор Дикун з Тернопільщини сьогодні, 4 червня святкує 30-річчя.
З нагоди свята захисника привітали у рідній Борщівській громаді.
“Вітаємо з ювілеєм Героя України, Почесного жителя міста Борщева Ігоря Дикуна! З Днем народження, наш нескорений Воїне! Висловлюємо найщирішу вдячність і повагу тобі за те, що борониш рідну землю від московських загарбників. Бажаємо міцного здоров’я, відваги, бойового духу, мужності, сили та віри у кожному бою, нехай тебе і твоїх побратимів завжди береже Господь, як ти бережеш нас! Ти наша гордість і честь! Пишаємось тобою і чекаємо живим та здоровим з Перемогою в рідному місті!”, – відзначили у Борщівській громаді.
До слова, Ігор Дикун народився 4 червня 1994 року в місті Борщів Чортківського району Тернопільської області. Закінчив Національну академію сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного. Служить бойовим офіцером 24-ї окремої механізованої бригади.
Із 2014 року перебуває в гарячих точках російсько-української війни, зокрема 19 червня 2014 року брав участь у звільненні Ямполя, у ході якого бойовики намагалися, відходячи, заманити українських військових у пастку. У тому бою загинули командири батальйону, роти, відділення. Під час штурму поранений і контужений, осколки по всьому тілу; куля пробила каску, але застрягла між кевларом і черепом. Після лікування повернувся до лав армії.
23 березня 2022 року, під час бою в районі міста Ірпінь на Київщині, він, виконуючи обов’язки заступника командира зведеної роти, зазнав вогнепального поранення. Попри це продовжував бій, особисто знищив десять піхотинців, одну БМД та одну БМП противника.
Нагороди:
«Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» (2022) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (2024) — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку.
«Орден «За мужність»» III ступеня (2014) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни.
Відреставровану скульптуру “Надія”, вроцлавського скульптора Іоана Пфістера, повернули до Бережанського замку. Її митець створив у тридцятих роках 17 століття.
Скульптура одна з п’яти робіт Іоана, які були на надгробку власника замку Адама Героніма Синявського, розповіла Cуспільному учена секретарка Державного історико-архітектурного заповідника Надія Волинець.
За її словами, надгробок був у каплиці Бережанського замку. Зруйновані скульптури впродовж 40 років зберігав у Львівській картинній галереї мистецтвознавець Борис Возницький. У 2007 році скульптури повернув у замок Синявських.
Каплиця у Бережанському замку. Фото: Ганна Олексів
Відновлював скульптуру “Надія” впродовж шести років реставратор Сергій Сірий. Це зробив безкоштовно як дипломну роботу магістра, розповіла Надія Волинець. За її словами, це друга скульптура Іоана Пфістера, яку відновили для Бережанського замку.
Встановлення скульптури. Фото: Ганна Олексів
У 2009 році відреставрувала скульптуру “Мудрість” дипломантка Варшавської академії мистецтв Марта Дацина.
Тернополянин Борис Богданович Салабчук – непересічна особистість. Він грає на гітарі, пише вірші, режисер з багаторічним стажем, людина з почуттям гумору. А ще він колекціонер – зібрав 777 краваток і майже 150 футболок.
Борис Салабчук народився у селі Рай Бережанського району 5 серпня 1957 року. Згодом вчився у Гримайлівській та Струсівській школі-інтернаті, у Теребовлянському культурно-освітньому училищі, Рівненському інституті культури. Тривалий час працював головним режисером Палацу культури «Текстильник», режисером-постановником масових свят у Тернополі. Пан Борис – багаторічний виконавець ролі Святого Миколая. Живе з Господом у серці, тому й пише:
«Сприймаю все: світ і красу,
Співаю сонцю, п’ю росу,
Творю, кохаємось удвох,
Молюся в Храмі. Править Бог!»
Нині Борис Богданович працює у ЗУНУ завідувачем сектору культурно-творчого розвитку. Прийшов сюди на роботу понад 20 років тому у свій день народження…
Усі його рідні – люди творчі
Дружина Бориса Богдановича Олена – художник-колорист по тканинах та професійна танцівниця. Старша дочка Юля закінчила Тернопільське музучилище ім. С. Крушельницької, Київський інститут театру і кіно. Разом з молодшою сестрою Валерією, що вивчилася на викладача французької та англійської мов, створили у Тернополі одну з популярних мереж клубів сучасних танців. Доньки пана Бориса подарували йому троє чудових внуків – Аріану, Глорію та Іллю.
Коли народилася онучка Глорія Борис Салабчук написав: «Квітень, дев’яте, Глорія з’явилася на світ, Божа благодать і від Ісуса привіт». Римувати – це ще одне його захоплення. У арсеналі цього чоловіка – понад 150 поезій. Зараз він готує збірку «Про поцілунки, пристрасть і кохання над пелюстками троянд». Він чудово грає на гітарі, виконує пісні на свої вірші. Каже, що саме з гітарою у руках підкорив серце своєї Олени…
Побував на шоу «Розсміши коміка»
І не лише серце дружини Олени, а й справив враження на велику аудиторію шоу всеукраїнського масштабу «Розсміши коміка», в якому взяв участь, та на майбутнього Президента України Володимира Зеленського.
Тут Борис Богданович розказував про колекцію своїх краваток та подарував Володимиру Зеленському циліндр ті краватку. Виграти гроші на шоу йому не вдалося, проте, за словами чоловіка, він щасливий, що мав такий досвід.
А ще він дуже пишається тим, що під час зустрічі з Ліною Костенко, що проходила у Тернополі у 1992 році, 45 хвилин «мучив» запитаннями геніальну поетесу. Каже, що усі її відповіді були оригінальними та неповторними, але найбільше запам’ятав нове слово у її виконанні – не канапка, а перекусничок. Його пані Ліна привезла від діаспори з Канади…
Краватки зі всього світу
Найдорожча краватка у його колекції вартує 2 тисячі доларів. Краватки унікальні, з малюнками, мають свій сюжет. Вони зі всього світу. Колекцію чоловік збирав понад 20 років.
У свій час він дарував їх художнику Івану Марчуку, ректору Андрію Крисоватому, виконавцю і композитору Ігорю Яснюку та іншим. Його три краватки прикрашають інтер’єр популярного серед студентів кафе. Мені як журналісту захотів подарувати краватку з зображенням ручки. Але я люб’язно відмовилася. Не хочеться, щоб колекція втратила один з експонатів. Краще б люди доповнили цю цікаву колекцію пана Бориса, якщо мають чим поділитися.
За словами Бориса Салабчука, він не лише колекціонує краватки, а й носить їх щодня. Вони – з репродукціями картин, новорічні, на музичну тематику, краватки відомих брендів і місцевих майстрів.
«Першою у моїй колекції стала краватка із зображенням кінозірки Мерилін Монро, – каже Б.Б. Салабчук. – Якось 8 березня у цій краватці я прийшов вітати жінок. І їм сподобалося. Тоді я й зрозумів, що краватки можуть і дивувати людей, і піднімати їм настрій. Але найважливіша краватка для мене – на релігійну тематику, де різними мовами світу написано слово «Бог»…
Сала–б–чуть!
Його прізвище Салабчук. Але щоб воно краще запам’ятовувалося – він дозволяє собі розшифровувати його як «Сала–б–чуть!».
Борис Богданович каже, що з його прізвищем можна асоціювати українську ментальність – сто грамів «Української з перцем» під кусень сальця. А у вільний час грає у шашки, шахи, волейбол, настільний теніс, рибалить, любить збирати гриби.
Має понад дві тисячі книг, у свій час створив театр книги «Діалог» в обласній бібліотеці для молоді, що проіснував 25 років.
А ще він активний тіктокер, актор, гуморист, ведучий свят, тамада на весіллях. Любить і поспівати, і потанцювати.
На Тернопіллі на території НПП “Дністровський каньйон” спеціалісти під час досліження виявили червонокнижного плазуна.
“Наукові співробітники національного природного парку “Дністровський каньйон” Олександр Вікирчак, Тетяна Микитюк, Петро Площанський, а також Mojmir Vlasin (голова Рамсарського комітету Чешської республіки), Галина Микитинець (наукова співробітниця Приазовського НПП), Назар Смірнов (провідний науковий співробітник відділу природи краю Чернівецького обласного, краєзнавчого музею, канд. біол. наук) та Олексій Марущак (м.н.с. відділу моніторингу та охорони тваринного світу, Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України, канд. біол. наук) провели герпето- та батрахологічні дослідження в урочищі Червоне. Під час досліджень була виявлена мідянка звичайна (Coronella austriaca), вид занесений до Червоної книги України (категорія “вразливий” вид)”, – відзначили науковці.
До слова, Мідянка звичайна (Coronella austriaca) — неотруйна змія з роду Мідянок родини Полозові (Colubridae).
Загальна довжина зазвичай не перевищує 600-700 мм, хоча іноді може бути і більше. Хвіст у 4,0-6,5 разів коротший за тулуб. Лусочки на спині гладенькі. Черевні щитки утворюють на боках черева добре помітні ребра. Черевних щитків налічується 150-200 (у самців 150-182, у самок 170-200), підхвостових – 40-70. Характерна особливість мідянки, яка дозволяє відрізнити її від інших змій європейської фауни – темна смуга, що проходить від ніздрі через око до кута рота або навіть на боки шиї.
Від 23 до 25 травня 2024 р. у Римі проходив Міжнародний конгрес на тему «Задля синодального душрастирства молоді: нові стилі та стратегії лідерства», який організувала Дикастерія у справах мирян, сімʼї та захисту життя. Цей захід, в якому взяли участь приблизно 300 делегатів єпископських конференцій зі 110 країн світу, став також ключовим моментом відзначення п’ятої річниці публікації Апостольського напоумлення Christus vivit (2018). Під час конгресу йшлося також про попередній та наступний Світові Дні Молоді та про Ювілейний Рік Молоді, що проходитиме від 28 липня до 3 серпня 2025 року. Від України на конгрес прибуло дві делегації: одна від Української Греко-Католицької Церкви, й інша від Римо-Католицької Церкви в Україні. Делегати від УГКЦ отець Роман Демуш, заступник голови Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ, та Вероніка Дякович, представниця української християнської молоді та членкиня Національного Українського Молодіжного Обʼєднання (НУМО).
Вероніка Дякович подарувала Святішому Отцеві картину, на якій зображена дитина з іграшкою серед зруйнованого міста.
«Я сказала Папі, що так виглядає наше життя: зруйновані мрії, зруйновані життя дітей, молодих людей, дорослих. Також згадала про наших захисників, які в полоні, бо це і моя особиста історія. В мене є друг, який вже понад два роки перебуває в полоні. І подякувала за його молитву», – розповіла вона. Говорячи ці слова перед мікрофоном, голос Вероніки затремтів, очі наповнилися сумом і болем. Після короткої паузи і нашого запитання про те, чи хотіла би вона щось сказати з цього приводу нашим читачам/слухачам, вона сказала: «Я думаю, що важливо не тільки нагадувати світу про те, що є наші захисники, які досі в полоні, але також і українці не повинні забувати про це: треба говорити про це, говорити публічно, говорити в соціальних мережах, відвідувати заходи підтримки всюди, де є можливість нагадувати про те, що дуже багато наших захисників вже понад два роки перебувають в полоні і багато з їхніх рідних не мають жодних звісток, жодної інформації про те, чи живі ці люди. Але поруч з тим ми також маємо багато і цивільного населення, які також є в полоні, і дітей, або незаконно вивезені Росією. І про це варто пам’ятати щодня і не втрачати жодної можливості нагадувати про це».
Аліна Дадерко виступила у ваговій категорії до 59 кілограмів із результатом 184 кілограми в сумі двоборства отримала срібну медаль. Результат 84 кілограми в ривку приніс спортсменці з Тернопільської області ще одну срібну нагороду, також спортсменка виборола бронзову медаль у поштовху 100 кілограмів.
Аліна присвятила перемогу своєму першому тренеру Ярославу Ваверчаку та своєму батькові, які служать в ЗСУ.
Чемпіонат світу з важкої атлетики серед юнаків та дівчат до 17 років відбувався в місті Ліма. Збірну команду України представили 3 дівчат та 3 юнаків.
