Марта та Сергій нещодавно стали батьками. Молоді, красиві, усміхнені, та у цієї щасливої сім’ї – непроста історія. За плечима Сергія російський полон. Він вижив, він повернувся.
Сьогодні він люблячий татусь для маленької Крістіни. У відвертому інтерв’ю захисник поділився першими враженнями від батьківства, переживаннями після повернення додому та мріями про майбутнє доньки в мирній Україні, пише ТеНьюз.
– Що ви відчули, коли вперше взяли дитину на руки?
– Я спочатку злякався від того, яке воно малесеньке. Дуже сподобалось, таке відчуття – дуже класне. До того ще не усвідомлював себе як тата. Спочатку взагалі не вірив до останнього, що я тато. Руки трусилися, боявся все робити. Але нічого, справляємося. Ми все робимо класненько – це ж наша дитинка!
– Чи є у крихітки вже ім’я? Якщо так, чому саме воно?
– Так, Крістінка. Ми з дружиною довго вибирали й вирішили, вирішили, що буде Крістінка. Та й звучить гарно: Семеренко Крістіна Сергіївна.
– Чи помітили ви вже в ній риси когось із близьких?
– Схожа на бабусю, на мене трошечки схожа. Вона дуже схожа на дружину. Я не знаю як. Це не можна такими словами пояснити. Це треба просто відчути.
– Що для вас означає бути батьком у такі складні для країни та світу часи?
– Це складно – але не страшно.
– Яким було ваше життя після повернення додому з полону?
– Важко. Йдеш у військовій формі, а люди дивляться, думають, що ти якийсь ТЦКшник. Дуже важко витримувати ці погляди. Не люблю, коли на мене дивляться. Не люблю, коли багато людей.
– У моменти відчаю що надавало вам сил?
– Думки про дитинку, про дружину. Це давало мені мотивацію рухатись далі.
– Людське життя сповнене труднощів. Як ви з дружиною підтримували одне одного у непрості моменти?
– Ми один одного підтримуємо дуже сильно. Ми дуже любимо одне одного. Я дуже люблю свою дружину. Підтримуємо, дуже підтримуємо. Жінка трошки переживає. Каже, може, мене хочеш кинути? Звичайність. А я кажу: “Ні”. Кажу, я дав клятву, ми вінчалися в церкві. І все!
– Чи пам’ятаєте ви той момент, коли дізналися, що станете батьками?
– Ми пішли в аптеку, купили тест, зробили, а там дві полосочки. Потім уже чекали того моменту, пішли на 3D УЗД. Вже дізналися стать дитинки. Там така класна штучка. Крутять коліщатко, і кажуть: “Я вже підходжу, і там у вас буде дівчинка”. І ми так зраділи дуже сильно.
– Якими батьками ви бачите себе років через 5, 10, 20? Будете суворими чи поблажливими з донькою?
– Так, будемо добрими батьками. Все те, чого в нас із дружиною не було, чи десь уваги не вистачало, то ми хочемо, щоб у дитинки все було якнайкраще, все, що вона захоче. Ну, з мого дитинства… як сказати, в моєму дитинстві нічого такого дуже класного не було. Я ріс без батька, рідко з ним бачився, їздив до нього, коли навчався. Вже четвертий рік тата немає. Тяжко. Але старатимемося.
– Якою ви хочете бачити Україну, в якій житиме ваша донька, коли виросте?
– Кращою. Щоб були гарні люди, відверті, щоб поважали один одного у спілкуванні.
На завершення розмови Сергій щиро подякував лікарям перинатального центру «Мати і дитина» за їхню турботу про його дружину та новонароджену доньку.
– Дуже вдячний лікарям, що гарно ставляться до нас, до дитинки. Що не спитаєм – все скажуть. Я дуже переживаю, як новоспечений батько. Ми ж ще молоді батьки.
Раніше ми писали:
