Давно доведено: в осінньо-зимовий період сексуальна активність помітно знижується. Нам вже не хочеться сексу так, як влітку і навесні.
Чому? Різкі перепади температури, атмосферного тиску і вологості приводять до сонливості і втоми, а не до бажання зайнятися сексом. Крім того, зменшується чутливість ерогенних зон, знижується рівень гормону радості. Це відбувається через нестачу сонячного світла.
Позначається на якості сексу і надмірна втома. Тим часом сексологи стверджують: в холодний сезон інтимні стосунки просто необхідні. Адже регулярний секс допомагає нам позбутися від апатії і нервових переживань. У всьому винен тестостерон Відсутність регулярної інтимного життя призводить до зниження імунітету, загострення серцево-судинних захворювань і депресії.
– Найчастіше сексуальні розлади у чоловіків трапляються восени, – стверджує сексолог Ігор Рябов. – У цей період вироблення чоловічого гормону тестостерону в організмі помітно знижується. Через це сексуальне життя практично сходить нанівець. Крім тестостерону, восени в організмі знижується вироблення триптофану – речовини, яке входить до складу двадцяти найважливіших амінокислот. Саме через його брак зменшується чутливість, з’являється напруга, нервозність.
Щоб цього уникнути, сексологи радять пильно стежити за раціоном. У щоденному меню кожного чоловіка повинні бути банани, фініки, горіхи, сир, гриби і овес. Медики радять в холодний період уникати експериментів в ліжку. Зайва активність ні до чого. В іншому випадку сексуальні втіхи можуть закінчитися на лікарняному ліжку. За статистикою кількість інтимних травм восени і взимку збільшується. Найчастіше до лікарів звертаються чоловіки.
– Днями до нас звернувся 28-річний чоловік з переломом статевого органу, – продовжує Ігор Рябов. – Його дружина переживала, що чоловік протягом місяця відмовлявся від сексу. Дівчина вирішила будь-що-будь його розворушити. В результаті – інтимна травма. І такі випадки не рідкість.
Спонтанність ні до чого
Втім, нездужання в осінньо-зимовий період спостерігається і у жінок. Найчастіше це відбувається через зловживання дієтами. Жінки, набираючи в осінньо-зимовий період пару-трійку зайвих кілограмів, часто бояться роздягнутися перед партнером. Думка про власну непривабливість негативно позначається на відчуттях під час статевого акту.
– У свій раціон восени і взимку необхідно додавати хліб з цілісних зерен, овочі на пару, а також м’ясо і рибу, – каже дієтолог Наталя Феоктистова. Фахівці радять в холодні дні зовсім відмовитися від обмежень в харчуванні. Тим більше що секс – найкраща з усіх існуючих дієт. Активний тридцятихвилинний статевий акт допоможе спалити близько п’ятисот калорій.
– Восени і взимку бажано відмовитися від спонтанного сексу, – міркує Ігор Рябов. – Ні до чого хорошого він не приведе. До кожної інтимної близькості потрібно готуватися. Для цього використовуйте перевірені методики: легка вечеря, ванну з ароматичними маслами і пелюстками троянд, тривалі ласки. Безпосередньо статевий акт повинен тривати в кращому випадку не більше п’яти-семи хвилин. В іншому випадку секс дасть додаткове навантаження на організм. Всі рухи плавні, спокійні. Восени і взимку краще працювати над своїми відчуттями. Навчіться отримувати задоволення від спокійного, неагресивного сексу. Тоді ви зможете привнести в своє сексуальне життя нові відчуття.
Нашого цвіту по всьому світу. Тисячі українців були змушені шукати кращої долі за кордоном. Але навіть у чужих країнах вони пам’ятали про своє походження та змогли вразити світ своїм талантом.
Українці займали важливі державні посади у чужих країнах, підкоряли космос та високу моду, знімалися у найкращих фільмах та робили важливі наукові відкриття для людства.
Ми вибрали для вас історії 24 українців, які прославили нашу державу на весь світ.
Квітка Цісик
Батьки Квітки — вихідці з Західної України. Вона народилась вже у США. З нею працював продюсер Майкла Джексона Квінсі Джонс, голос звучав у рекламі для McDonald’s, Coca-Cola, American Airlines та для Ford Motors.
Квітка записала для України два альбоми з народними піснями, які вразили не лише українців, а й США.
Джек Паланс
Джек Паланс (Володимир Палагнюк) — голлівудський актор, який ніколи не цурався свого походження. Він нагороджений “Оскаром” у 1992 році. Народився вже у США, батьки були вихідцями зі Львова та Тернопільщини.
Від Росії Джек відцурався. У 2004 році він відмовився від звання народного артиста Росії, наголосивши, що нічого спільного з Росією не має, адже є українцем.
Я — українець, а не росіянин. Буде краще, якщо я і мої друзі просто підемо з фестивалю, — наголосив Джек Паланс.
Ігор Сікорський
Народився майбутній геній у Києві. Перше світове визнання він здобув у 24 — його літак “Ілля Муромець” став рекордсменом у вантажопідйомності. Згодом авіаконструктор подався у Штати, де відкрив власну компанію — Sicorski Air Engineering.
Його гелікоптери використовували Збройні сили США. І саме “пташки” українського інженера першими в історії перелетіли Атлантику і Тихий океан. Так його літаки та гелікоптери з’єднали континенти і дозволили долати величезні відстані за лічені години.
Серж Лифар
Сергій Лифар родом з Київщини. З юності його тягнуло до мистецтва — молодим співав у хорі, грав на скрипці та фортепіано. Балетом почав займатись з 17 років. До Парижа його забрала вчителька танців, яка емігрувала. Ним захоплювались митці та критики, називаючи його богом танцю. Серед друзів Сержа — Пабло Пікассо, Сальвадор Далі, Коко Шанель. Від громадянства Франції танцюрист відмовився.
Я українець і цим пишаюсь
— так він відповів на пропозицію Шарля де Голля.
Міла Йовович
У 5 років Міла емігрувала з батьками до Америки. Тут вона й почала успішну акторську кар’єру. Крім цього Міла ще співає, грає на музичних інструментах та є професійною моделлю.
На відміну від багатьох емігрантів, які бували в Україні раз у житті, вона тут бувала не раз. Під час Революції гідності підтримала українців та закликала шанувальників жертвувати гроші на допомогу постраждалим на Майдані.
Соломія Крушельницька
Неперевершене сопрано у три октави Соломії Крушельницької не залишало байдужими нікого. Оперною дівою захоплювався увесь світ. Соломія легко співала на восьми мовах. Аби слухачі знали, звідки вона родом, після концертів співачка часто знайомила публіку з українськими піснями.
Богдан Гаврилишин
Економіст зі світовим ім’ям народився на Тернопільщині, зараз мешкає у Канаді. Гаврилишин є членом Римського клубу. Економіст зі світовим ім’ям. Завдяки йому з’явився Всесвітній форум у Давосі. Сюди щороку з’їжджаються політики та перші особи світового бізнесу.
Довідка: Римський клуб — міжнародна неурядова організація, яка об’єднує громадських діячів та вчених з понад 30 країн світу. Вони займаються перспективами розвитку людства.
Енді Воргол
Андрій Варгола став легендою за життя, зробивши з реклами справжнє мистецтво. Він — творець поп-арту. Народився геній у сім’ї лемків вже у США. Він займався усім: створював рекламу, знімав фільми, випускав журнали та навіть мав власний телеканал. Культовими роботами стали серія “Кока-Кола” та суп у бляшанці. Далі пішли “8 Елвісів”, “Монро” та інші.
Анна Ярославна
Донька Ярослава Мудрого Анна, вийшовши за короля Генріха, стала прабабцею майже 30 королів. Вона була дуже вродливою та розумною. Доки неписемні барони у Франції ставили замість підписів хрестики, вона впевнено підписувалася у державних документах.
Стів Возняк
Одним з засновників усім відомої компанії Apple є Стів Возняк, батько якого буковинець. Грандіозна компанія зародилась зі шкільної дружби з Стівеном Джобсом: двоє вірних друзів розпочали еру персональних комп’ютерів.
Стівен Спілберг
Хоч народився всесвітньо відомий режисер у США, походить Стівен з Одеси. У сім’ї часто звучала українська мова, а засинав він під українські колискові. Недарма улюбленою стравою Спілберга є борщ. Свого походження він не цурався, і коли у 2006 році вперше потрапив до Одеси сказав:
Нарешті я на рідній землі!
Леопольд фон Захер-Мазох
Батько мазохізму родом зі Львова. Підкорив він Європу творами, яких чекали з шаленим нетерпінням навіть Віктор Гюго, Флобер, Дюма-молодший та інші французи, які фанатіли від книжок Мазоха чи не найбільше. Та в Україні він жив не довго, далі була Чехія та Австрія.
У своїх найвідоміших творах “Венера в хутрі” та “Дон Жуан із Коломиї” автор не забув про своє коріння. У цих творах події відбуваються в Україні.
Макс Левчин
У Силіконовій долині у США, яка славиться концентрацією високотехнологічних компаній, теж відзначились наші. У свої 27 киянин Макс Левчин створив систему платежів PayPal, якою зараз користується цілий світ. Україну хлопець покинув у 16. На сьогодні він є одним з найуспішніших та найбагатших програмістів долини.
Біллі Еванс
І тут не обійшлось без українського коріння: матір джазмена світового рівня родом з України. Біллі Еванс на сьогодні є одним з найвідоміших джазових піаністів ХХ століття. Також він є творцем такого стилю, як piano trio.
Гайді-Марія Стефанишин-Пайпер
Пластунка із Західної України встигла підкорити космос. Разом з батьками вона емігрувала до Америки. У 2006 році українка стала 445-ю, хто побачив неосяжний Космос на власні очі. Потім вона полетіла вдруге. За межами Землі їй пощастило бути 27 діб та 5 разів виходити у відкритий космос.
Петро Капиця
Батьки Петра — вихідці з Волині. У 1978 році фізика за відкриття низьких температур відзначили найпочеснішою Нобелівською премією. Науковець був відомим та затребуваним, він був членом 25 фізичних товариств у світі. За внесок у науку Капиця має іменний астероїд.
Девід Копперфільд
Девід Коткін, який зараз є славетним ілюзіоністом, народився у США. Дідусь Девіда по батьковій лінії був іммігрантом з України. Також Копперфільд відкрив містичне кафе без офіціантів та допомагає інвалідам розвивати спритність рук.
Юрій Дрогобич
Видатний філософ та астроном Юрій Котермак родом з Дрогобича. Згодом він виїхав до Польщі. Саме наш українець першим надрукував твір латинською мовою. Також він був ректором Болонського університету та професором Краківського університету.
Вейн Грецкі
Канадський хокеїст Вейн Грецкі встановив 61 хокейний рекорд. Нашими коренями завдячує бабусі з Тернопільщини, і українську мову чув саме від неї. Вейн засуджує політику Путіна та повністю підтримує Україну. Грецкі, або ж Грицько став символом нового хокею за свою майстерність у гольових передачах, технічність та невловимість. Його портрет тепер красується у Залі хокейної слави Торонто.
Роберт Максвел
Одна з найзагадковіших постатей в історії. Гох Мехел Гершович, більш відомий як Роберт Максвел народився на Закарпатті у селищі Солотвино. Своє ім’я він ще змінить кілька разів, поки стане Максвелом – мільярдером, який володів великою частиною медійного бізнесу Великобританії. Максвел знав понад 10 мов. Подейкували, що він працював на різні таємні спецслужби та розвідку.
У 1978 році приїхав в Україну. Побачивши рідне містечко, яке зовсім не змінилося за 40 років, аби його оживити, запропонував меру 60 мільйонів доларів, але той відмовився.
Чим більше секретів людина може забрати в могилу, тим успішнішою є в житті — казав Роберт.
Володимир Горовиць
Володимир з Києва ще у 5 років сів за фортепіано. У 21 він виконав 155 творів, що було феноменально для його віку. Далі — у репертуарі 12 концертних програм, додамо, професіонали на той час мали таких максимум 4. Володимир спочатку переїхав до Берліна, згодом — до Америки. Більшість українців і не здогадується про музичного генія. Саме він є володарем 25 премій “Греммі”. Платівки з його записами ставали справжніми бестселерами, квитки на концерти розкуповували миттєво.
За словами біографа Горовця, він часто згадував рідний Київ. Якось, граючи з англійським оркестром, розлютився і сказав:
Я українець і покажу англійцям, що таке темп.
Володимир Хавкін
Мільйони людей у всьому світі завдячують Володимиру Хавкіну життям. Вихідець з Бердянська винайшов вакцину проти холери та чуми. Найдовше жив бактеріолог в Індії – 22 роки, рятував країну від епідемії. За 40 років більше 35 мільйонів осіб вбереглось від страшної хвороби. В Індії Володимира почали сприймати як божество, преса нарекла “благодійником людства”.
Соня Делоне
Одеситка Соня підкорила світ моди вибагливої Франції. Дівчина запропонувала забрати прикраси з бісеру та пір’я і створити мінімалістичні пальта та сукні прямого крою з геометричним принтом. Лише одягом вона не обмежилась, далі було взуття, розмальовані автомобілі, килими, книги з її ілюстраціями, вітражі та інше. Будинки моди Yves Saint Laurent та Missoni зізнавалися, що вона була їхнім натхненням. Соня казала — любов до яскравих кольорів йде з дитинства.
Це фарби мого дитинства, фарби України. Спогади про сільське весілля із сукнями у червоних і зелених тонах та кольоровими стрічками – згадувала модельєр.
Віра Фарміга
Не кожен українець станцює гопака, а от Вірі, батьки якої з України, запросто. Голлівудська акторка постійно наголошує на своєму походженні та стежить за подіями в Україні. Російську агресію на сході країни засуджує, а про Путіна висловлюється ясно і коротко:
В українській мові є багато приказок, зокрема, “Не чіпай гімн* – не буде смердіти.
В Україні дуже багато величних і красивих костьолів, від вигляду яких перехоплює подих.
Кожен з костьолів має свою цікаву історичну підоснову. За часів воєн і за радянських часів з нав’язаною атеїстичною пропагандою існування католицьким храмам завжди загрожувало зруйнування. Але, тим не менш, зараз ми можемо милуватися навіть тими з них, хто перетерпів багато.
Костел Єльжбети. Церква Ольги та Єлизавети, 1903-1911 рр., Львів
У 1898 році в Женеві італійським анархістом Луїджі Лукенні було вбито австрійську імператрицю Єлизавету “Сіссі” Габсбург. Її вважали однією з найгарніших жінок Європи. Як данину пам’яті імператор Франц-Йосип у 1903 році заклав костьол у Львові, на площі Солярні. Будівництво храму розпочалося у 1904 році. Освятили його 1911-го. Костьол Ельжбети будувався на кошти львівських залізничників й задумувався як головний храм залізничного району. Споруда повинна була закривати вигляд на Собор Святого Юра для прибулих до львівського залізничного вокзалу. Таким чином, залізничники намагалися підкреслити римо-католицьку сутність Львова, адже Святий Юр був греко-католицьким храмом. Але нині й костьол, збудований на честь австрійської імператриці, належить греко-католикам. Їхній громаді передали храм у 1991 році, тоді ж його пересвятили на честь Ольги та Єлизавети. В період україно-польської війни 1918-19 років костьол зазнав обстрілу українською артилерією. Тут, в облозі, сиділи поляки. В 20-ті роки минулого століття костьол поремонтували й встановили у ньому розкішний орган. В радянський період храм стояв занехаяним до 70-х років. Але й тоді не перейнялися його реставрацією – споруду перетворили на склад. Органні труби було демонтовано і викинуто. В 1991 році колишній костьол віддали греко-католицькій громаді Львова – так завершилась суперечка між прихильниками грецького і римського католицьких обрядів.
Костьол Петра і Павла, 1616 р., Луцьк
Костел Петра і Павла у Луцьку є найбільшим католицьким храмом України. Будівництво розпочали у 1616 році. Поряд із храмом відразу ж заклали будівлю єзуїтського колегіуму. Кошти на будівництво комплексу єзуїтів були виділені за сприяння єпископа Павела Волуцького. Єзуїтський комплекс будували в системі Окольного замку – усі споруди повинні були бути придатними для оборони, мати потужні стіни та бійниці. Вражаючі розміри храму повторює типова для католиків дзвіниця. Всередині храм настільки великий, що, здається, міг би умістити ще декілька церков.
Собор Святого Юра, 1744-1764 рр, Львів
Собор Святого Юра – багатовікова резиденція греко-католицьких архієпископів та патріархів. Він вважається найкращим бароковим храмом Львова, вершиною барокового мистецтва столиці Галичини. Будувався собор протягом двадцяти років. Ініціатором будівництва був греко-католицький митрополит Атанасій Шептицький. Атанасій Шептицький помер через два роки після початку будівництва. Всі фінансові зобов’язання лягли на плечі його племінника – нового львівського єпископа та київського митрополита Льва Шептицького. На честь небесних покровителів двох фундаторів собору із роду Шептицьких геніальний Іоан Георг Пінзель створив скульптури святих Лева та Атаназія. Вони й нині здіймаються над входом до храму. А ще він створив один з найбільших своїх шедеврів – фігуру Святого Юрія, який вдало розправляється із лиховісним змієм. 1946 року радянська влада передала головну святиню забороненої греко-католицької церкви Російській православній церкві. Повернули його греко-католикам лише у 1990 році.
Костел Св. Йосипа, 1886 р., Миколаїв
Католицький храм Святого Йосипа споруджений на кошти парафіян-католиків в 1896 році за проектом архітектора Домбровського. У 1934 році костел був закритий більшовиками. У сусідній будівлі на території розміщений краєзнавчий музей – один з перших музеїв давнини на території колишньої Російської імперії (заснований в 1803 р, зібрано понад 160 тисяч експонатів: предмети античності з Ольвії, інструменти Київської Русі, зброя козацтва та ін.). З 1992 р в костелі відновлені богослужіння. В останні роки встановлено орган, проходять концерти органної музики. На подвір’ї – колекція кам’яних баб.
Миколаївський костел, початок 20 століття, Київ
Миколаївський костьол – одна з найкрасивіших споруд Києва початку 20 століття, побудована в стилізованих готичних формах з високими стрілообразними шпилями. Урочиста закладка костелу відбулася в серпні 1899 року, після того як група католиків звернулася до губернатора Києва отримати дозвіл на будівництво костелу “в пам’ять перебування в Києві їх Імператорських Величностей” – Миколи ІІ. Храм зводили 10 років на пожертвування приватних осіб. Був оголошений конкурс на створення проекту костьолу і переможцем став студент Станіслав Воловський. Оскільки молодому інженеру не вистачало практичного досвіду, доопрацювання і керівництво будівництвом доручили відомому київському архітекторові – Владиславу Городецькому. Роботи велися довго через поганий стан ґрунту, на який впливала річка Либідь, тому вперше в Києві ґрунт стали зміцнювати потужними бетонними набивними палями. За радянської влади храм був закритий для богослужіння, а після війни в ньому розмістили державний обласний архів. І в 1980 Миколаївський костел був відреставрований і відкритий як будинок органної та камерної музики.
Костьол Святого Станіслава, початок 20 ст., Чортків (Тернопільська область)
Костел Матері Божої, святого Розарія і святого Станіслава (саме таку повну назву має храм) вперше зведено у 1610 року для монастиря домініканців. Костел і сьогодні виглядає як оборонний, а в давні часи ще й був оточений високими оборонними мурами з баштами, залишки яких і досі збереглися з тильного боку храму. То ж під час численних нападів татар за храмовими мурами переховувалося місцеве населення. Наприкінці 19 століття костел вже не вміщував усіх парафіян, кількість яких постійно зростала. Тому старий костел з частиною мурів частково розібрали, а на його місці стараннями Яна Саса-Зубжинського, польського архітектора, постав новий величний храм у стилі надвіслянської готики, який прикрашали скульптури святих. У 1914 році російські війська зняли та вивезли дзвони. Залишився лише один, найбільший, який окупанти не змогли зняти. Але і його через 3 роки вивезли німці, розбивши на частини і знявши. За два роки дзвони повернулися на своє місце. У 1941 році перед наступом німців костел і монастир підпалили, а майже всіх отців і монахів-домініканців замордували на околиці Чорткова. До 1946 року костел ще певний час належав римо-католикам. У 1947 році його передали православним, а у 1959 році перетворили на склад міськторгу. Наприкінці 80-х років храм повернули домініканцям.
Воскресенський собор (колишній костьол єзуїтів), 1753-1763 рр., Івано-Франківськ
Воскресенський собор, який колись був костьолом єзуїтів, побудований в стилі австро-баварського бароко із верхами веж дзвіниць, запозиченими у гуцульських дерев’яних храмів, з елементами класицизму. Будівництво тривало десять років і закінчилось лише у 1763-му, а вже наступного року, під час облоги міста росіянами, була зруйнована вежа церкви. 1773 рік став останнім для єзуїтів у Австро-Угорщині – влада скасувала орден. Храм закрили й він почав занепадати. У 1849 році його передали греко-католикам і він став Свято-Воскресінським собором. А пізніше у місто повернулися єзуїти, орден яких відновили у 1814 році. Вони дуже хотіли розкішний бароковий костьол назад, але їм лише дозволили збудувати новий. І тоді вони спорудили костьол Станіслава Костки. Нині Свято-Воскресінський собор є найбільшим храмом Івано-Франківська і продовжує залишатись греко-католицькою святинею.
Уявіть собі околицю гірського села десь на початку XX століття. Рано-вранці, пастухи в стертих дірявих чоботях і полотняних штанах женуть овець на полонину, щоб було молоко та сир нагодувати сім’ю, і вовна — зігрітися взимку. Співають пташки, гавкають собаки, поволеньки бредуть вівці. Та ось у якийсь момент на стежку з зойками та стогонами вибігають огрядні жінки в сукнях, що коштують як отара овець, штовхаючи вгору тачки, наповнені камінням…
Це — не дивна фантазія. Це пацієнтки санаторію доктора Аполінарія Тарнавського в Косові. «Вар’ятки Тарнавського» — так називали цих пань місцеві гуцули…
Брама лічниці Аполінарія Тарнавського у Косові. Фото з відкритих джерел
Косів — невелике провінційне галицьке містечко глибоко в Карпатах. Зараз воно приваблює хіба краєвидами та ринком, де по суботах можна придбати бринзу чи вишиту сорочку задешево. Сучасні багатії облюбували Буковель, Яремче, Ворохту за 40-50 кілометрів звідси. До Косова доїжджають лише любителі походити не надто залюдненими горами та поціновувачі автентики.
Але 100 років тому тут буяло зовсім інше життя. Дорогі карети й автомобілі привозили аристократів, банкірів, юристів зі Львова, Кракова, Варшави, а деколи і з Києва, Праги та Відня. Їхали вони заради однієї мети: схуднути та покращити здоров’я. І заради одного прізвища: Тарнавський. Саме доктор Аполінарій Тарнавський 1901 року заснував у Косові знаменитий санаторій, де лікували вегетаріянською їжею, сонячними ваннами, важкою працею та пробіжками у гори голяком.
Аполінарій Тарнавський, 1937. Джерело: NAC
Аполінарій Тарнавський (1851–1943) народився на Львівщині, у селі Глиниці неподалік Яворова. Закінчив Яґеллонський університет у Кракові і якийсь час працював у лікарнях Львова та Моршина, а далі й головним повітовим лікарем у Борщові на Тернопільщині. Та згодом його погляди на здоров’я суттєво розійшлися з практикою офіційної медицини. Правда, на початку кар’єри нічого такого від Тарнавського не чекали. Він сумлінно дотримувався офіційних приписів, аж доки не надійшла біда.
Важко захворів, а колеги ні у Львові, ні в Кракові не могли ані вилікувати, ані навіть визначити хворобу. Мучився довгі місяці, аж доки не потрапив у Німеччину до водолікувального закладу доктора Себастіяна Кнайпа в Верізгофені, а далі до природолікувальної клініки доктора Ламана. У цих закладах Тарнавського поставили на ноги, а він захопився альтернативними методами лікування. До методів Ламана і Кнайпа він додав власні ідеї і повернувся в Галичину втілювати нову систему.
Аполінарій купив собі землю і разом із дружиною Ромуальдою створив санаторій, якого в Галичині до того ніхто не бачив і не чув. У санаторії запровадили водолікування, сонячні ванни, пробіжки босоніж (а часом і голяка) по росі, трудотерапію. А головною родзинкою був перший у регіоні вегетаріянський ресторан. Дієта без м’яса та риби (утім, тут споживали яйця та молочні продукти) була одним із ключових елементів оздоровлення за методом Тарнавського.
Дихальна гімнастика у лічниці Тарнавського. Джерело: NAC
Ресторан, як і санаторій, діяв шість місяців у році, а меню в ньому змінювалося майже щодня. Відтак за десять років, з 1891 по 1901, у Тарнавських набралося кілька сотень переписів того, що вони готували. Були тут і пудинги (будені, як казали в Галичині на польський кшталт), і різноманітні салатки, і з десяток замінників котлет (їх робили на основі каш і яєць, поєднуючи це з подрібненими грибами чи овочами). Котлети в меню Тарнавських називалися опіканками. Був у їхньому ресторані навіть варіянт віденського шніцеля, який готували з подрібненої ячмінної крупи. Звісно, що було багато овочевих страв, зелені, супів (не лише солоних, але й солодких, як от суничник, ябчанка чи грушівка), і не дуже солодких, але все ж солодощів.
Зрештою дружина пана доктора Ромуальда Тарнавська зібрала ці рецепти і 1929 року видала книгу «Косівська вегетаріянська кухня». Там містилися переписи страв на три прийоми їжі щодня впродовж чотирьох місяців. Окремим розділом у виданні йшли поради, чим замінити шпинат, де описувалися способи приготування листя кульбаби, мати-й-мачухи та інших рослин, які за певних обставин могли смакувати схоже на шпинат і приносити організму не меншу користь. Книга також містила різноманітні поради щодо харчування, підтримання фізичної форми й філософію Аполінарія Тарнавського.
Один із цікавих моментів передмови — фраза про те, що «треба ламати нашу давню погану звичку заміняти у стравах масло на маргарину». Здавалося б, проблема новочасної кулінарії, аж ні. Виявляється, уже 1929 року в Галичині про це точилися гарячі дискусії. Може, не так цікаво, але дуже важливо, що Тарнавські не йшли за модою на вегетаріянські страви східного походження чи на французьку кухню. Більшість їхніх страв — то була їжа місцевих мешканців, до якої додавалися класичні польські та українські наїдки, і лише зовсім зрідка переписи австрійського, італійського та французького походження. Тому нині книга переписів із ресторану при санаторії — важливий документ для дослідження розвитку галицької кухні.
Але це вже тепер. Тоді ж книга Тарнавської наробила порядного галасу, розліталася як гарячі вегетаріянські пиріжки, тож зрештою перевидавалася понад двадцять разів, обростаючи порадами та новими рецептами. Видавали її навіть у Лондоні англійською мовою. Мало того, Ромуальда Тарнавська започаткувала, як сказали б тепер, цілий тренд. Зараз у віртуальній бібліотеці спільноти вегетаріянців Польщі можна знайти посилання на ще шістнадцять книг про вегетаріянську кухню, виданих у Львові польською мовою між 1901 та 1939 роками. І це ж вони не враховують україномовних видань, таких як «Нова кухня вітамінова» Осипи Заклинської…
Лічниця Таранавського. Фото з відкритих джерел
Оскільки розліталися не лише книги Ромуальди, а й номери в санаторії її чоловіка, справи у Тарнавських ішли чудово. Зрештою лічниця виросла до сімдесяти номерів у понад десяти будинках: дорогих, дерев’яних, але з кам’яною чи цегляною основою. Росли і ціни на лікування та відпочинок у Косові, тим-то їх могли собі дозволити лише дуже багаті люди.
Ось як згадує про ті часи та лічницю Тарнавського відомий польський письменник Анджей Хцюк у своїй книжці «Атлантида» (Київ: Критика 2011): “Ох, Боже мій, що за казково барвисті й ориґінальні типи жили в ті часи по містечках удільного Князівства Балаканського! Де воно лежало, спитаєте? В серці кожного мешканця краю, що простягався далеко на захід за Перемишль аж до Ланцута, до останнього звертання на кшталт: та хіба, вевоґулі і та шо мі пан шклит? На півночі його межі визначали Броди, Кравзи та інші, а далі чистенький, ніби не в Польщі, малий залізничний Здолбунів, у якому було повно залізничників, пенсіонерів і квітів, хоч лежав він поза межами Галичини. Бо і сюди досягнув балак: на сході річка Збруч, ніби ножем, обтинала акцент, свободу, гумор і спокій народів балаканських, та так, що навіть великий Райн між Францією та Німеччиною не чинив того ліпше. На півдні край Балаку сягав по Чорногору, Ґорґани і Бескиди, по сонячне Покуття, повне винограду, кавунів, персиків, кукурудзи, перемитників, а також грубасів, що скидали вагу в доктора Тарнавського у Косові, а потім в Атляса, Козла або Лінтнера у Львові хутко винагороджували себе за терту моркву, яку тільки і їли тижнями і за яку ще треба було платити дорожче, ніж за індиків з брусницею і новосондецькі пструги”. (Переклад Наталки Римської).
Гімнастика на свіжому повітрі у лічниці Тарнавського. Джерело: NAC
Дорого — і жодних пільг для багатіїв і аристократів. Хіба що письменникам та репортерам Аполінарій Тарнавський, природжений маркетолог, давав величезні знижки, аби вони натомість згадували лічницю в статтях та колонках, а також захоплено переповідали про неї в салонах великих міст. Серед запрошених письменників нібито бував навіть Тадеуш Доленґа-Мостович, найбагатший польський письменник свого часу, автор книги, за якою зняли культовий фільм «Знахар». Хоча ці чутки можуть бути пов’язані з тим, що саме неподалік від Косова Доленґа-Мостович загинув у 1939 році, будучи призваним до польського війська. Жодних доказів перебування його саме в санаторії Тарнавських у попередні роки не збереглося.
«Вітання з Косова»: поштівка накладом Ізаака Крамера в Косові. Фото з відкритих джерел
Зате збереглася згадка про відвідини закладу митрополитом Андреєм Шептицьким. Як згадує варшавська «Gazeta Lekarska», у середині 1920-их років було так, що в лічниці Тарнавських одночасно перебували митрополит, а також римо-католицький та вірменський єпископи зі Львова. Газета навіть цитує жарт одного з єпископів (не називаючи, правда, кому саме цей жарт належав), мовляв, доктор Тарнавський так добре дбає про своє здоров’я, ніби хоче дожити аж до Страшного Суду.
Розповідають, що ціни на перебування в санаторії були такими високими, а правила настільки жорсткими, що часто гості починали ремствувати вже за кілька днів перебування. Утім, відкрито порушувати правила ніхто не хотів, адже підписували документ, що в такому разі будуть вигнані без жодного повернення заплачених наперед коштів. Хоча серед місцевих мешканців і досі ходять легенди про багатих панів і пань, котрі ночами вибиралися до селянських хат і за чвертку запеченої курки чи пиріг із бараниною платили вчетверо дорожче, ніж ті коштували за білого дня. Уже ніхто не скаже, скільки в тих історіях правди, а скільки байки. Бо ж відома схильність гуцулів дещо перебільшувати свої хитрість та діловитість.
«Вітання з Косова»: поштівка. Фото з відкритих джерел
Хто точно мав талант до ведення бізнесу, то це Тарнавські. Цілком можливо, що з їхніми талантами і творчою жилкою родинні лічниця та ресторан проіснували б і до нашого часу. Але надійшов 1939 рік і в Галичину прийшла радянська влада. Сам Тарнавський, за даними історика Романа Чорненького, не хотів залишати Косів. Навіть вистрибував з авта, коли його насильно забирали і вивозили з міста. Та зрештою, таки вивезли: спершу він опинився у Румунії, потім емігрував на Кіпр. Разом із польською армією генерала Владислава Андерса Тарнавський потрапив на Близький Схід, а саме до Палестини. Похований Аполінарій Тарнавський 1943 року в Єрусалимі.
На місці ж його лічниці у 1946 році радянська влада відкрила уже державний санаторій. Спочатку тут лікували хворих на туберкульоз різного віку, а у 80-х роках почали привозити дітей на реабілітацію після стаціонарного лікування легеневих захворювань. Про спадщину Тарнавських, зрозуміло, згадувати було заборонено. Вона була надто екзотична та «буржуазна» з точки зору радянської медицини. Утім, у спадок від ексцентричної родини залишився дендропарк довкола санаторію із десятками видів рідкісних рослин, а також будівля центрального корпусу лічниці.
Пам’ятна дошка Аполінарія Тарнавського в Косові. Фото з відкритих джерел
Відновлювати спадщину Тарнавських в Галичині почали вже після розпаду СРСР. Тепер у санаторії встановлено пам’ятник та меморіяльну таблицю Аполінарію Тарнавському, розміщено великий інформатор з історією лічниці. В Івано-Франківську відбувалися конференції, присвячені історії Тарнавських, у Львові та Косові — низка майстер-класів з приготування страв за їхніми переписами. Деякі з наїдків з’являються у меню ресторацій Львова та Івано-Франківська. Нарешті перекладена українською та готується до видання в Україні їхня книга.
Так потроху Галичина повертає у своє культурне поле одного зі своїх забутих нащадків.
Австралійські пожежники знову на варті й готові рятувати 2021 рік/
Вже вкотре вони позували для благодійного календаря на наступний рік під назвою “Любителі тварин”. Календар, заснований у 1993 році, за весь час зібрав понад $3,2 млн для різних благодійних організацій. “2019 та початок 2020 були особливо руйнівними. Увесь світ переживав за Австралію, яка страждала від катастрофічних пожеж і, за різними оцінками, втратила близько мільярда тварин. Хоча пожежі вщухли, через випалену землю багато видів не можуть повернутися в природне середовище свого існування”, – наголосили пожежники. Фото: Australian Firefighters Calendar
Американська спортсменка парагвайського походження Валері Лореда, яка виступає в MMA-промоції Bellator, виклала в Інстаграмі дві свіжі фотографії
Підписники Валері в захваті від таких відео.
22-річна Лоредо дебютувала в професійних змішаних єдиноборствах в лютому 2019 року. Останній поєдинок вона провела 7 серпня, перемігши американку Тару Графф технічним нокаутом у другому раунді. Всього на її рахунку три перемоги в трьох боях в MMA.
Раніше Лоредо небезуспішно займалася тхеквондо. У 2013 році вона виграла бронзову медаль відкритого чемпіонату Іспанії серед дівчат в категорії до 68 кг. У 2014 році завоювала срібну медаль відкритого чемпіонату Німеччини серед дівчат в категорії до 59 кг, в 2017 році – срібну медаль відкритого чемпіонату Колумбії в категорії до 67 кг. У тому ж році в складі збірної Парагваю брала участь в чемпіонаті світу з тхеквондо.
Майбутня кулінарна зірка виросла у містечку Гримайлів на Тернопільщині. З дитинства любила допомагати бабусі й мамі поратися біля печі — дівчинку цікавив власне факт того, як прості продукти перетворюються на ошатні й дуже смачні страви. Свої спостереження вона записувала у щоденник.
І вже у дорослому житті, коли її, успішну вчительку, совєти виселили з родиною з власного львівського помешкання, вона була позбавлена можливостей для повноцінного заробітку за фахом, це дитяче кулінарне захоплення стало єдиною можливістю заробітку на хліб.
Вона почала готувати обіди для професорів та пекти торти на замовлення. Потім влаштувалась працювати кухаркою у міську лікарню, де поліпшували здоров’я і високопоставлені чиновники. Там її мистецтво кулінарії помітили і почали замовляти її страви все більше і більше.
Рецепти-бестселери Найбільше їй вдавалася випічка. «Я така господиня, що навіть із попелу щось спечу», — жартома казала пані Дарія. Її рецепти почали переписувати господині далеко за межами рідного міста. Письменниця Ірина Вільде, з якою приятелювала Дарія Цвєк, наполягає, щоб майстриня видала збірку рецептів. Так, у 1960 році на світ з’являється «Солодке печиво», у якій авторка сконцентровує дух українських традицій та галицької кухні, яка відразу стає справжнім бестселером. Далі виходять книжки «До святкового столу», «У будні і свята», «Для гостей і сім’ї», «Нашим найменшим», «На добрий вечір», «Святкова кухня», «Святкуємо всі», які були в кожному домі. Бестселери (продано понад 5 мільйонів примірників кулінарних книг!) Дарії Цвєк передавались від матері до доньки як кулінарні путівники. Рецепти Дарії Цвєк — прості й доступні кожному. Пропонуємо деякі, але читайте, шукайте в її книжках свої і готуйте!
Штрудель з яблуками
Тісто: 250 г борошна, 1 яйце, 3/4 склянки теплої води. Начинка: 1 кг яблук, 100 г цукру, 1/2 склянки мелених сухарів, 100 г вершкового масла або маргарину, 1 ст. ложка кориці, лимонна цедра. Замісити тісто, прогріти його, розтягнути, а як підсохне, посипати тонко пошаткованими яблуками, цукром із корицею, лимонною цедрою, сухарями і накласти шматочки вершкового масла або маргарину. Скрутити рулет і покласти на змащений жиром лист. Пекти в гарячій духовці (210-220°С) протягом 30 хв. Спечений штрудель порізати на порції, посипати цукровою пудрою.
Зупа гарбузова
Інгредієнти: 500 г гарбуза, 2 цибулини, 200 г помідорів, 2—3 картоплини, 50 г масла, склянка консервованого горошку, сіль, цукор, зеленина петрушки. Цибулю дрібно посікти, підтушкувати на маслі, додати почищений від зернят і шкірки та нарізаний кубиками гарбуз. Помідори полити окропом, почистити від шкірочки, нарізати скибками, з’єднати з гарбузом, додати нарізану кубиками картоплю і тушкувати до готовності. Тоді перетерти зварену городину крізь друшляк, розбавити кип’яченою водою до бажаної густоти зупи, закип’ятити, посолити і посипати цукром. Під кінець влити горошок разом із заливою, посипати нарізаною зелениною петрушки і подати в тарелях або широких горнятах. До зупи приготувати підсмажені на салі потапці з чорного хліба.
Варення з дині або гарбуза
Інгредієнти: 500 г дині або гарбуза, 750 г цукру, 1/2 склянки води, 1/2 лимона. Диню чи гарбуз без шкірки і зернят порізати на кубики величиною 1-2 см або гострою чайною ложкою нарізати кружальця. Залити гарячою водою і варити 2-3 хв. Воду злити, диню охолодити і перемити з 1 ст. ложкою оцту. Кубики покропити соком лимона. З цукру і води зварити сироп, залити диню і варити 10 хв на слабкому вогні. На другий день варити до прозорості. До варення додати нарізану шкірочку з лимона, ванілін. Якщо немає лимона, можна використати лимонну кислоту.
Коржики терті
Тісто: 50 г борошна, 200 г масла або маргарину, 250 г цукру, яйце, 100 г посічених горіхів. У посуді для тіста розтерти масло, 50 г цукру і жовток, всипати борошно, знову добре розтерти, винести на холод, щоб масло загусло. Потім викласти на посипану борошном дошку і розкачати 0,5 см шаром, змастити білком, посипати рештою цукру і горіхами, нарізати маленькі трикутники, викласти їх на змащений жиром лист і пекти в гарячій духовці (200°С) упродовж 10-15 хвилин.
Кучерявці
Тісто: 200 г борошна, 100 г жиру, 2 варені жовтки, 1 білок, 50 г цукру, 50 г мелених горіхів, ваніль. Із борошна, цукру, жиру, варених жовтків, перетертих через сито, мелених горіхів, замісити водою тісто. З 2/3 його розкачати прямокутний корж, змастити білковою піною без цукру, поверх натерти на мілкій терці тісто, що лишилося. Нарізати квадратики 4х4 см і пекти в гарячій духовці (200°С) поки не зарум’яняться. Ще гарячі коржики посипати цукром-пудрою і ваніллю.
Маківник
Тісто: 1 кг борошна, 0,5 л молока, 4 жовтки, 50 г дріжджів, 100 г вершкового масла, 200 г цукру, 0,5 ч. ложки солі, ванілін. Начинка: 800 г маку, 250 г цукру, 2 білки, 10 г дріжджів, 2 ст. ложки манної крупи, 2 ст. ложки трояндового варення, 100 г родзинок. Дріжджі розвести у теплому молоці з 1 ст. ложкою цукру. Коли розчина почне бродити, влити її в посуд із борошном. Додати розтерті з цукром жовтки, жир, ванілін, посолити, замісити пухке тісто, накрити і поставити в тепле місце, щоб підійшло. Тісто поділити на чотири частини, тонко розкачати, змастити теплим жиром, на кожну частину покласти начинку і скрутити рулет. Покласти на змащений жиром лист і поставити, щоб тісто підійшло. Тоді змастити яйцем і пекти у гарячій духовці (210—220°С) протягом 45 хв. Спечений маківник можна посипати цукровою пудрою з ваніліном. Начинку приготувати так: запарити мак, відцідити, добре його розтерти, додати цукор із ваніліном, подрібнені дріжджі, вимішати з білками, манною крупою, варенням, родзинками. Начинку поділити на чотири частини.
Вергуни
Інгредієнти: 250 грамів борошна, яйце, 3 жовтки, 50 грамів цукру, 50 грамів вершкового масла, 1/2 склянки сметани, дрібка солі і соди, столова ложка оцту, 50 грамів горілки. На дерев’яній дощечці пересікти масло з борошном, содою, додати яйце, жовтки, цукор, сметану, оцет, сіль і горілку. Замісити тісто як на вареники, тонко розкачати і нарізати смужки завширшки як два пальці і довжиною 15 сантиметрів. Посередині кожної смужки зробити 5-ти сантиметровий надріз, перетягнути через нього один кінець смужки, випрямити і помістити смажити в розігріту олію. Після смаження викласти на промокальний папір і посипати цукром чи пудрою з ваніллю.
Чорна кава «як у мами»
Інгредієнти: чайна ложечка меленої чорної кави, чайна ложечка цукру, склянка кип’ятку, чайна ложка коньяку, цитрина (лимон). У суху посудину висипати каву, вимішати з цукром і на невеликому вогні підігріти, безперестанку помішуючи. Тоді влити кип’яток і запарити, не доводячи до кипіння. Як тільки вкриється шумом, зняти з вогню. Коли кава осяде, ще раз поставити на вогонь і потім розлити по чашках, додаючи по ложечці коньяку. На окремій тарілці подати тонко нарізану цитрину (лимон) посипану цукром.
Малай із повидлом
Тісто: 300 г кукурудзяного борошна, 3 склянки молока, 150 г цукру, 50 г вершкового масла, 6 яєць, цедра з одного лимона, 150 г повидла зі слив. Запарити борошно гарячим молоком, добре розтерти, щоб не було грудочок, розтерти масло з цукром, жовтками і лимонною цедрою. Весь час вимішуючи, додавати по ложці запареного борошна. Коли утвориться однорідна маса, вимішати її з піною збитих білків, розлити у дві посипані сухарями тортівниці й пекти в гарячій духовці протягом години, перекласти повидлом.
Сирник «Львівський»
Інгредієнти: 1,1 кг сиру, 4 яйця, 250 г цукру, 25 г ванільного цукру, 50 г лимонної цедри, 20 г манної крупи, 30 г картопляного крохмалю, 180 г масла, 100 г маку, 10 г цукрової пудри.
Сир перетерти з цукром. Окремо збити яйця та додати до сирної маси. Ванільний цукор, манну крупу, крохмаль, цедру з лимона і м’якеньке вершкове масло з’єднати з сиром і добре перемішати міксером. До попередньо запареного і перемеленого маку додати 4 столові ложки цієї сирної маси та викласти на пергамент у формі для випічки. Потім легенько на цю макову масу викласти решту сирної маси. Випікати при температурі 180°С 50 хвилин. Коли вистигне — притрусити цукровою пудрою. Як говорила легендарна кулінарка Дарія Цвєк: «Не ведіться на рецепти, майте своє чуття». Отже, готуйте, експериментуйте і смакуйте!
6 жовтня 2020 року відбулося чергове засідання Експертної ради з питань нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури та інформаційної політики України.
За підсумками засідання Експертна рада рекомендувала МКІП включити до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини 5 елементів, серед яких – «Культура приготування українського борщу».
Це важливий крок в рамках підготовки номінаційного досьє до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО, яку здійснює ГО «Інститут культури України».
Окрім культури приготування борщу, до Національного переліку увійдуть:
Технологія створення клембівської сорочки «з квіткою»;
Великоднє гуляння «Водити Володара» в селі Розкошівка Теплицького району Вінницької області;
Борщівська народна вишивка;
Карпатське ліжникарство.
Нагадаємо, у серпні МКІП включило до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини 3 елементи – Звичай виконувати танець Аркан з Ковалівкою в Печеніжинській ОТГ, Мистецтво виготовлення звукової глиняної забавки «Валківський свищик» та Технологія виготовлення «воскових» вінків на Вінниччині.
На сьогодні куртка це не лише елемент одягу для того щоб згрітися, але і елемент стилю. Зазвичай про куртки ми згадуємо восени, коли температура повітря знижується та починаються дощі. Однак для ранньої осені цей елемент одягу є не настільки важливим, як для пізньої осені та зими. Зараз ринок пропонує нам безліч моделей різноманітних брендів. Однак напрямок думок дизайнерів які розробляють куртки рухається до комфорту, легкості зручності та надійності курток “europasport.com.ua/detskie-i-podrostkovye-kurtki-i-vetrovki”
Верхній одяг на осінь та зиму рекомендують купувати з вітрозахисних та водовідштовхуючих матеріалів, які легко прати. Шви такого виробу мають бути щільні та міцні. Підкладки – бажано із бавовни або трикотажу, флісу, фланелі….
Куртку для дітей та підлітків слід обирати подовженої моделі, яка буде добре закривати поперек. Також куртка не повинна сковувати рухи. До того ж, потрібно врахувати що під неї необхідно обов’язково одягнути светр або інший не менш грубий елемент одягу.
Перевагу краще віддавати курткам, які мають куліску для стягування внизу та на талії. Манжети такого виробу в ідеалі мають бути трикотажні або в’язані, або ж на гумці, які надійно захистять від порапляння вологи та вітру в рукав. Ідеальний варіант як для дівчини, так і для хлопця — парка “europasport.com.ua/detskie-i-podrostkovye-puhoviki-i-parki” Вона виготовлена з цупкої тканини, має теплу підкладку, іноді навіть хутро, довжиною до середини стегна, має шнурок для стягування в талії, часто біля шиї має вязаний комірець, який додатково утепляє шию, та робить дотик куртки до тіла більш приємним.
Бажано, щоб дитяча та підліткова куртка малі капiшон. Він надійно захищає від вітру, дощу та снігу. Зручно коли капішон на – на замку, кнопках або гудзиках і при небхідності його можна зняти, наприклад для прання чи для того щоб посушити після того як дитина потрапила під дощ. Поверх замка блискавки повинна бути пришита планка з тканини з кнопками: вона захистить від проникнення холоду через блискавку і виручить, якщо замок зламається в найнесподіваніший момент. Практичним доповненням вважаються великі кишені в ідеалі підшиті флісом: в них можна заховати рукавички та зігріти руки.
Важливо, щоб на куртці були елементи з світловідбиваючої тканини. Це можуть бути емблеми, обшиті манжети чи рукава, зроблені декоративні полоси на спинці і рукавах. У темний час доби елемент дозволить дитині бути помітною. Колір куртки слід обирати не чорний і не сірий, інакше, водії просто не помічатимуть дитину. Парки та демісезонні куртки у цьому сезоні модні у кольорі: вишневі, смарагдові, фіолетові, оливкові, гірчичні, сині та хакі…
Василь Дяків із Заліщиків Тернопільської області переміг у національній премії Global Teacher Prize Ukraine, що відома у світі як «Нобелівка» для вчителів. Переможець отримав 250000 гривень, поїздку на найбільшу освітню подію Global Education and Skills Forum та один рік безкоштовного навчання від організатора премії — «Освіторії». Урочиста церемонія нагородження з червоною доріжкою та святковим концертом відбулася 3 жовтня біля арки Дружби народів. Зі сцени педагогів привітав прем’єр-міністр України Денис Шмигаль.
Василь Дяків викладає історію, громадянську освіту та основи здоров’я. Він здобув звання Заслуженого вчителя України, торік переміг у конкурсі «Учитель року», а 59 його учнів є переможцями конкурсів Малої академії наук України. Професійна мрія переможця — реформувати систему освіти так, щоб український вчитель став прикладом свободи й відповідальності для учнів.
Василь Дяків виборов перемогу в майже 3000 претендентів. У національній учительській премії взяли участь педагоги з усіх регіонів країни, а найактивнішими традиційно стали Київська та Дніпропетровська області.
«Ми розпочали новий сезон з новини, що одразу двоє учасників Global Teacher Prize Ukraine увійшли до п’ятдесятки найкращих педагогів планети, – поділилася цьогорічними здобутками премії її засновниця, голова громадської спілки “Освіторія” Зоя Литвин. – Українські вчителі, ви – справжні супергерої та супергероїні 2020 року! Ви працювали по 18 годин на добу через зум, скайп, з екранів телевізорів і зробили все, щоби попри карантин у наших дітей була освіта та було майбутнє. Сьогодні всі хочуть сказати вам «Дякую!».
Переможцем народного голосування на сайті ТСН, у якому взяли участь 110000 читачів з усіх регіонів України, став учитель початкових класів із міста Кам’янське Дніпропетровської області Андрій Олійник. У своїх інтегрованих уроках учитель використовує LEGO й танцює з дітьми на анімаційних хвилинках. За нього віддали свій голос понад 40 тисяч українців.
Грошову винагороду та освітню подорож – спеціальний приз від куратора премії, телеведучої «1+1» Наталії Мосейчук – отримали Олег Швед, учитель української мови та літератури у львівському «Охматдиті», та Вікторія Щербакова, учитель початкових класів із Сумської області. Обидва переможці навчають дітей з інвалідністю.
Уже традиційно компанія Microsoft нагороджує найбільш інноваційного вчителя країни участю у Міжнародному форумі Education Exchange E2. Цього року ним став Іван Верещака з Херсонської області, який викладає інформатику та астрономію. Окрім того, компанії Microsoft та Deltahost відзначили ще 10 вчителів технологічними призами. Премію 200000 гривень від Zagoriy Foundation отримала вчителька хімії з Хмельницького Наталя Зима.
У спеціальній номінації «Реалізація мрії вчителя» від агрохолдингу МХП нагороджено вчительку Тетяну Лугіну з Яготина, Київська область. Тепер у її рідному місті з’явиться місце для активного дозвілля молоді – Sky Park.
Уперше вручали нагороду найкращому вчителю фізкультури та спорту. Лідер ГО «JuniorZ», український телеведучий Олександр Педан нагородив Віталія Мушинського, учителя фізкультури з Хмельницької області, грошовим призом та поїздкою до Олімпійського містечка в Німеччині.
Киянка Леся Юрчишин стала найкращою вчителькою громадянської освіти й представлятиме Україну на Всесвітньому економічному форумі у Давосі. Нова номінація стала можливою за підтримки Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні.
Для гостей церемонії виступали ВВ, The HARDKISS, Олександр Пономарьов та MONATIK. Під час свята вчителі почувалися справжніми рок-зірками: зі сцени лунали рок-хіти, а до місця події фіналістів премії привезли київські байкери. Кульмінацією стало видовищне оголошення переможця: його ім’я висвітили палаючими літерами на баржі, що пропливла вечірнім Дніпром.
