У селі на Тернопільщині зберігся давній весільний обряд

У селі Монастирок на Тернопільщині зберігся давній весільний обряд. Про це розповіла уродженка села Галина Огородник. Жінка каже, якщо весілля відбувалося у неділю, то вже у п’ятницю починали здійснювати обряд.

За її словами, за кілька днів до весілля – шили вінок і готували одяг для нареченої. Особлива річ для дівчат-наречених у Монастирку було чільце.

Весільна прикраса – чільце

“Чільце – це прикраса на голову. Вона мені передалася ще від прабабусі. Кажуть, що цьому чільці всі дівчата Монастирка виходили заміж. Його одягали на чоло і застібали ззаду голови, а зверху на голову одягали вінок з барвінку”, – розповідає Галина Огородник.

Галина Огородник на своє весілля теж одягала чільце

Також у наречених у Монастирку були особливі шийні прикраси, зроблені з монет.

Весільна шийна прикраса – чехи

“Прикраса називається “чехи” – давні австрійські монети, прикріплені до мотузочки. Є деякі монети 1872 та 1893 років. Думаю, десь тоді ці чехи і були створені. І вже в той час ними користувалися”, – каже жінка.

Чехи одягали так, щоб вони щільно прилягали до шиї.

Чехи були обов’язковим елементом весільного вбрання нереченої у Монастирку

Нижче цієї прикраси, чіпали коралі.

Народна майстриня Степанія Вінтонюк зберегла 100-річне фото молодят із Монастирка, на якому видно весільні костюми.

Наречені у Монастирку одягали вишиванки

“У нареченої від пояса донизу чіпали чотири хустини. Вінок плели з барвінку і навколо обкручували фольгою, тоді казали “пузліткою”. Це була дуже клопітка робота. По три листочки барвінку клали на клей, щоб їх скріпити і так робили з барвінку вінок. Оскільки звичайного клею не було – брали клей з дерев, а саме, зі сливки і вишні”, – розповідає степанія Вінтонюк.

Після того, як з нареченої зняли вінок – їй на голову зав’язували перемітку.

Перемітку робили із зітканого матеріалу

“Перемітка – головний убір, який після весілля заміжні жінки одягали у святкові дні, наприклад, перед тим, як іти до церкви. Перемітку робили з тканини довжиною 2,5 метри. Нею обмотували всю голову і ззаді пускали два кінці”, – каже майстриня.

Монастирок цікавить туристів не лише давніми звичаями, які збереглися, а й історією. У місцевому храмі є нерукотворний образ Ісуса Христа. У селі був монастир, де жили монахи-пустельники. Більше про це дивіться в одній із серій проєкту “Історії (не) забутих сіл Тернопільщини”.