Тернопільщині багата на красиві і неповторні місця. Сьогодні мова піде про два Монастирки – Бережанського та Борщівського району. Обидва неповторні та цікаві, але їхні історії різні.
Сюди можна приїжджати в будь-якому настрої – і в піднесеному, і в найбуденнішому. Зелені стіни лісу, яким, здається, нема кінця-краю, надзвичайно свіже повітря та смачна джерельна вода зроблять свою справу – після кількох годин в урочищі «Монастирок», що у селі Бережанського району поблизу села Лімники Тернопільської області, ти повертатимешся, ніби з кількатижневої відпустки. А також тут варто побувати, щоб побачити, де розгорталася драматична історія кохання знаменитого князя Ярослава Осмомисла, пише md-ukraine.
Трагічне кохання найрозумнішого князя
Як відомо, шлюби більшості руських князів були не наслідком палкого кохання, а найпоширенішим способом налагодити стосунки з сусідами та укріпити власні володіння. Шлюб наймудрішого галицького князя Ярослава Осмомисла не став винятком. Він одружився з Ольгою, дочкою засновника Москви Юрія Долгорукого, не тому, що був закоханий у неї, а задля зміцнення Галицького князівства.
Минали роки, володіння розширювалися, а серце князя потребувало кохання. Його Ярославові Осмомислу подарувала випадкова зустріч із донькою половецького боярина Настасією Чагрівною. Відтоді князь, тільки-но з’являлася нагода, сідлав коня і вирушав далеко за межі Галича до коханої. Тут, у зеленому урочищі серед густого лісу, минали їхні найщасливіші хвилини.
Але невдовзі таємниця закоханих була викрита. Після того, як Настасія народила князеві сина Олега, про них говорили в усіх князівських палацах Київської Русі. Ярослав Осмомисл зібрався розлучитися з Ольгою, яку так і не зміг покохати, одружитися з Настасією, а синові передати князівську корону.
Але галицькі бояри, незадоволені таким ходом подій, підняли бунт, який очолила розлючена Ольга. Поки князя тримали в ув’язненні, Настасію спалили на вогнищі як чарівницю, що заворожила володаря Галицького князівства. А закохані пари приїжджають до урочища «Монастирок», бо вірять, що це місце подарує їм таку ж міцність почуттів, як і в Ярослава Осмомисла та Настасії.
Хресна дорога і чортова голова
Але урочище «Монастирок» буде цікаве не тільки закоханим. Тут є своєрідна хресна дорога, яка відтворює шлях Ісуса Христа на Голгофу. Між сходами, що ведуть на крутий пагорб, – стації, які ілюструють епізоди останньої дороги Ісуса. Подолавши цей стрімкий підйом, ти побачиш символічну могилу Христа.
Вона розміщена всередині 5-метрової скелі, яка візуально нагадує… голову чорта. Так, місцеві називають цю скелю Чортовим каменем і розповідають, що колись чорт збирався кинути її на церкву, що стояла поблизу, але не наважився, тому залишив на пагорбі.
І правильно зробив: вибравшись на скелю, ти побачиш фантастичний краєвид лісу і, розглядаючи його, ще довго не захочеш спускатися вниз.
Але спуститися усе-таки варто. Тут, поруч із хресною дорогою, є джерело з дуже смачною водою. Вона додає енергії і знімає стрес. А також, за розповідями місцевих, ця вода цілюща: допомагає лікувати хвороби очей.
Але спуститися усе-таки варто. Тут, поруч із хресною дорогою, є джерело з дуже смачною водою. Вона додає енергії і знімає стрес. А також, за розповідями місцевих, ця вода цілюща: допомагає лікувати хвороби очей.
Біля джерела стоїть церква, побудована на місці монастиря, який існував тут ще з ХІV ст. Його кілька разів руйнували татарські війська, а згодом спалили за наказом радянської влади. Біля церкви, джерела і на всій території урочища «Монастирок» – зручні лавочки, тому тут можна буде відпочити, насолоджуючись навколишньою природою.
Дорогою до урочища
Перед відвіданням «Монастирка» варто подбати про зручне взуття, щоб не виникало зайвих труднощів під час підйому до Чортового каменя. І захопи порожню пляшку – попивши води з джерела, ти точно захочеш набрати хоч трохи у зворотну дорогу.
Також у «Монастирку» можна влаштувати чудовий пікнік: тут є чарівний чистий ставок, біля якого можна розміститися з чим-небудь смачненьким.
Також у «Монастирку» можна влаштувати чудовий пікнік: тут є чарівний чистий ставок, біля якого можна розміститися з чим-небудь смачненьким.
Джерело, церква, височенні дерева, мальовничі стежки – в урочищі «Монастирок» усе дихає спокоєм та гармонією і не залишає шансів на поганий настрій, сумні думки, незадоволення. Боротися з впливом цього місця даремно: звідси ти повернешся щасливішим, ніж раніше.
На Тернопільщині є ще одне прекрасне місце, аналогічною назвою. Проте знаходиться у Борщівському районі.
Сюди треба приїжджати для того, щоб, забувши про все на світі, стояти, мовчати і дивитися. Наповнювати зіниці і думки невимовною природною гармонією. Зелена лінія лісу губиться десь за небокраєм. Внизу – казковий каньйон річки Серет. Здається, цю красу неможливо охопити поглядом, навіть якщо милуватимешся нею годинами. Щомиті в око впадає новий чарівний куточок, якого не було видно раніше. Ці мальовничі краєвиди можна знайти в селі Монастирок Тернопільської області.
Скельний монастир і диво-ікона
Але неймовірна природа – не єдине, заради чого варто завітати до Монастирка. Тут, над стрімким каньйоном Серету, є старезна печера “Язичницька”, де більше тисячоліття тому діяв давньослов’янський скельний монастир. Перші монахи поселилися у ній ще в ІХ ст., а до того печера була місцем для молитов язичників. Ніхто не знає, скільки століть вони здійснювали тут свої таємничі ритуали. А в ХVІ ст. поблизу монастиря з’явилося село Монастирок, яке позичило в нього свою назву.
Над входом до печери нависає могутня важка скеля. Хтось дбайливо підпер її міцними кам’яними брилами. Кілька кроків – і ти опиняєшся у справжньому храмі, відчуваючи незвичне поєднання печерної прохолоди і теплого духовного спокою. Тут і зараз іноді відбуваються богослужіння, зберігаються предмети культу та ікони. Від однієї з них важко відвести погляд: зі скелі немов виростає обличчя Ісуса. 
Це сталося в ХVІІ ст. Монахи зібралися в монастирі для звичної вечірньої молитви. Раптом гра світла і тіні утворила на стіні печери зображення обличчя Христа. Один із монахів обвів його грудкою вапняку, а згодом – фарбою, щоб зберегти це диво для всіх, хто тут буватиме. Роздивляючись ікону, помічаєш, що очі Ісуса заплющені. Кажуть, він просто не може дивитися на злі людські вчинки.Пам’ять каменя і давнього храму
Вийшовши зі скельного монастиря, бачиш ще одну несподіванку – величезну кам’яну брилу з заглибленням у вигляді хреста. Розповідають, що язичники використовували її для жертвоприношень, і кров жертв залишала темні смуги на сірій шкірі каменя. А дощова вода, яка потрапляє в заглиблення брили, і сьогодні набуває червоного відтінку. Можливо, тому, що камінь досі пам’ятає біль?
© Mykola Swarnyk/commons.wikimedia.org
Дехто з місцевих жителів переконує, що незвичайна брила не завжди лежала біля печерного монастиря: її сюди приніс дорогою до Борщева славнозвісний опришок Олекса Довбуш зі своїми побратимами.
Намагаючись подумки розгадати таємницю древнього каменя, повільно йдеш добре протоптаною стежкою – це символічна дорога Хресної ходи.
Намагаючись подумки розгадати таємницю древнього каменя, повільно йдеш добре протоптаною стежкою – це символічна дорога Хресної ходи.
Крокуєш далі і опиняєшся перед сучасно-відбудованою церквою на місці колись бувшого тут Василіянського монастиря. Це – церква Воздвиження Чесного Хреста. Зараз храм відбудований просто над автентичною забудовою келій, де у ХVІІ ст. жили монахи. Історія храму почалася ще у 1600 році: тоді його спорудив відомий польський шляхтич Стефан Потоцький. Святиню зруйнували ворожі війська.
Фото md-ukraine.com Проте у ХVІІІ ст. брацлавський каштелян Ян Потоцький відбудував її. Згодом церкві довелося постраждати від пожеж і землетрусу. Святиня щоразу відновлювалася, ділячись із людьми духовністю і подихом давнини. А поблизу височіє білий хрест, який, кажуть, допомагає самотнім жінкам знайти своє щастя.
Лікувальне усамітнення
Відвідавши церкву, знову хочеться повернутися до скельного храму, присісти на один із каменів і вдивлятися вдалину. Печера “Язичницька”, здається, створена для тих, хто бажає усамітнитися. Але тут неможливо почуватися самотнім. Густа смуга лісу, мальовничий Серет і загадкова печера немов відчувають твої найпотаємніші думки та нашіптують щось тепле, ласкаве і заспокійливе, що надихає підкорювати метушливі будні і наповнювати їх гармонією.
Natalia Mandrytska, https://md-ukraine.com/
