Переможцями міжнародного мистецького конкурсу стали юні тернопільські актори

Переможцями міжнародного мистецького конкурсу стали юні  тернопільські  актори

Хто в Тернополі не знає театральну студію «Тріумф» (ПК «Березіль» ім. Леся Курбаса), керівниця якої талановита працелюбка Ліана Онуфрійчук-Красовська? Віднині творчі обрії колективу «розширилися» далеко за межі нашого краю, адже його учасники стали лавреатами І премії Міжнародного конкурсу-фестивалю мистецтв «Stag Stars» у номінації театральне мистецтво (вистава). Її назва «Світло у віконці», за мотивами п’єси Г. Латишевої «Бонжур, Моллі!»

Творчий репертуар дитячого театру «ТРІУМФ» – барвистий, як веселка. А ще – неповторний. Глядачі довго залишаються під враженнями. Наприкінці квітня в Українському  домі «Перемога» мала бути прем’єра вже згаданої вистави «Світло у віконці», але через карантин показ перенесли на невизначений час. Репетиції відбувалися в онлайн режимі: повторювали з дітьми тексти, щоб не забути вже раніше здобуте. Працювали над емоціями, інтонаціями, дикцією. «Такі репетиції припали до душі, – ділиться враженнями пані Ліана, – для них, та й для мене, це було щось нове».

Прем’єрний показ згодом відбувся в УД «Перемога» наприкінці жовтня. Вистава надзвичайно актуальна. Вона про нас з вами, про наше особистісне «Я» і про ставлення до довколишнього світу.

Розповідає пані Ліана:

–  У нашому суспільстві не завжди сприймають тих людей, які відрізняються від інших. Їх вважають дивакуватими, не такими як усі, бо вони є живе заперечення їхньої натури, їх самих. Але потрібно зрозуміти, сприйняти, що всі ми різні і маємо навчитись жити в злагоді та любові. Саме про це і йдеться у виставі. Головна героїня (нічний метелик Моллі) була не такою, як усі. Її спочатку не сприймали, не розуміли ані друзі, ані сусіди, з якими вона жила у Великому Дубі. Її переконали бути такою, як усі, і через це вона мало не загинула! Після цього випадку усі герої вистави зрозуміли, що вчинили не правильно, вибачилися, їм було соромно за свої слова та дії. Вистава повчальна, про добро і справжню дружбу.

Пригадую попередні важливі вистави цієї студії, які тернополяни мали щасливу нагоду побачити в «Перемозі» раніше. Соціальна вистава «Поки б’ється серце». Діти наважилися зі сцени розповісти про свої зовсім не дитячі проблеми: непорозуміння в сім’ї, конфлікти та сутички у школі, безпритульність, підліткова наркоманія… Це далеко не всі проблеми сучасних дітей та підлітків, які висвітлено у виставі. Вона, до речі, не має сюжетної лінії. І це добре. Радше нагадує мозаїку подій, вихоплених із життєвого потоку. Але кожна така мізансцена несе в собі концентрат емоцій, які нагадують кожному з нас про те, що треба реалізуватись на цій планеті не через матеріальний аспект, а Людиною з великої букви. Пробудити в собі всі найкращі людські якості, якими наділив нас Творець, жити згідно з ними – основне призначення на Землі. Незвично було чути заклик з дитячих вуст про те, що всіх треба любити, творити добро, допомагати одне одному. І поки в кожного з нас б’ється серце, доти житиме на Землі Любов.

А ще пам’ятаю у виконанні цього колективу Хресну дорогу ненародженої дитини «Безмовний крик». Юним акторам із «Тріумфу» є про що сказати довколишньому світові. Хочеш змінити світ, змінись спочатку сам – головне мистецьке кредо юних обдарувань.

Валентина СЕМЕНЯК, газета Свобода

Картини генія сучасності Івана Марчука продали на аукціоні за 53 тисячі доларів

Аукціонний дім «Золотий Перетин» завершив осінній арт-сезон онлайн торгами класичного і сучасного мистецтва.

Всього там було представлено 34 унікальних лоти, серед яких було кілька робіт з приватних зібрань відомих діячів української культури 20 століття.

Вони користувалися попитом серед колекціонерів.

Івана МарчукаНаприклад, картина Івана Марчука “Осінь” з колекції українського письменника Олеся Гончара, була продана за 37,400 доларів, при цьому стартова вартість була 20 тисяч доларів.

Івана МарчукаДруга картина 1973 року, була продана за 15,400 доларів.

Нагадаємо, що народний художник Іван Марчук народився в Тернопільській області, йому зараз 84 роки.

Всього його картини були продані приблизно за 53 тисячі доларів.

Вікно у потойбіччя: бездонні озера Тернопільщини, які ніколи не замерзають (фото, відео)

Хто б міг подумати, що невеличке село на Тернопільщині – скарб потойбічності. Місцина славиться не лише унікальними озерами, а й назвою.

Йдеться про село Вікно, що на Гусятинщині. Унікальність – у незвичних карстових озерах, які не мають дна. До того ж, вода тут не замерзає навіть при -25, пише Терен.

Кілька водойм розташовані в самісінькому серці села. З вигляду – яскраво-блакитні, а інколи – темно-фіолетові. Науковці довели, що колір змінюється завдяки водоростям, однак місцеві жителі геть іншої думки.


Усе, завдяки численним легендам, яким вже немає рахунку


Один з переказів розповідає про чоловіка, який упіймав рибу та почепив на неї дзвіночок, після чого відпустив в озерце. Зловили її в річці в сусідньому селі. І це при тому, що озеро немає витоків.

 

Інша легенда про те, як злий пан хотів напоїти коней цілющою водою з вікнин. Однак впав в озеро разом з бричкою. Знайшли його через кілька днів аж у Збручі, що за десятки кілометрів.
Насправді ж озерця, які виникли в результаті дії джерельних вод у вапняку, мають дно, просто його неможливо побачити. Та й доплисти до нього охочих поки не було.

До того ж, озера місцеві жителі вважають святими. Ба більше – цілющими.

Добратися до унікального місця з Тернополя можна прямим рейсовим автобусом. Поїздка триватиме до двох годин.

Топ -7 дивних весільних звичаїв

1. Острів Ява. Молодята острова, щоб отримати дозвіл місцевої адміністрації на укладання шлюбу, зобов’язані крім усього іншого зібрати 25 хвостів дохлих щурів. Історія замовчує про подальшу долю частин мертвих тварин, але відомо, що розлучення сімейним парам обходиться вже в 40 хвостів.

2. Персія. Чоловіки цієї держави краще за всіх розуміють всі «принади» жіночих косметичних процедур. Зокрема, женихи перед весільною церемонією повинні були пройти повну епіляцію всього тіла! На жениху на повинно бути жодного волоска, як на дитинці.

3. Нова Гвінея. Дуже дивно виглядає наречена у папуасів з Нової Гвінеї – замість фати вона натягує на голову вивернутий шлунок свині! За тим же звичаїєм, претендент на руку і серце жінки зобов’язаний подарувати їй по 20 шкурок райських птахів, морських черепашок і свиней. Останні для папуасів священні.

4. Африка. У племені макуа є дуже оригінальна традиція, схожа на нашу пропозицію руки і серця, тільки замість кільця юнаки приносять купу дрібних камінчиків своїй обраниці в роті! Свою згоду наречена висловлює, прийнявши цінний дар.

5. Нігерія. Якщо за нашими традиціями, наречений повинен викуповувати наречену, виконуючи невинні примхи її родичів, то на південному сході Нігерії його б просто побили палицями, так як це є весільним звичаєм і перевіркою на міцність майбутнього зятя.

6. Албанія. Ніякої першої шлюбної ночі не існує для молодят в Албанії. Замість довгоочікуваних сексуальних утіх на законних підставах нареченому чинять шалений опір. Звичайно, це все частина ритуалу, але тим не менше – три доби утримання чекає кожного нареченого. Вважається, що такою поведінкою наречена нібито приводить в подив злих духів і підтверджує свою чистоту і непорочність.

7. Англія. Важко доводилося нареченим в середньовіччі. Щоб довести свою спроможність як господині будинку, їм доводилося однією рукою піднімати важку скриню як випробовування. Ті, хто не справлявся із завданням, вважалися непридатними дружинами і були приречені жити на самоті.

Тепер, збираючись заміж за іноземця, упевніться, що він не належить до екзотичного племені з дикими звичаями щоб не стояти біля вівтаря зі шлунком свині на голові або не заліковувати ран побитого палицями судженого.

Реставратор на Тернопільщині відновлює старовинні автомобілі першої половини ХХ століття

Михайло Тимків працює з автомобілями з 15 років. Це і його захоплення, і робота. Тривалий час займається пасажирськими перевезеннями, а у вільний час реставрує транспорт 30-40 років, активний учасник клубу ретроавтомобілів «Станіславівський». У його колекції – дві відреставровані автівки – ГАЗ 67 1944 року та ГАЗ АА 1942 року. У кожної з них своя унікальна історія та непростий шлях від металобрухту до ідеального стану, пише Реально з посиланням на  “Наш день”

ГАЗ АА: перше місце за найкращу реставрацію
Цьогоріч у вересні під час фестивалю OldCar-2020 у Києві автівка Михайла Тимківа ГАЗ АА отримала перше місце за найкращу реставрацію, вразивши як професіоналів, так і аматорів. І не дивно – у ній немає жодної новоробної деталі (звісно, крім дерев’яних) – всі вони виготовлені у буремні 1940-і.
Варто зазначити, що в Україні є тільки дві автівки ГАЗ АА. Тому робота коропчанина особливо цінна. Михайло працював над нею 7 років. Багато запчастин здобуті буквально з-під землі – відкопані силами пошуковців на місцях боїв періоду 1941-1945-го.

  • Все почалося з того, що на металобрухті я знайшов раму і частину кабіни, – розповідає чоловік. – Це була так звана «полуторка» – автомобіль, який випускали з 1933 до практично 1953 року. Вона була копією американського «Форда». Але під час війни її конструкцію спростили, адже металу багато не було, бо Запоріжжя було в окупації. Ці машини робили для фронту, тому думали насамперед, щоб там вони могли виконувати всі необхідні функції. Автівка, яка дісталася мені, була виготовлена на початку 1942 року. Цікаво, що фаркоп на рамі був з німецького автомобіля. Ймовірно, моя полуторка воювала не лише в Україні, а й у німецькому полоні. Такі деталі мені завжди дуже цікаві, адже це історія.

Запчастини Михайло збирав по всій Європі, замовляв у США. Всі деталі викопані із землі. Кабіну створили з чотирьох автентичних частин, мотор такий же, як і в ГАЗ-67, бампер і радіатор купили у Штатах.

Передній міст було відкопано на Смоленщині, а задній взяли із новенької машини, розірваної вибухом 78 років тому під Сталінградом. У дисках навіть збереглися осколки, – розповідає Михайло. – Лобова рамка пролежала в річці з часів війни. Навіть болти потрібні були давні. Всі ці деталі тривалий час відмокали в солярці, їх розігрівали, відновлювали. Кожна запчастина має свою історію. Є відремонтовані в польових умовах, є пошкоджені снарядами. Я стараюся їх не змінювати, аби зберегти ці сліди минулого.

Робота над машиною тривала шість років. Михайло презентував її під час фестивалю OldCar-2020 у Києві. Зізнається, було приємно прокататися цією машиною по столиці. Разом з сином вони одягли автентичні костюми – Михайло був в образі військового водія, а син – у формі вояка УПА.

ГАЗ-67: нове життя ветерана Другої світової війни

Перша автівка, яку відновив Михайло Тимків, – ГАЗ-67. Це один із перших армійських позашляховиків, який випускали з 1943 по 1953 роки на Горьківському автозаводі. Ця модель створили за зразком американського “Вілліса”. Щоправда ГАЗ-67 має ширшу колію за американського конкурента. Бічні двері відсутні. Особливістю конструкції є бак під лобовим склом. Це інженерне рішення підвищувало уразливість машини і її екіпажу під час обстрілів.

-Цю автівку хотіли здати на металобрухт, і я її викупив, – розповідає Михайло. – Вона була у поганому стані – без мостів і мотора, але мала ідеальний кузов, без жодних зварювань. Я дослідив його історію. Йшов фронт у 1944, і коли вони проїздили через наше село, то ГАЗ-67 зламався. Автівку затягнули в місцеве господарство, відремонтували і використовували у місцевій школі. Востаннє вона виїздила на парад у 1979 році й відтоді стояла у гаражі, а через 35 років отримала нове життя.

Реставрація зайняла 6 років і дуже багато зусиль. Все почалося з пошуку оригінальних запчастин, адже майстер вирішив створити повністю автентичне авто. Заміну зігнилій правій частині кузова, де міститься акумуляторна батарея, змогли виготовити аж на Мінському автозаводі. Так, із США замовляв кільця до двигуна, бендікс стартера, диск щеплення, задній стоп-сигнал, плиту приладів тощо. Деякі деталі кузова замовляв у Білорусі.
Двигун знайшовся на електростанції в Коломиї, лляний брезент пошили у Білій Церкві за оригінальними лекалами.
Зараз 70-річний «фронтовик» виглядає так, ніби щойно з заводу: оригінальний темно-зелений матовий колір, відкритий кузов без дверей,  панель приладів, важіль управління, фаркоп для транспортування причепа або гармати.

Михайло Тимків, окрім відновлення машин, збирає інструменти цього періоду, чорно-білі фото. Зізнається, він в жодному разі не захоплюється радянським минулим. Навпаки, цікавиться дослідженнями історії України, діяльністю повстанської армії. Адже автомобілі ГАЗ – це частина розвитку автомобілебудування, минуле, яке стосується і українців.
Михайло Тимків не планує зупинятися на досягнутому. І вже обирає нову автівку, яку буде оновлювати та шукає старовинні деталі. Він переконаний, у такий спосіб зберігає історичне минуле і відтворює автентичні речі для майбутніх поколінь.

Юля ТОМЧИШИН.

У космосі, у бізнесі, в Голлівуді: успішні українці

Якщо ретельно вивчити біографії славетних людей, то не можна не помітити, скільки українців серед таких! Наших земляків багато в урядах, в арміях, в бізнесових колах інших країн. В адміністрації президента США чи не половина – етнічні українці.

Якби запитати  кого з видатних українців ми можемо назвати, то перелік стосуватиметься князів Київської Русі, гетьманів Запорізької Січі, в кращому випадку – воїнів ОУН-УПА. А от про сучасників – ні слова.

Ніхто не знає, що серед вихідців із нашої землі – особисті лікарі шести президентів США, винахідник інтернету, командувач військ НАТО, засновник знаменитої голлівудської кінокомпанії «Метро-Голдвін-Маєр» та багато-багато інших.

Наша земля дала світові сімох лауреатів Нобелівської премії! Якщо брати по університетах, то за кількістю лауреатів історично лідирує харківський. Там навчалися і викладали одразу три нобелівські лауреати – Ілля Мечников, Саймон Кузнець та Лев Ландау, а також номінант на Нобелівську премію Ковалевський.

Мечников – біолог, один з основоположників еволюційної ембріології, імунології та мікробіології.

Кузнець, який усе життя підтримував українські традиції, був президентом Американської економічної асоціації. А Нобелівську премію з економіки 1971 року отримав «за емпірично обґрунтоване тлумачення економічного зростання, яке призвело до нового, глибшого розуміння економічної та соціальної структури і процесу розвитку в цілому».

Лев Ландау – лауреат «нобелівки» 1962 року з фізики за піонерські дослідження в галузі теорії конденсованих середовищ, зокрема рідкого гелію.

У Таврійському університеті (Сімферополь) викладав знаменитий фізик Ігор Тамм і номінант на премію Нобеля біолог Гурвич.

У Бучачі народився володар Нобелівської премії з літератури Шмуель Агнон, а в Золочеві на Львівщині – Роальд Гофман. Останній, до речі, живий, говорить українською мовою, але в Україну не приїздить, бо його ніхто сюди офіційно не запрошує!

Премію отримав «за розробку теорії протікання хімічних реакцій», що значно розширює можливості для планування хімічних експериментів. А ми навіть не спромоглися зробити його закордонним членом Національної академії наук України, тоді як, за повідомленнями «Експреса», українофобові ректору Московського держуніверситету такий статус надали.

Також потрібно згадати, що четверо номінантів на Нобеля навчалися у Київському університеті – Алданов, Бердяєв, Виноградський, Чир’єв. Двох номінантів має Львівський університет – навчався там Франко та викладав Бальцер.

Загалом наші науковці мають дуже багато найвищих закордонних нагород – це Орден Почесного легіону (Франція), Золота королівська медаль Британського астрономічного товариства та премія Американського астрономічного товариства, Медаль Генрі Дрейпера, Кетрін Бюст, Пулітцерівська премія у галузі журналістики (США) та інші.

Космос

Народжений у Старобільську на Луганщині знаменитий американський астроном Бобровников мав премію Міжнародного товариства метеоритики і планетних наук. Дослідницькі праці київського астронома Федора Бредихіна (кінець ХІХ – початок ХХ століття) про комети і метеоритні потоки здобули таке світове визнання, що з 1946 року існує премія імені Бредихіна, яку Академія наук РФ присуджує за визначні праці в галузі астрономії.

А володар міжнародної премії ЮНЕСКО Георгій Гамов! На працях цього знаменитого американського фізика-теоретика здобули свій успіх чотири лауреати Нобелівської премії. Він першим почав розраховувати моделі зірок із термоядерними джерелами енергії, досліджував еволюційні треки зірок, роль нейтрино при спалахах нових і наднових зірок. Гамову належить і перше чітке порушення проблеми генетичного коду.

Словом, українці в закордонній науці – аж ніяк не на другорядних ролях. Ще один приклад – уродженець Сімферополя Михайло Міщенко, який має премію Гоустона від Американського метеорологічного товариства і медаль Національного аерокосмічного агентства США (НАСА). Що ж до самого НАСА, то у 60-х роках ним керував уродженець Одеси Микола Головін, потім він працював в управлінні науки і техніки Білого дому. Серед американських астронавтів теж українці були – Джудіт Резнік, Гайдемарі Стефанишин-Пайпер, Керел Бобко, Брюс Мельник. А через радянський і російський загони космонавтів пройшли майже 200 українців!

На Місяць американці потрапили завдяки розрахункам українця Кондратюка-Шаргея. Деталізовував його розрахунки, переводив у формули Ігор-Орест Богачевський. А технічним директором космічної програми «Аполлон» (політ на Місяць) був теж українець – Михайло Єремович.

У радянській космічній програмі на провідних ролях теж були українці. Так, теоретиками були Костянтин Ціолковський (його предки з Волині, а за сімейною легендою – вони ще й із роду гетьмана Северина Наливайка) та Микола Кибальчич із Чернігівщини. А «практика» – це, звичайно, ракетні конструктори Сергій Корольов і Володимир Челомей, творець ракетних двигунів Микола Глушко.

Розробку космічного корабля багаторазового використання «Буран» очолював киянин Гліб Лозино-Лозинський. Серед головних творців СРСР як космічної держави лише Михайло Янгель був із України, і то творив в Україні – у Дніпропетровську.

Ракети в наш час, як відомо, літають не тільки мирно в космос… Знамениті американські ракети підводного запуску «Трайдент» («Тризуб») розробив Богдан Гнатюк, котрий народився у Заліщиках. Завдяки ефективності цих ракет нині на підводних човнах розміщено третину атомних боєголовок США.

Та що там, а ви знаєте, хто створив інтернет?!

Інтернет

Професор з Каліфорнії Леонард Кляйнрок, чиї батьки походять з України, знаний у цілому світі, крім своєї прабатьківщини. Це справді дивовижно, але більшість українців і не здогадується: творець інтернету, що зв’язав сотні мільйонів людей у єдину глобальну мережу, має київське коріння.

Свій головний винахід Кляйнрок зробив ще у студентські літа. 1961 року він опублікував у Массачусетському технологічному інституті роботу про передачу інформації не цілісним потоком, а розбитою на пакети. Власне, на пакетній передачі даних побудовані нині весь інтернет і мобільна телефонія.

А 1969 року група студентів Каліфорнійського університету під керуванням Кляйнрока організувала першу в світі комп’ютерну мережу, з’єднавши два обчислювальні комплекси кабелем завдовжки 4,5 метра. Того ж року Кляйнрок через звичайну телефонну мережу передав кілька літер зі свого університету в розміщений за півтисячі кілометрів Стенфордський. Цю подію і прийнято вважати народженням інтернету.

Військові

Один із найважливіших напрямів, де українці мають успіх, – це військова справа. От західні приклади. Степан Андруник – бригадний генерал збройних сил Канади, кілька бригадних генералів армії США теж наші – Богдан Крістофер, Орест Когут, Ярополк Гладкий, який свого часу був визнаний одним із найкращих випускників знаменитої військової академії США Вест-Пойнт…

Сергій Андоленко, котрий народився у Волочиську, – французький бригадний генерал, командор найвищого у Франції Ордена Почесного легіону, кавалер «Військового Хреста 1939–1945 рр.», автор численних наукових робіт із воєнної історії. Джеремі (Ярема) Бурда – командувач військово-морського флоту США… Знаменитий командувач військ НАТО в Європі Веслі Кларк, який навіть на посаду президента США кандидував, лише в дорослому віці дізнався, що його дідом є киянин Немировський. Кларк уже відвідав із цього приводу свою прабатьківщину.

Еусебіо Юрчишин був заступником командувача сухопутних військ Аргентини. Він походить із Тернопільщини і теж приїжджав до України – як глава військової делегації аргентинців.

Українців на командних постах в іноземних арміях завжди було так багато, що навіть можна «виловлювати» цікаві збіги, на кшталт того, що Ніколас Остапенко – це бригадний генерал США, а генерал Олег Остапенко з Чернігівщини нині очолює космічні війська Росії.

Військовою медициною у США відав українець Стенлі Колодний.

До речі, особистими лікарями шести президентів США поспіль – починаючи з Ейзенгауера, котрий заступив на пост 1953 року, і аж до Картера, чиї повноваження закінчилися 1981-го, – були тільки українці. Ейзенгауера лікував генерал-майор медичної служби Роберт-Вальтер Ткач, а його наступника Кеннеді – вже згаданий генерал Ростислав Зайчук. Особистим лікарем президентів Джонсона, Ніксона, Форда і Картера був Вільям-Метью Лукаш. Уявляєте, 28 років життя лідерів однієї з двох наддержав світу було цілковито в руках наших хлопців!

Політики

Предки нинішнього віце-прем’єр-міністра уряду Великобританії, лідера Ліберально-демократичної партії Ніка Клегга жили на Полтавщині. А правою рукою «залізної леді» Маргарет Тетчер під час її урядування був українець Стефан Терлецький – депутат парламенту, бізнесмен і меценат, власник футбольного клубу «Кардіфф-cіті».

Нині головним радником президента США Барака Обами є Давид Аксельрод – батьки його з Києва. Якщо у попереднього держсекретаря США Кондолізи Райс заступницею була українка Пола Добрянскі, то й в адміністрації демократів знайшлася достойна українка на цю посаду – заступником держсекретаря Гілларі Клінтон стала Меланія Вервир. Джейн Любченко нині – заступник міністра торгівлі США.

У президента Ейзенгауера радником із питань науки був член американської академії наук фізик-хімік Джордж Кістяківський. Фактично він – один із батьків атомної бомби американців. В адміністрації попереднього президента Буша-молодшого міністром освіти працювала Маргарет Спеллінг. Її дівоче прізвище Дудар, вона походить із родини галицьких іммігрантів.

Ірен де Ліпковскі свого часу стала першою жінкою – депутатом Національних зборів Франції. Вона внучка Гната Закревського із Березової Рудки, що на Полтавщині. Мало того, вона ще й тітка згаданого вже віце-прем’єра Великої Британії – Клегг є правнуком Закревського. Батько Ніка приїздив у Березову Рудку, сім’я навіть гроші дала на ремонт родового палацу, де тепер є технікум.

Жінок-депутаток у світових парламентах ми маємо чимало. Нещодавно до Києва на Всесвітній форум українців приїздила Марія Хасан, котра родом із нашої столиці і котра була депутатом парламенту Швеції. Катрін Партику (батьки з Дніпропетровська) у Бельгії обирали депутатом 2007 року.

Не забуваймо і двох високопосадовців 1990-х років – генерал-губернатора Канади (намісника британської королеви) Романа Гнатишина та прем’єр-міністра Франції П’єра Береговуа. Щодо Канади, то в тамтешній федеральний парламент та парламенти провінцій нині обрано майже 70 депутатів-українців.

Бізнес, фінанси і юстиція

Народжений у Станіславові (нині Івано-Франківськ) Артур Бьорнс був головою Федерального резервного управління США – тобто головним банкіром держави, чию посаду багато хто вважає другою за впливовістю після президентської. Суддя Верховного суду США Богдан Футей народився у Бучачі.

Французькі автомобілі «Сітроен» – одні з найбільш знаних у світі автобрендів, а заснував їх син одесита Володимира Цитрона.

Засновник бренда «Давідофф» Жино Давідофф народився 1906 року в Новгороді-Сіверському, а коли почалися революційні події, переїхав до Франції.

Російський металургійно-нафтовий мільярдер Віктор Вексельберг народився на Львівщині, у Дрогобичі. Є, зрозуміло, й чимало інших, просто менш «розпіарених» у світі.

До речі, про росіян. Звернімо погляд на схід – чи керують українці Росією?

Про радянські часи годі й говорити – у «партійному і державному» керівництві в Москві вихідців з України було багато. Та й далі ситуація мало змінилась. Уряд РФ у 1998 році очолював Сергій Кирієнко, чия мати з Одеси; нині він керівник компанії «Росатом», гіганта, що об’єднує всю атомну енергетику Росії. А керівником апарату президента Путіна був Дмитро Козак із Кіровоградщини.

Ігор Левітін – міністр транспорту і зв’язку РФ, Валентина Матвієнко – глава уряду Санкт-Петербурга, Михайло Прусак – глава адміністрації Новгородської області з 1991 по 2007 роки. Віктор Христенко – заступник керівника уряду Російської Федерації, Сергій Шахрай із Сімферополя – заступник глави уряду РФ, Григорій Явлінський зі Львова – кандидат на посаду президента Росії. «Комплект» серйозний!

Кіно й література

Є знамениті українці і в Голлівуді. Серед них – Анджеліна Джолі, чиї предки були словацькими українцями, дід мав прізвище Войтко, а батько ще писався «змішано» Джолі-Войт. Леонардо Ді Капріо – внук одеситів, з Одещини походять і діди-баби Стівена Спілберга.

Загалом українцями з походження є ціла низка володарів «Оскара». Наприклад, Гектор Бабенко (Аргентина). Одночасно кілька оскароносців, що походять з України, пройшли через знаменитий фільм «Вестсайдська історія» – батьки Леонарда Берштайна з Рівненщини, оскароносний Юлл Брінер є онуком одеського лікаря Шарія, а справжнє прізвище Наталі Вуд – Захаренко.

А що написав у своїй книзі спогадів Кірк Дуглас – актор і режисер, батько ще одного оскароносця Майкла Дугласа? «Я майже нічого не знаю про життя нинішньої України, але все одно відчуваю зв’язок із цією землею».

І це ще не все! Марк Стоун, Пол Муні, Джек Пеленс, один із засновників Голлівуду Давид Щезник (батько його з Києва). Та й Самуель Голдвін, чиє прізвище лягло в назву кінокомпанії «Метро-Голдвін-Маєр» зі знаменитим «левом, що ричить», народився у Києві!

Якщо ж говорити про номінантів на «Оскар», то це і Вайнона Райдер (батьки з Харкова), і Віра Фарміга (навіть українську мову зберегла), і Мілен Демонжо (мати – харків’янка). У Києві народилися Міла Йовович, Міла Куніс.

А якщо звернути погляд в іншу мистецьку сферу – літературу, то побачимо, скажімо, Кларису Ліспектор – класика бразилійської прози. Народилася у Чичельнику, на Вінниччині. А у знаменитого «бітника» американської літератури Аллена Гінзберга батьки – зі Львова.

Спортсмени

Серед 202 країн – учасниць Олімпіад нам нині визначили 35-місце за кількістю медалей, здобутих за весь час. Але офіційна статистика спотворена автоматичним записуванням усіх медалей радянських спортсменів до активу Росії як офіційної правонаступниці СРСР на міжнародній арені.

Якщо ж зарахувати нам усі здобутки українців, ми будемо на 6 місці у світі – після США, Німеччини, Великобританії, Франції та Росії. Скажімо, рекорд гімнастки Лариси Латиніної на Олімпіадах і досі не перевершений – 9 золотих, 5 срібних і 4 бронзові нагороди, гімнаст Борис Шахлін здобув 7 золотих, 4 срібні та 2 бронзові медалі, гімнаст Віктор Чукарін – п’ятиразовий олімпійський чемпіон. Загалом українські спортсмени завоювали понад півтисячі олімпійських медалей!

Джерело: http://diasporaua.com/uspishni-ukrayintsi/

Шахісту Василю Іванчуку пропонували роль у серіалі Netflix «The Queen’s Gambit»

Вiдoмoмy шaхiстy з Копичичнець на Тернопільщині, мiжнaрoднoмy грoсмeйстeрy Вaсилю Івaнчyкy прoпoнyвaли зiгрaти oднy з ключoвих рoлeй y сeрiaлi стрiмiнгoвoгo сeрвiсy Netflix «Хiд кoрoлeви» або «Ферзевий гамбіт» («The Queen’s Gambit»). Прo цe грoсмeйстeр рoзпoвiв в iнтeрв’ю «Рaдio Свoбoдa».

Вaсиля Івaнчyкa нaзивaють гeнiєм шaхiв, нaйсильнiшим шaхiстoм свiтy. Дoсi грoсмeйстeрy вдaється втримyвaтися y тoп-рeйтингaх шaхiстiв висoкoгo рiвня. Дoнинi Вaсиль Івaнчyк – прoфeсiйний шaхiст. У Львoвi прaцює шaхoвa шкoлa Вaсиля Івaнчyкa.

За словами львів’янина, його розглядали на роль російського гросмейстера Василя Боргова, який у заключному епізоді серіалу зустрічається за шахівницею з головною героїнею – Елізабет Хармон.

«Meнi нaписaли нa мeйл, щo oт є тaкa прoпoзицiя – зiгрaти рoль Бoргoвa. З’ясyвaв, щo кoмпaнiя сoлiднa, щo дiйснo гoтyється тaкий фiльм. Toдi нaписaв – щo ви кoнкрeтнo прoпoнyєтe? Я пoвинeн знaти бiльш-мeнш oбсяг рoбoти. Прoйшoв, мoжливo, тиждeнь мiж тим як я oтримaв лист i вiдпoвiв нa ньoгo. І вoни вiдпoвiли – пeрeпрoшyємo, ми вжe знaйшли iншoгo aктoрa нa цю рoль», – рoзпoвiв Вaсиль Івaнчyк.

Як зaзнaчaє «Рaдio Свoбoдa», цим eпiзoдoм yчaсть Івaнчyкa в прoeктi нe oбмeжилaсь.

Tринaдцятий чeмпioн свiтy з шaхiв Гaррi Kaспaрoв, який бyв кoнсyльтaнтoм твoрцiв сeрiaлy, вирiшив пoклaсти в oснoвy фiнaльнoї пaртiї всьoгo сeрiaлy рeaльний шaхoвий пoєдинoк. Йдeться прo зyстрiч Вaсиля Івaнчyкa тa aмeрикaнськoгo шaхiстa Пaтрiкa Вoльфa, якy вoни зiгрaли y 1993 рoцi.

51-рiчний Вaсиль Івaнчyк є мiжнaрoдним грoсмeйстeрoм тa нeoднoрaзoвo пeрeмaгaв нa свiтoвих чeмпioнaтaх з шaхiв.

Прем’єра міні-серіалу «Хід королеви» відбулася наприкінці жовтня. За чотири тижні він встановив новий рекорд для стрімінгового сервісу Netflix. За цей час міні-серіал, заснований на однойменному романі американського письменника-фантаста Уолтера Тевіса, подивилися понад 60 мільйонів користувачів.

TVORCHI влаштували камерну презентацію нового альбому 13 waves (ВІДЕО)

Український гурт вперше презентував свій альбом 13 waves у live-форматі! Виступ відбувся у рамках цьогорічних активностей премії Aprize Music Award. А головним сюрпризом виступу став дует з Alina Pash, який відбувся на відстані багатьох кілометрів між артистами!
Цієї осені гурт TVORCHI випустив свій новий альбом 13 waves. Оскільки учасники гурту відчували соціальну відповідальність перед своєю аудиторією, хлопці не проводили презентації альбому у класичному форматі.

Проте про альбом гурту говорили далеко за межами професійної музичної індустрії. Кількість стримінгів 13 waves за перший місяць з дати релізу перевищила 2 мільйони! Саме тому редакція Радіо Аристократи не залишила артистів без уваги та запросила TVORCHI презентувати 13 waves у рамках Aprize Music Award.

Андрій: Онлайн-презентація альбому – це цікавий формат, який став спасінням для музикантів у 2020 році. Та насправді мені здається, що всі, і ми зокрема, вже трохи втомилися від існування виключно в онлайні. Нам надзвичайно хотілося б презентувати 13 waves наживо, побачити сяючі очі аудиторії, їхні непідробні справжні емоції та пережити кайф від живого перфомансу разом.

Джеффрі: Виступати у Zoom було дуже весело та незвично. Я навіть скажу, що хвилювалися більше, аніж зазвичай. Безумовно, у нас це був перший досвід виступу в такому форматі. Але ми дуже раді, що Аліна знайшла час, приєдналася і стала частиною цього перфомансу. Мені сподобалася кожна його секунда!

Цей рік для премії особливий, оскільки вже п’ять років поспіль Aprize не лише обирає найкращий реліз року, а й відкриває нові імена широкому загалу. Тому до урочистого оголошення кращого релізу року Радіо Аристократи разом з Tic Tac обере п’ять номінантів, які, за версією редакції, варті уваги слухачів та проведуть п’ять важливих перфомансів, аби відчути, яким був музичний 2020-й. Головна мета команди організаторів – розкрити вже відомих артистів з нової сторони або надати можливість початківцям показати себе широкій аудиторії.
Саме TVORCHI розпочали серію концертів від Радіо Аристократи та Tic Tac у рамках премії Aprize Music Award. Вони вперше долучили до свого виступу Alina Pash, яка приєдналася до артистів онлайн, що стало першим кейсом такого дистанційного виступу двох артистів.

Борщ – це Україна: чому Росія не має історичного права на нашу страву

Культура приготування найвідомішої української страви – борщу – має шанс увійти до переліку об’єктів нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО від України.

Про це пише у своїй статті кандидат історичних наук, член Експертної ради з нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури та інформаційної політики Влада Литовченко.

За її словами, 8 жовтня 2020 року Експертна рада рекомендувала відомству включити український борщ до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Наступним кроком є підготовка номінаційного досьє цієї питомо української страви до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Відповідні матеріали уряд планує подати наступного року.

Але виникла несподівана перепона: МЗС Росії заявило, що борщ – це національна російська страва, адже нібито походить від російського борщівника. Проте науковці стверджують, що в Україні перша письмова згадка про борщ датована XV століттям. А село Борщів у Київській області Баришівського району має таку назву з 1300 року, у той час як у Росії подібні топоніми датуються не раніше XVIII століття.

Дискусія щодо того, чий борщ, вийшла за межі країни: про неї пишуть такі західні видання, як The Times, The Sunday Times, The Washington Post, Magazine, The New York Times, CBC News.

Між тим, навіть росіяни, які стверджують, що це їхня страва, зізнаються, що вперше його почали готувати саме в Україні. Так, вони заявляють, що борщівник (рослина, від якої нібито пішла назва страви) вживали в їжу в X столітті у «Стародавній Русі». Але столицею Стародавньої Русі був саме Київ. І навіть російський кулінар Вільям Похльобкін, якого вважають «батьком» російської кухні, у своїй книжці написав, що борщ – це українська страва.

У статті звертається увага і на ритуальну роль борщу в українській обрядовості – наприклад, звичай варити пісний борщ на Свят-вечір або обовязковість борщу як елементу поминального обіду. Борщ також присутній в українській народній творчості та народних традиціях, а топоніміка слова здавна охоплює всю Україну.

Нагадаємо, до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО увійшло близько 480 вмінь та навичок, звичаїв та обрядів, серед яких є й кулінарні традиції. Зокрема, під захистом ЮНЕСКО перебувають узбецький і таджицький плов, вірменський лаваш, азербайджанська долма, хорватські пряники, корейські кімчі, неаполітанська піца, мексиканська традиційна кухня, японська кухня і багато іншого.

На Тернопільщині врятували лебедя

1 грудня о 14:10 до Служби порятунку від місцевого жителя надійшло повідомлення про те, що на ставку у селі Базаринці Збаразького району лебідь заплутався у сітку та не може самостійно звільнитися. Для допомоги залучили резервний караул 4 державної пожежно-рятувальної частини Управління.
По прибуттю з’ясували, що птах заплутався у рибальській жилці. Вогнеборці звільнили сполохану тварину та відпустили на волю.

0фанитак
0фоловерислідувати
3,761фоловерислідувати