П’ятниця, 22 Серпня, 2025

“Олександре, як вас звуть?”: Кличко видав самоіронічну книгу зі своїми цитатами (фото)

Міський голова Києва Віталій Кличко видав власну книгу-збірник зі своїми смішними цитатами. Також він додав, що якщо Володимир Зеленський надумає видати книгу з власними цитатами, то вона смішною не буде.

Про це пише Українська правда.

“Я таки видав самоіронічну книжку зі своїми відомими цитатами. Вона яскрава, весела, позитивна. 

Скажу, як людина, яка вміє посміятись над собою, не ображатись на жарти над собою. На смішні жарти – я не маю на увазі так звані жарти “95 кварталу”. 

Я радий, що така книжка, ілюстрована, буде піднімати настрій людям. Бо нам сьогодні – в умовах пандемії – потрібні позитивні емоції і гарний настрій. Посміхайтеся, бо життя цього варте”, — сказав Кличко.

Книжка виконана у компактному форматі – гармошки. До неї увійшли 16 відомих каламбурів Кличка, які він озвучував під час різних брифінгів та офіційних заходів.

За словами мера, книга видана невеликим тиражом у 3000 екземплярів у подарунковому варіанті. Кличко каже, що видав її своїм коштом.

klychko
Фото: УП

Частину тиражу продаватимуть, а отримані кошти спрямують до благодійного фонду “Майбутній Київ”. За словами мера, коштуватиме книжка недорого.

Автор зазначив, що при нагоді може подарувати книжку президенту. Водночас він додав, що, якщо Володимир Зеленський надумає видати книгу, то вона смішною не буде.

Сам же Кличко не планує спинятися і має намір видати ще не одну книгу своїх мемів.

За словами мера Києва, великий відсоток українців за минулий рік не прочитали жодної книги, тож він пожартував, що його книгу можна встигнути прочитати кілька разів ще до Нового року.

Відбувся перший концерт Романа Сасанчина (повне відео)

Роман Сасанчин — молодий співак з невеличкого села на Тернопільщині, переможець двох сезонів «Голосу країни» з Тернопільщини провів свій перший онлайн-концерт.

Колись він мріяв про велику сцену, а зараз переїхав у столицю і активно та стрімко вливається в український шоу-бізнес, підкорюючи все нові й нові горизонти.

Днями хлопець став одним із учасників фестивалю “Україна в центрі Любліна 2020”, пише Реально . Музичне свято, у звязку із ситуацією з коронавірусом у світі, пройшло у новому форматі — онлайн. Хлопець зізнається, що для нього це перший такий концерт та досвід, від якого задоволення — не менше. Роман Сасанчин виконав відомі українські пісні та отримав схвальні коментарі поціновувачів української музики, які дивились концерт онлайн.

Фестиваль “Україна в центрі Любліна 2020” проходив 16-22 листопада.

Лілія Зінчук із Бережан колекціонує ручки

Директорка Бережанського музею книги колекціонерка ручок, перші отримала від племінника Богдана Лепкого, мецената, культурного та громадського діяча Романа Смика. Тепер колекцію пані Лілії Зінчук поповнюють ручки, котрі вона купує сама, ті, які дарують знайомі та навіть незнайомі, котрі знають про її пристрасть.

Але ручки це не просто знаряддя для письма. Для пані Лілії вони значать набагато більше. Вони надихають на роботу (до речі, пише тексти вона тільки від руки), створюють настрій та роблять текст “живим”. Про це та інше я й поспілкувалась із колекціонеркою.

— Доброго дня, пані Лілія. Розкажіть, чому ви вирішили колекціонувати ручки?

— Студенткою четвертого курсу Волинського державного університету імені Лесі Українки почала працювати у Бережанському музеї книги. Ці серпневі дні 1995 року були переповнені підготовкою до відкриття музею Богдана Лепкого. У моєму полі зору постійно була висока чоловіча постать. Він усе тримав під контролем — “напис піднести вище”, “це змістити”, “а тут поправити”. Я здогадалась, що це фундатор музею Богдана Лепкого, доктор Роман Смик. У мене виникла низка запитань — як привітатися, про що запитати. Аж раптом почула, що він звертається до мене: “Як вас звати”? Відповіла: “Ліля”. “Лілея”, — на свій манір трактував Роман Петрович. Міцний потиск його руки розвіяв усі мої страхи. Так розпочався перший трудовий день у музеї книги. І ось у затишній музейній кімнаті після відкриття музею Богдана Лепкого проводжаємо нашого наставника. “Незабаром отримаєте посилку з книгами, папір, ручки та каву з чаєм, аби не мерзли в цих залах”, — сказав мені доктор Роман Смик (народився він на Івано-Франківщині, а мешкав у Чикаго). За деякий час посипалися на музей бандеролі з книгами, журналами, газетами, а серед них — акуратно складені ручки до кольору до вибору. В 1995-99 роки придбати папір і ручки, зробити копії чи видрукувати документи було складно, точніше — не вистачало коштів (зарплату тривалий час не виплачували, а потім раз — і видали гречкою, цукром і горілкою). Друкували все на друкарській машинці — стукіт ще той! Писанини було багато — музейні журнали заповнювали ручкою з синім чорнилом, решту документів — чорним. У мене було паковання ручок Bic, а ще в’язанка різних ручок із написами англійською (як виявилося, це були назви лікарських препаратів, які Роман Смик привозив на Бережанщину тим, котрі потребували). Заповнюю заокеанськими ручками інвентарні книги — і о диво! — таке враження, що вони виводять літери самі. М’якість і легкість, з якою вони писали, насиченість кольору — все це додавало мені бажання працювати і створювало добрий настрій.

У кожній бандеролі з експонатами для музею лежала в’язка різних ручок із наклейкою “Лілеї. Пишіть — там багато цікавого”. І писала. Щоразу іншою ручкою, бо стрижнів для американських ручок не було. І так прилітали ці ручки з-за океану протягом десяти років, нижні шухляди робочого столу вже не й зачинялися від списаних ручок. Відтоді пройшло вже багато років, збільшилася кількість шухляд, але бажання писати щодня іншою ручкою не зникло.

— За стільки років у вас, очевидно, назбиралась велика колекція. Скільки зараз у вас ручок?

— Нині у мене 2 300 ручок. Більшість придбала сама у Бережанах Тернополі, Львові та Києві, решта — дарунки з різних міст України та світу. Моїм знайомим і друзям завжди легко, проте водночас непросто вибрати мені дарунок. Бувало, казали: “Вибери, яку хочеш ручку, а я тобі її подарую із величезним задоволенням”. Якось знайомий директор магазину канцтоварів запитав, чи, бува, не день народження у мене, бо вже питали, чи є гарні ручки.

— Прочитала, що у вас є цінні ручки, як ось Parker Gold (з позолотою), ручка зі сріблом, ручки з камінчиками Svarovski; розумна 3D-ручка. А які зі збірки особливо цінні для вас?

— Усі ручки для мене цінні, бо ж більшість — подарунки (просто так, без приводу). Їх левова частка подолала довгий шлях із Берліна та Стокгольма. Очікування їх, мабуть, найдовші очікування, а водночас переживання неймовірної радості — ось ще два дні, один, о, ще кілька годин! Відкриваю пакунок — кава, солодощі в сторону — ну де ж той пакет із ручками! Родичі вже жартують, що нормальна людина дивиться, що добренького лежить в бандеролі з-за кордону, а мені тільки ручки в голові.

Знайомі знають, що мене цікавлять ручки й без стрижня, тому не викидають ті, в яких закінчився заряд, а приносять мені. Інколи до мене на вулиці підходять незнайомі люди й кажуть, що мають цікаві ручки.

— Що для вас є визначальним у виборі об’єктів для колекції? Як зберігаєте ручки?

— Принцип простий: або вже маю, або вже буде. Спочатку зберігала всі разом, а потім розділила на групи: ті, котрі придбала сама, решта — в окремих шкатулках від кожного дарувальника. Попри те, що ручок маю багато, пам’ятаю, де яку зберігаю.

— У вашій колекції є кулькові, перові, ролери, гелеві, масляні, лайнери, “пиши-стирай” ручки й ті, котрі призначені для шульги. А яким ви надаєте перевагу?

— Перш за все — це зручність.

Вибрати ручку непросто. У неї має бути зручний для тримання, не надто тонкий корпус, гумова накладка, що запобігає ковзанню. Писати ручка має м’яко, не шкрябати папір. Вдало підібрана ручка впливає на почерк — він стає виразнішим і акуратнішим. Перевагу надаю масляним стрижням та лінерам. Щоранку вибираю ручку залежно від настрою — нині Bic, завтра — Senator. Щодня пишу іншою — її дизайн і те, як пише заряд, надихають на створення високоякісних текстів.

Вважають, що людина списує в середньому чотири ручки у рік. Але ця людина точно не я. Попри сучасне обладнання, всі тексти пишу від руки, роблю у них помітки та виправлення. Я пишу листи, підписую від щирого серця вітальні листівки. Видрукований текст для мене — це мертвий текст, набраний стандартним шрифтом.

На моєму столі завжди стос паперу, п’ять ручок і два олівці. Рука сама тягнеться, аби щось написати.

Цікаво, що колекціонування ручок називають стілофілією. Тож у мене на столі філія ручок. Жартую.

— До речі, є ручки, з котрими асоціюються епохи чи стилі життя. Приміром, ручка з пером — це відгомін минулого століття. Цікаво, чи міркували ви про те, як ручки змінюються з часом, так, щоби відповідати соціальним потребам?

— Не тільки міркувала, а й прослідковувала їхню історію від писала (старовинного приладу для писання у вигляді загостреної на кінці металевої, дерев’яної або кістяної палички) до авторучки. Кожна ручка, як і людина, пройшла свій шлях і вибрала своє місце.

Ручки з пером теж є у моїй колекції. Пробувала писати ними — це надзвичайно складно, але почерк стає охайнішим, літери виразнішими. Не можу користуватися ними щодня, бо писання ручкою з пером — довготривалий процес.

— Ви — директорка музею. Як ваш фах впливає на хобі й позначається на ньому?

— У нашому музеї є сім експозиційних залів. Серед них — присвячений стародрукам і книгодрукуванню. Він мій улюблений, я проводжу всі заходи, котрі відбуваються у ньому. Саме там із учнями пишемо ручкою з пером староцерковнослов’янською та давньоруською (давньоукраїнською мовами) у зробленій власноруч книжечці. Там знайомимося з матеріалами та засобами для письма, починаючи від кам’яних скрижалей та глиняних і воскових табличок, грифелей, пташиного пера та чорнил, до сучасних олівців і ручок, набираємо текст на друкарській машинці — це ще веселіше, ніж чорні від чорнила пальці.

— Ви згадували про те, що ручка впливає на почерк. А чи схильні пов’язувати почерк із рисами характеру?

— У кожного — індивідуальна манера письма, котра сформувалася з дитинства. Вважаю, почерк розповідає про людину. Це така ж її особливість, як характер чи манера говорити або вдягатися. Цікаво, що нині почерк відомих людей викликає інтерес, його пробують інтерпретувати з точки зору психології, або ж інше — на основі почерку створюють сучасні шрифти.

Я підтримую думку англійського філософа й письменника Джона Толкіна: “Коли я не маю можливості користуватися ручкою чи олівцем, то почуваюся безпомічним”.

Я впевнена, що сьогодні необхідно вміти писати від руки. І робити це треба обов’язково улюбленою ручкою. Писання від руки розвиває спостережливість, координацію, пам’ять. Qui scribit bis legit — хто пише, той читає вдвічі, як каже латинське прислів’я. А українське мовить: написаного пером, не витягнеш і волом. Записане не видалиш випадково, необережним натиском на клавіатурі чи мишці, його не знищить комп’ютерний вірус. У кожній написаній літері є частинка того, хто її писав.

— Цікаво, чи є ручки, про котрі мрієте, аби вони були вашій колекції?

— Так, мрію про ручку німецької фірми Mont Blank. Щоправда, не про ту, зі вставками дорогоцінних металів і коштовного каміння (до речі, ручка Solitaire Royal цієї фірми потрапила до “Книги рекордів Гіннеса” як найдорожче письмове приладдя — її прикрасили діамантами). Бо ж якби мала таку, була б директоркою надсучасних музеїв книги та ручки.

Анна ЗОЛОТНЮК, Терен

Ілюстрації надала Лілія Зінчук

Намиста від тернополянки Роксолани Прокопів зачаровують американців

Майстриня з Чикаго Роксолана Прокопів, яка переїхала в США з Тернополя, створює неймовірне намисто. Її вироби набувають шаленої популярності, адже американці завжди захоплювалися хенд мейдом.

Роксолана закінчила юридичний факультет ТНЕУ, відтак певний час працювала юристом.  Згодом одружилася з Максимом, подружжя виграло грін-карту й отримало можливість побачити світ. Більшою мірою цього прагнув чоловік. Для  них було не надто легко покинути усе і розпочати абсолютно нове життя з чистого аркуша, там, де нікого і нічого не знаєш і не маєш, але їм  допомогла  впевненість один в одному.

«Щодо виготовлення намиста, то такої ідеї і навіть мрії не було. Я не думала про те, чи буде це успішно, чи буде це цінуватися, чи сподобаються такі вироби іншим… Мені, мабуть, потрібна була пожива для душі, і я її віднайшла у намисті», – розповіла Роксолана. 

За словами майстрині, вона не шукає клієнтів, бо ця справа – це не бізнес, не мета заробітку, а наче певний «політ душі на Україну». Жінка зізналася, що матеріали закуповує усюди.

“Переважно – це натуральний камінь, але у мене він завжди поєднується із керамікою, деревом, склом, металом. Усе, що можна нанизати, усе мені підходить, а уже потім моя уява малює цілісну картину, якою вона має бути”, – сказала Роксолана.

Чи легко розпочати нову справу за кордоном? За словами Роксолани, не має значення, де ти займаєшся улюбленою справою, якщо ти цим живеш. Якщо ти у тій чи іншій справі бачиш власний шлях, то це, мабуть, – найважливіше. Майстриня додала: «Де б ти не проживав, завжди потрібно пам’ятати, що ти є син чи донька тієї країни, куди завжди повертає твоє серце. Я захоплювалася та захоплююся людьми, котрі творять красу власними руками та власним розумом. Щодо мене, то я, можливо, просто відчула серцем, що цією справою буду дуже близька до України і зумію навчити своїх дітей цінувати, шанувати та любити Україну так, як люблю її я».

Моя намистина – це моя і твоя Україна

Намисто Роксолани Прокопів є не просто сучасним, адже пасує практичного до будь-якого вбрання. Здається, що в її роботах закладено всі рідні нашому українському духу символи. Це – калина, горобина, мальви біля хати, барвінок, що в’ється по тину, а ще – Карпати, річки, поля та полонини. Це – небо України, її лани…

Кожна прикраса майстрині особлива і має свою особливу історію, яка вписана у вірші. Іноді це творчість відомих митців або народна творчість, але нерідко Роксолана й сама римує.

«Коли щось твориш руками чи пишеш, то це ніби малюєш фарбами душі. Саме вірш найбільш правдиво дає змогу відкрити той особливий настрій, з яким творилося, і саме вірш може передати усі слова, котрі я намагаюся сказати, коли плету те чи інше намисто. І це не лишень вірші, котрі закарбувались у пам’яті, це і пісні, і легенди. Інколи, як плету, римовані слова самі лунають в голові, наче від серця вони приходять. Моя намистина – це моя і твоя Україна. Ці рядки якось пролунали в голові, щойно я взяла першу намистинку. З цими словами я тепер нерозлучна».

Творча та патріотична родина

«Ми намагаємося відвідувати церкву щоразу, як тільки випадає можливість, брати участь у всіх заходах, які проводить українська діаспора, але, на жаль, це буває не так часто, як би хотілося, – поділилася Роксолана. – Саме там ми усі, наче велика родина, котра вплетена у красивий та міцний вінок під назвою Україна. Ми з чоловіком завжди допомагаємо один одному, усі труднощі долаємо разом, тому з такою підтримкою мені легко іти по життю. Максим добре майструє. Ось нещодавно, не знайшовши у продажі столиків, які нам були потрібні, зробив їх самотужки».

Подружжя намагається відвідувати Тернопільщину хоча б раз на рік. Це неймовірна потреба вдихнути повітря для життя, отримати силу від землі, де була народжена. Приїжджали вони й у с. Дубівці, де проживають батьки чоловіка Микола і Марія. До слова, вони беруть участь у всіх патріотичних заходах. Саме з їх ініціативи у 2014 р. постав пам’ятник Борцям за волю України, на якому викарбувані імена героїв-дубівчан, полеглих за українську державність. Окрім того, жодна урочиста подія у Дубівцях не відбувається без участі Миколи Прокопіва, усі ці заходи він фільмує для української історії, а також створює фільми, які пропагують українську народну пісню та давні звичаї дубівчан. Створюючи життєпис рідного краю, його відеосюжети на ютубі бачать у всьому світі.

Саме на таких жертовних людях, як родина Прокопівих, й нерідко тримається українське село, а українські традиції популяризують далеко за межами рідного краю.

Підготував Віктор КАРПОВИЧ  

На  фото: сім’я Максима та Роксолани Прокопівих, твори з намиста.

Супер нова дієта Sirtfood: співачка Адель втратила 45 кілограмів

Після розлучення з чоловіком в квітні 2019 співачка Адель, схоже, вирішила круто змінити своє життя. Вона завела нового бойфренда і схудла майже на 50 фунтів (22,5 кілограма) завдяки дієті Sirtfood, яка зараз явно набирає популярність. Ось що корисно дізнатися про тріумф співачки на ниві схуднення.

Як схудла Адель: всі особливості; повний план харчування; дієті Sirtfood

Сама співачка нічого не розповідає про свої успіхи, але її секрет розкрила персональний тренер Каміла Гудіс (зараз Адель не є її підопічної). Виявляється, зірка активно займається пілатесом і кардіо – три рази на тиждень по годині. Але 90% успіху, на думку Гудіс, забезпечено правильним харчуванням.

З раціону Адель були прибрані фастфуд, цукор і газована вода. Крім того, вона дотримується дієти Sirtfood. А це вже цікаво!

Що таке “сіртфуд”?

Назва цієї дієти походить від слова sirtoins – сиртуїн. Так називаються білки, які містяться в основному в рослинній їжі і безпосередньо беруть участь у метаболізмі і клітинних процесах (наприклад, лагодження ланцюжків ДНК). Сиртуїн активують гени, пов’язані з переробкою жирів. З огляду на зростаючий інтерес до генетичних досліджень, не дивно, що з’явилися і відповідні дієти!

У список основних “сіртфудов” потрапили:

  • королівські фініки сорти меджул;
  • лохина;
  • кава (в розумних кількостях);
  • зелений чай;
  • лимонний сік;
  • салат Кейл;
  • рукола;
  • селера;
  • петрушка;
  • зелені яблука;
  • соя;
  • полуниця;
  • 85% -й гіркий шоколад;
  • куркума;
  • арахіс;
  • куряча грудка;
  • нежирна яловичина;
  • оливкова олія;
  • червоне вино (в невеликих кількостях).

Друга особливість дієти, розробленої Гленом Меттеном і Ейданом Гоггінс, полягає у вживанні продуктів, багатих ресвератролом. Ця речовина міститься в, фініках, арахісі і, на думку дослідників, активує генні процеси, необхідні для схуднення і зниження апетиту.

Завдяки тому, що в дієті дозволені кава і вино, що худнути приємніше втрачати вагу, не відмовляючись від всіх улюблених продуктів відразу.

План харчування Sirtfood

Три дні – не більше 1000 калорій на добу. Три зелених смузі (Кейл, куркума, петрушка, селера, зелене яблуко, лимонний сік, зелений чай) і один повноцінний прийом їжі з сіртфудами в день;
чотири дні – 1500 ккал. Два смузі і два прийоми їжі.

Друга фаза – два тижні:

закріплення успіхів, досягнуті в першій фазі. Один смузі і три прийоми їжі в день.
Після трьох тижнів творці дієти пропонують перейти на звичайний раціон, додаючи туди якомога більше продуктів, що містять сиртуїн. Крім того, рекомендуються фізичні навантаження (по півгодини п’ять разів на тиждень), але вони мають другорядне значення в дієті Sirtfood.

А це працює?

Як показує приклад Адель (а ще цією дієтою захоплювалася Піппа Міддлтон), ефект, безумовно, є. З огляду на, що дієта складається з продуктів, корисних для схуднення, і виключає цукор, біле борошно і шкідливі жири, було б дивно не отримати від неї ефекту. Крім того, вона передбачає і дефіцит калорій, особливо в перші три дні.

Автори дієти заявляють, що за три тижні можна скинути до 8 кілограмів, за першу – до трьох з половиною.

Побічні ефекти

Головне питання – чи довго можна буде утримувати нову вагу? Автори дієти Sirtfood не дають детальних рекомендацій по харчуванню після трьох тижнів на сиртуїн: мовляв, їжте їх побільше – і все. Звучить добре, але після 21 дня обмежень можна запросто почати переїдати.

Ліміт в 1000 калорій, загальний для всіх, змусить багатьох ходити голодними, скільки б селери з петрушкою вони не з’їли. А якщо ти байдужа до зелених смузі, то в першій фазі доведеться особливо важко.

Крім того, відомо, що на початку будь-якої дієти першої з організму йде зайва рідина. І вона не забариться повернутися, коли організм перестануть жорстко обмежувати.

Обмеження по тваринних білках (курка і яловичина скромно стоять в кінці списку) можуть привести до ослаблення м’язів і уповільнення метаболізму. А це зовсім не корисно для здоров’я!

Ще один нюанс – дослідження в області сіртуїнів почалися не так давно, і гарантувати, що ці білки дійсно впливають на вагу і метаболізм, не може ніхто. Тим більше вага залежить не тільки від кількості калорій і швидкості переварювання їжі.

Таким чином успіхи Адель в схудненні, безумовно, гідні захоплення. Але обрана нею дієта Sirtfood (до речі, вона вже сиділа на ній в 2016 році) підійде далеко не всім.

У її руках шкіра отримує друге життя

Заліщанка Любов Хоминець любила малювати та творити з дитинства. Після навчання у Заліщицькій школі вступила до  Косівського коледжу декоративно-прикладного мистецтва. Там обрала, як не дивно, справою свого життя не кераміку,  чи  дерево, а вирішила стати  майстром з художньої обробки шкіри. І це її так запало до душі, що стало професією на все життя.

Сама творить й інших цьому  вчить

Вази, шкатулки, прикраси, картини, жіночі сумки та пояси – важко перелічити усе, що виготовляє ця жінка. Каже, що в її помешканні усі стіни в картинах, є вони і на стриху, і в друзів, рідних, на роботі.

Чверть століття майстриня працювала у  Заліщицькому  будинку дитячої та юнацької творчості. Є керівником  гуртків малюнку на склі, «Веселої палітри», де вихованці малюють на папері, та художньої обробки шкіри.  Юні творчі особистості разом з досвідченим педагогом оформляють шкатулки, панно, створюють прикраси зі шкіри.

Запитую Любов Василівну, з якою шкірою працюють юні вихованці, розуміючи, що такий матеріал не з дешевих. Вона погоджується, що так і є. У творчості використовують і нову шкіру, якщо є така можливість, і старі шкіряні речі, що є вдома і давно не використовуються, або купують на секонд-хенді. З такою шкірою, розповідає майстриня, треба попрацювати. Її необхідно почистити, можливо, й перефарбувати, але це того варте.

Вихованці часто є учасниками та переможцями багатьох фестивалів і конкурсів не лише районного чи обласного, а й всеукраїнського та міжнародного рівнів.

У 2007 році  Любов Василівну було нагороджено Почесною грамотою Міністерства освіти, цього року вона стала лауреатом районної педагогічної премії ім. Йосипа Маковея. У 2017 році народна майстриня провела авторську виставку «Струни душі в палітрі кольорів».

За останні два  роки важко щось з робіт продати, каже жінка, тому у помешканні виробів все більшає. Раніше користувалися чималим  попитом її оригінальні  вироби,  зокрема ексклюзивні годинники, триптихи часто їхали за кордон. Але майстриню це не засмучує, бо каже, що багато роздаровувала чи продавала, а тепер творить для себе, для душі.

Коли у родині  усі троє – майстри народної творчості

З чоловіком Русланом, що родом з Трускавця, пані Люба познайомилася, навчаючись у  Косівському  коледжі декоративно-прикладного мистецтва,  де він  опановував художню обробку дерева.  Руслан Ігорович також художник і також майстер народної творчості.

Дочка Зоряна Калакайло стала наймолодшим  майстром народної творчості, у 18 років, зараз їй 27 років. Вона працює у салоні краси, є майстром з візажу та аквагриму.

Ще у дитинстві Зоряна відвідувала кілька гуртків, зокрема писанкарства.  Зі своїми  писанками  та крашанками не раз брала участь у творчих конкурсах, виставках, фестивалях, виборювала призові місця, організовувала майстер-класи, отримувала президентську стипендію.

Ще одна дочка Хоминців, Роксолана, якій 28 років, у дитинстві добре малювала, робила вироби з бісеру, але перенесла важку операцію і, на жаль, нині має проблеми зі здоров’ям.

Дід чоловіка  різьбив по дереву, малював, а обоє батьків  пані Люби все життя дуже добре шиють. Люба Василівна любить вишивати.

– 5-річний онук Олександр також залюбки ходить на гурток, любить малювати на папері, йому цікаво, має до того дар, – каже пані Люба. – І виходить у нього все вдало. Тож віримо, що династія продовжиться…

Галина ВАНДЗЕЛЯК, газета Свобода

4-річна модель зі Збаража знімається для реклами регіональних брендів

Глибокий погляд цієї дівчинки зачіпає з першої світлини, невимушена усмішка додає тепла, а хвильки темного волосся — легкості. У свої 4 роки Діанка Додик зі Збаража — фотомодель! Її обличчя стало візитівкою для відомих в Україні брендів, а світлини продають на інтернет-ресурсах.

Як інформує “Нова“, проте мама дівчинки Ольга не ставить за мету, щоб донька в майбутньому була моделлю. Чудові фотосесії для них — це можливість зафіксувати щасливі миті. Особливо цінні спільні світлини мами і доньки, на яких — любов без постановки.

Ольга Додик розповіла, як виникла ідея знимкувати донечку і як її вміння бути щирою на світлинах розгледіли фотомайстри.

“Надзвичайно люблю фото! Мені завжди бракувало світлин із мого дитинства — з батьками, щоб побачити на них частинку любові, яку дарували мені. Власне тому я почала фотографувати Діанку. Першу фотосесію влаштувала донечці, коли їй було два тижні! Хотілося зафіксувати маленькі ручки, ніжки. За перші фотосесії я платила сама, але коли світлини розлетілися інтернетом, нам почали надходити пропозиції сфотографуватись”.

-У Діанки цікава зовнішність, яка буквально заворожує…

“Хоч Діанка виховується за українськими традиціями, але у неї також європейське коріння. Ми три роки жили в Іспанії, упродовж останнього року мешкаємо в Збаражі. Під час навчання в Українській академії друкарства я працювала журналістом, потім подалася до США, а згодом — до Європи. Іспанія близька нам, оскільки там живе моя мама. Намагаюся розвивати донечку, хочу показати їй світ, сповнений емоцій, допомогти комунікувати з людьми”.

-Скільки ваша донечка вже мала фотосесій?

“Близько 50. Це багато праці! Наша історія фотографування почалася зі знайомства з талановитим збаразьким фотографом Олександром Бондарем. Торік він запропонував нам фотосесію, надихнувся нашими світлинами. Ми три місяці готувалися, вибирали локацію, образ. Коли Олександр виставив наші світлини в Instagram — користувачі залишили схвальні відгуки! Після того ми отримали багато пропозицій на стокові світлини, які фотографи продають через інтернет для соціальної реклами, обкладинок книг. Бувало, що мали по кілька зйомок на тиждень”.

-Чи отримуєте від цього прибуток?

“Для мене головне — фото, ми не робимо із цього бізнес. Оскільки нам надходить все більше пропозицій, то я прошу в замовників хоча б 200-300 гривень, щоб Діанка мала заохочення. Усі старання мають бути оплачені. Донька не їде спеціально на фотосесію, щоб щось отримати, їй цікаво там спілкуватися. Але, звісно, як дитина, чекає на сюрприз. Діанка радіє, коли може відкласти якісь кошти і оплатити розваги в ігровій кімнаті на вихідних”.

-Діанка розуміє, що вона — фотомодель?

“Так, я розповідаю, що ми робимо фотографії для реклами певних товарів. Діанка — жвава й енергійна, не завмирає і не чекає на кадр, а насолоджується зйомками, тому їй добре вдається. Їй цікаво, яким буде інтер’єр в студії. Привчаю доньку до краси. Для мене дуже важливі деталі. Діанка теж любить, щоб все було гарно. У неї ніколи не розкидані іграшки, все складає на місця. Фотографія забирає багато енергії і сили, але для Діанки — це як гарне проведення часу, як гра, і зовсім не муштра. Не скажу, що завжди все вдається з першого кадру, іноді донька капризує, потрібно її попросити”.

-Співпрацюєте з українськими виробниками?

“Ми з Діанкою мали спільну фотосесію для магазину “Базилік” у Тернополі. Донька рекламувала продукцію “Пастила Таніна”, яку власноруч виготовляє тернополянка. Цікава співпраця із виробником дитячого одягу “Papa Panda! з Івано-Франківська. У них дуже душевна історія: син жінки, яка шиє сукні, поборов онкологічне захворювання. Власники бренду спеціально підбирають образ для Діани. Звісно, не можуть подарувати нам всі сукні, бо ж замовляють дорогі якісні тканини за кордоном, але пропонують знижки. Маємо кілька їхніх суконь! Діанка іноді не хоче знімати сукеночки, які рекламує. Одягнула сукню з Єдинорогом — прикипіла до неї!!”

-Якось ви розгорнули у Фейсбуці дискусію про те, як фотозйомки впливають на дитячу психіку…

“Дитинство — це проєкція на майбутнє. Хочу, щоб Діанка приймала самостійні рішення. Коли ж фотограф каже, як стати, що зробити — це керування поведінкою. До того ж під час фотосесії дитина отримує багато похвали. Іноді в житті треба набагато більше постаратися, щоб мати результат. Чи не зашкодить це дитині? Думаю, що ні, якщо робити все помірковано, тоді плюсів більше, ніж мінусів. Та й психологи кажуть, що нехай в дитини краще буде підвищена самооцінка, ніж занижена. Хоча думка про те, що донька буде заробляти зовнішністю, не лежить мені до серця. Для мене важливіше розвивати розумові здібності дитини. Діанка дуже любить вчитися, бере книгу в руки — просить читати”.

-Ви виставляли відео, де Діанка читає вірші Тараса Шевченка, Ліни Костенко, віртуозно називає столиці країн. Знаю, що ваша донька ще й розмовляє трьома мовами.

“Я прихильниця раннього розвитку дитини. Коли Діанці було пів року, я почала говорити до неї англійською. Важливим моментом для мене є багатомовність дитини. Мову можна вивчити у будь-якому віці, але краще закладати з дитинства, тоді мова не сприймається, як чужа. Діанка розмовляє українською, англійською та іспанською, може легко перейти на будь-яку з них.

Якось ми з донькою чекали на рейс в аеропорту. Поруч гралися англомовні діти. Діанка підійшла до них і вливалася в розмову. Знання мови долає бар’єри. У рік і місяць донька знала англійський алфавіт. Потім призабула його, а в якийсь період відкрила книгу і почала складати букви в слова.

До трирічного віку Діанка могла говорити трьома мовами одночасно — в одному реченні змішувала різні слова, але з часом почала розділяти. Вивчення столиць взагалі захопило її! Ходила за мною з картинками. Спершу ми вивчали по одній-дві країни і столиці за день, а згодом — по п’ять. Так Діанка вивчила 41 країну і їхні столиці. Щоб засвоїти вивчене, тепер розповідаю їй цікаві факти про країни”.

-Є батьки, які не виставляють фото своїх дітей в інтернеті або прикривають обличчя на світлинах. Як сприймаєте таке?

“Кожна мама має відчувати, що для її дитини добре, а що — погано. Ми з донькою ходимо до церкви, моя дитина хрещена, ми не забобонні, тому — відкриті до світу. Бувало, що і мені закидали, навіщо виставляю світлини доньки, але я маю свою думку. Фотосесії — це лише одне із захоплень Діанки. Ще вона ходить на співи, танці, йогу, малювання, на англійську мову. Ознайомлюється з усім, а обере те, що буде їй ближче до душі. Наразі хоче стати пілотом.

Поруч із щасливою донькою я теж щаслива!”

Тернопільська «Ватра» планує освітлити всі вітчизняні військові аеродроми

«У ногу з часом на швидкості світла» — такого гасла дотримується тернопільська корпорація «Ватра». Вітчизняне підприємство, що фактично є одним з перших у світі виробників світлотехнічного обладнання аеродромів із застосуванням світлодіодних джерел світла, ставить перед собою амбітну мету — забезпечити сучасним освітленням усі військові аеродроми України. Задля цього кілька років тому Міністерство оборони та «Ватра» домовилися про започаткування виготовлення в Україні світлотехнічного обладнання для аеродромів державної авіації України.

Як повідомив заступник гендиректора з питань науково-технічного розвитку корпорації «Ватра» Ярослав Вовк, підприємство за короткий час розробило й виготовило світлотехнічне обладнання аеродромних посадкових прожекторів і вогнів різного призначення, яке успішно витримало весь необхідний комплекс випробувань і торік прийнято на постачання до ЗСУ.

— Світлосигнальне обладнання аеродрому забезпечує візуальне орієнтування та створює світлосигнальну картину. Вночі або у складних метеоумовах світлотехнічне обладнання забезпечує точний вивід літака на аеродром посадки, зниження, приземлення, пробіг по злітно-посадковій смузі та руління на стоянку, — каже Ярослав Вовк.

За його словами, на летовищах державної авіації до 2018-го для світлотехнічного забезпечення польотів використовували світлотехнічні засоби виключно радянського виробництва 1950-1970 років. Їхня моральна та фізична застарілість неодноразово призводили до відмов і недоліків під час забезпечення польотів, що негативно впливало на їхню безпеку.

Водночас з поступовим переходом на стандарти НАТО перед оборонним відомством постає питання освітлення військових аеродромів вогнями високої інтенсивності. Корпорація з Тернополя невдовзі зможе це успішно реалізувати: вітчизняний розробник саме перебуває на стадії підготовки до державних випробовувань цих вогнів.

Днями «Ватра» достроково виконала держоборонзамовлення з освітлення одного з військових аеродромів України вогнями прожекторного типу.

Корпорація «Ватра» планує створення світлодіодного аеродромного посадкового прожектора, що стане революційною подією в галузі вітчизняної світлотехніки. Адже це призведе до значного спрощення процесу їхньої експлуатації на аеродромах державної авіації та значної економії людських, енергетичних і фінансових ресурсів.

Фото: Сергій Жмурко Кореспондент АрміяInform

8 продуктів для відновлення колагену в шкірі

Колаген – це білок з клітин сполучної тканини, відомих як фібробласти. Він становить близько 30% від загальної маси білків в організмі та 80% від сполучної тканини.

У більш зрозумілих термінах, цей білок – це ніби клей, який тримає все тіло разом. Без нього ваш організм не зміг би об’єднати всі частини.

Здоров’я шкіри безпосередньо пов’язане з колагеном, який відповідає за захист її структури, а також формування бар’єру від токсинів та інших шкідливих зовнішніх впливів.
Це основний компонент волосся та нігтів, а також зв’язок сполучної тканини. Саме він відповідає за пружність шкіри й становить основну частину дерми.

З цієї причини, коли ви втрачаєте колаген, ви також втрачаєте пружність і еластичність.

Люди починають втрачати колаген з 25 років, і це стає все очевиднішим після 35 років.

У міру зменшення колагену епітеліальні структури слабшають, шкіра стає тоншою, волосся слабкішим і починають з’являтися зморшки та провисання шкіри.

Крім того, сухожилля та зв’язки стають менш еластичними, а суглоби втрачають гнучкість.

  • Вплив сонця, куріння, шкідливі речовини, токсини, стрес і надмірні фізичні вправи збільшують вироблення вільних радикалів, які можуть зруйнувати запаси колагену.
  • Низький рівень секреції гормону в період менопаузи та старіння також зменшує вироблення колагену.
  • Проблеми зі здоров’ям, препарати, які запобігають поглинанню організмом вітамінів і мінералів, погіршують ситуацію.

Хоча секреція колагену почала падати, не все втрачено. Є деякі продукти, які багаті на цей білок та на інші білки, які сприяють його виробленню.
Їхнє споживання може допомогти вам відновити пружність, свіжість і еластичність шкіри. Йдеться про:

1. М’ясо
М’ясо є важливим поживним елементом раціону.
Завдяки високому вмісту колагену найкращі види м’яса: яловичина, курятина, м’ясо кози, м’ясо вола, оленина, свинина.
Шкіра, кістки та субпродукти також є багатим джерелом білку та колагену, зокрема свиняча шкіра, кістковий бульйон тощо.

2. Риба
Попри те, що риба має нижчу концентрацію цієї поживної речовини, ніж інші джерела білка, лусочки риб багаті на колаген. Окрім того, омега-3 жирні кислоти, які містять лосось і тунець, можуть допомогти захистити мембрани навколо клітин шкіри. У результаті це зменшує запалення і забезпечує еластичність і пружність.

3. Желатин
Желатин на 90% складається з похідних білка колагену. Він також містить дуже мало калорій.

4. Червоні фрукти та овочі
Червоні фрукти, наприклад, яблука, полуниця, вишня, буряк, червоний перець тощо, містять лікопін – речовину, яка не лише є прекрасним антиоксидантом, але й стимулює вироблення колагену.

5. Фрукти, які багаті на вітамін С
Вітамін С необхідний для секреції колагену. Ви знайдете його в апельсинах, лимонах, ківі, грейпфрутах, манго, ананасах.
Вони також містять антиоксиданти, які зменшують утворення зморшок.

6. Овочі
Овочі, зокрема капуста, баклажан і шпинат, дуже корисні для виробництва колагену.

7. Продукти, багаті на сполуки сірки
Такі продукти, як селера, зелені й чорні оливки, часник, огірки, банани, цибуля і тофу, мають багато сірки, яка стимулює секрецію колагену.

8. Інші продукти
Інші продукти, які варто додати до раціону: соєве молоко, сир, чай, горіхи та продукти, багаті на лізин: картопля, морські водорості й пивні дріжджі.

Тернопільський ОКШВД

Батьків зобов’язали виготовити “антиковідне намисто” для дітей

В одному з дитсадків Запоріжжя дітей зобов’язали носити “антиковідне намисто” з часником.

Як повідомляє паблік zptoday в Instagram, відповідне розпорядження з’явилося в батьківській групі в месенджері.

“Діткам необхідно зробити так зване намисто. На товсту нитку надіти одне яйце з кіндера (яке всередині, жовте), зробити в ньому по колу отвори голкою. Типу, ароматерапія антимікробна”, – йдеться в повідомленні.

Такий “амулет” повинен бути у кожної дитини обов’язково.

“Носити в садок кожен день на шиї”, – вказали вихователі.

У пабліку пожартували, що, можливо, в садку навала вампірів.

1...899091...121сторінка 90 з 121
0фанитак
0фоловерислідувати
3,761фоловерислідувати
© LIKE позитивні новини 2020-2030