Четвер, 21 Серпня, 2025

Модель плюс-сайз Міла Кузнєцова показала спекотне фото в купальнику

Міла Кузнєцова – відома українська модель плюс-сайз, блогерка і володарка бюста 13-го розміру. Дівчина брала участь у конкурсі Miss Universe Plus Size 2019 року. А на її аккаунт в Instagram підписано понад 550 тисяч осіб, яких вона частенько балує яскравими фото і Відео зі свого життя. Так і цього разу красуня показала незвичайний знімок, на якому з’явилася в сміливому образі на відпочинку.

Міла зображена ввечері на пляжі, куди прийшла в спокусливому вбранні – на ній темно-зелений купальник, який ледь утримує пишні форми, поверх якого вона накинула червоний халатик. Її волосся недбало укладені, а на обличчі немає макіяжу. У підписі до фото Кузнєцова написала: “Ура! Моречко. Як завжди, не спала перед вильотом, прилетіла втомлена і відразу в море, вода просто чай. Весь післяобідній час провела, купаючись у Червоному морі. Навіть сфотографуватися забула, згадала тільки коли сонце сіло. Напевно, це і є щастя – не думати ні про що, забути про косметику, про турботи і просто кайфувати. Море, напевно, лікує не тільки тіло, а й душу! Обожнюю море і завжди намагаюся вибрати відпочинок на морі, набратися вражень, відпочити – замість айфона, шуби та іншої фігні”.

 

Жінки в житті Леся Курбаса

Про режисера, актора, теоретика театру Леся Курбаса та його родину (життя якої тісно пов’язане з Тернопільщиною) вже написано чимало. За своє коротке і яскраве життя він створив новий театр, прийомами якого у новому тисячолітті користуються на усіх мистецьких майданчиках, для прикладу, мало хто знає, що Лесь Курбас першим почав використовувати відеокліпи і створив перший український мюзикл. Але ми хотіли б зупинитися на маловідомих фактах, а саме розповісти про роль жінок, які були у житті Леся Курбаса, який загинув від кулі чекіста в урочищі Сандармох на російських Соловках.

Життя, присвячене синові

Ванда Янович-Курбас жила для двох найдорожчих людей – чоловіка Степана Яновича та сина Леся Курбаса.

Яновичева – таким був її сценічний псевдонім. Народилась вона в небідній чернівецькій родині. Усупереч волі батьків вирішила присвятити себе українській сцені, драматичному мистецтву.

Коли до міста прибула на гастролі трупа «Руська бесіда», юна гімназистка не пропустила жодної вистави. Під враженнями від гри акторів вона попросилася до трупи. В січні 1885 р. Ванда стала акторкою «Руської бесіди». Саме під час гастролей цього театру вона познайомилася з уродженцем с. Куропатники, що на Бережанщині, Степаном Курбасом, який також проти волі батька вступив до театру.

Через рік, у 1886-му Ванда та Степан одружилися. Отака романтична історія. Кохання всупереч волі батьків, попри обставини – назустріч долі. А доля далі писала деколи світлі, а здебільшого – доволі гіркі сторінки в житті двох молодих людей. 25 лютого 1887 р. під час гастролей в м. Самборі Ванда народила  первістка – Олександра-Зенона. Мати все життя з любов’ю  називала його Лесем. Ні Ванда, ні Степан навіть не здогадувались, що малий Лесь піде їхніми стежками і згодом здобуде світове визнання.

На сцені Ванда зіграла чимало ролей. Виступала також в оперетах. Для дуже вразливого Степана найбільшою підтримкою у всьому завжди була мудра та кохана Ванда. Крім Леся, подружжя мало ще трьох дітей – Корнила, Нестора та Надію. Влітку 1895 р. сім’ю спіткало велике горе – у Станіславові помер їх наймолодший син Корнило. Родина дуже важко переживала втрату, аж тут і в театрі у Степана почалися негаразди, відтак у квітні 1896 р. хвилювання та фізична втома звалили його під час гастролей у Тернополі. У Курбаса вперше виявили нервове захворювання, яке згодом стало хронічним. Життєві проблеми цілком надломили Степана, і Ванда змушена була розлучитися з театром. 1898 р. вони їдуть до батьків у Старий Скалат на Підволочищину.

Там вперше після початку театральної кар’єри Ванда могла насолодитись домашнім затишком і все тепло свого серця віддавала дітям. Лесь почав відвідувати школу. Але жінка не могла здогадуватися, які випробування підготувала їй доля.

10 листопада 1905 р. раптово помер від тифу другий син – Нестор, учень гімназії. А 10 вересня 1908 р. – чоловік. На цьому втрати не закінчилися… Невдовзі від сухот згасла їхня остання втіха та відрада – життєрадісна Надійка. У театрі «Руська Бесіда» Ванду через те, що вона ховала своїх дітей, називали Ніобеєю.

Здавалося, що материне серце не витримає цих утрат. У Ванди зі всієї великої родини залишився лише Лесь. Він не міг покинути матір у такій розпуці і забрав її до Тернополя. Там розпочав створювати перший у місті український стаціонарний театр. Від 1915 р. Ванда Адольфівна та Лесь Курбас були нерозлучні. З окупованого росіянами Тернополя, де мати плідно співпрацювала із сином в театрі «Тернопільські театральні вечори», вони переїхали до Києва. Ванда Адольфівна взяла на себе всі побутові клопоти, щоби син міг вільно працювати в театрі Миколи Садовського, де він організував театральну студію. Проте Лесь з юних років завжди мріяв про створення в Україні театру нового, європейського зразка. І втіленню цієї мети він присвятив усе життя.

Вже пізніше про ті роки з теплотою згадувала народна артистка УРСР Софія Федорцева у своїх спогадах про Ванду Адольфівну: «Мила, безтурботна, з книжкою в руках… Вона встигала зробити все – і стіл накрити, і вислухати всіх, і об’єднати навколо себе. Повернувшись наприкінці 1943 р. в Харків, Валентина Чистякова (дружина Леся Курбаса), народна артистка УРСР, отримала квартиру; в ній поселилися Ванда Адольфівна та мама Чистякової. Одного разу я зустріла Ванду Адольфівну на вулиці. Вона була зовсім старенькою, але зберегла свій колишній запал. Такою зосталася в моїй пам’яті мати Леся Курбаса».

Валентина Чистякова у своїх спогадах писала: «Мені тяжко далися перші хвилини знайомства (з мамою Леся – ред.). Якби я знала тоді, що спільне тридцятилітнє життя з Вандою Адольфівною принесе мені стільки радощів! Що я ніколи не перестану дивуватися мужності цієї маленької сивої жінки, її доброзичливості, чутливості до людського горя, повсякденної готовності допомогти, розрадити, надихнути на витримку, переконання на краще… І це все робила вона, людина такої трагічної долі!..»

Залишилася у серці… кулею

Катерина Рубчакова була визнана видатною актрисою театру початку ХХ ст. не лише в Українi, а й в усьому свiтi. У 1981 р., за рішенням ЮНЕСКО, відзначали 100-річчя від дня її народження. Відома акторка і камерна співачка: 71 драматична роль, 13 оперних партій, 21 роль в оперетах, пісні в її виконанні записані на платівки. На сцені виступала з Амвросієм Бучмою, Марією Заньковецькою, Мар’яном Крушельницьким, Лесем Курбасом, у серці якого вона так і залишилась назавжди… кулею…

Народилася Катерина Рубчакова у 1881 р. у вiдомiй творчiй родинi Коссакiв у місті Чорткiв. З 12 років співала в міському хорі, яким керував її батько. В 16 років з учнівських лав учительської семінарії вступила до театру «Руська бесіда», що саме гастролював у Чорткові, й грала в ньому понад 20 років. Ще за життя вона стала легендою. В ній, доньці дяка і регента Чортківського хору без будь-якої освіти з талантом від Бога, філігранно поєдналися обдарування драматичної акторки й оперної співачки. В її талант закохувалися тисячі, а її врода зводила з розуму геніїв того часу.

У лютому 1898-го після успішного виконання партії Оксани («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського) прізвище Коссаківни з’явилося в газеті

«Діло». На початку ж 1899-го з театральних афіш воно назавжди зникло, натомість з’явилось нове: Катерина Рубчакова. Далі життєвим і творчим шляхом вона вже йшла разом зі своїм чоловіком Іваном Рубчаком, старшим за свою юну дружину на 7 років. На день весілля їй ще не виповнилося й 18.

На сцені Катерину Рубчакову називали галицькою Марією Заньковецькою, у співі – Соломією Крушельницькою.

Мало хто знає, що Лесь Курбас, якому відмовила Катерина, на той час вже заміжня мати двох доньок, намагався звести рахунки з життям через нерозділене кохання…

Кажуть, у 26-річному віці безтямно закоханий Курбас вистрілив собі в серце… Разом з Катериною Рубчаковою вони грали коханців: він – Михайла, вона – Анну в «Украденому щасті», він – Астрова, вона – Олену в «Дяді Вані». У «Руській бесіді» чимало ролей Курбас виконував у парі з Катериною Рубчаковою. З найбільш відомих їхніх вистав – «Осіння буря» Войнич. Назва спектаклю, можна сказати, теж стала символічною. Адже в серці молодого Леся вирувала буря закоханості до Катерини. Та ці власні почуття певний час він не виносив з глибин душі. Нагода таки трапилася. З Рави-Руської театр тримав гастрольний курс на Краків. На одному з возів Курбасу випало їхати разом з Рубчаковою. Він і освідчився їй у палкому коханні. Обраниця, мов на сцені, артистично розсміялася. І тоді в Лесеві заклекотала буря гніву та образи: він вийняв зброю, й умить постріл вразив його груди. Здавалося, настала для нього вічна зима… У Львові актора прооперували, але кулю не вдалося вийняти. Кілька грамів заліза кохання він проносив аж до проблиску осені свого життя. З Катериною Рубчаковою Курбас після невдалого освідчення ще грав разом, але вже з розумінням того, що сценічні почуття не варто переносити на особисті. Так він і жив – з кулею в серці. Можливо, саме вона примушувала його так гостро і по-своєму відчувати життя, адже той, хто пережив наближення смерті, кожен наступний день проживає, як останній. Мабуть, тому, що відчуває наближення долі, якої не змінити.

      Історія кохання Леся Курбаса та Валентини Чистякової

20 років Валентина була дружиною «ворога народу», проте на всіх листівках, фотокартках вона ставила автограф: «Чистякова – дружина Леся Курбаса». І це в той час, коли про режисера було заборонено навіть згадувати.  Більше 20-ти років В. Чистякова не знала, де її чоловік, що з ним, чи Лесь живий… Вони, таки, зустрілися, але вже після смерті…

Їх кохання розпочалося в 1918 році. Вже тоді Леся Курбаса називали генієм та новатором у театральній режисурі. Вона була донькою соліста Великого Московського театру Миколи Чистякова. Громадянська війна 1917 р. змусила сім’ю переїхати до Києва. Їх зустріч відбулася, коли колектив «Молодого театру» завершував репетицію, а в цьому ж приміщенні репетирувала танцювальна студія, в якій займалася Валентина.
«Ця зустріч визначила мою подальшу долю, так несподівано для мене розпочався мій київський роман», – згадувала Валентина Чистякова.

Щовечора вони довго гуляли київськими парками та вулицями і багато розмовляли. «Особистість Леся Степановича, його освіченість, виняткова працездатність, дивовижний талант, не могли не підкорити мене, вчорашню гімназистку, яка з дитинства мріяла про мистецьке життя. З першого дня нашого знайомства, розпочалися мої університети», – так вона називала розмови під час прогулянок.

Колектив «Молодого театру» навіть почав ревнувати свого обожнюваного режисера до молодої балерини. Актор В. Василько пізніше згадував: «Ми стали помічати, що Лесь Степанович почав запізнюватися на репетиції. Пізніше дізналися, що він закохався в балерину Валентину Чистякову і саме вона стала причиною його запізнень». Актори дуже боялися, що після закінчення війни Валентина забере їхнього вчителя до Москви. Але Курбас їх не зрадив, більше того, він крок за кроком зробив з Валентини Чистякової одну із кращих актрис того часу.
6 вересня 1919 р. молоді люди обвінчалися. Згодом, Валю полюбили в театрі за її вроду, талант і щедрість, а через деякий час їй вже почали доручати й головні ролі.

Після того, як Леся Курбаса звинуватили у «буржуазному націоналізмі» і заарештували, Валентина таємно носила йому передачі. Через деякий час Лесь Курбас і зовсім зник з поля зору. Ім’я Леся Курбаса було викреслене із театру. Валентині Чистяковій на її офіційний запит, надісланий компетентним органам, було повідомлено неправдиву інформацію, що її чоловік помер 15 листопада 1942 року від крововиливу в мозок. Але їй треба було жити далі, вона продовжувала працювати в театрі, грала у виставах. Публіка шаленіла від неї, незнайомі віталися на вулиці, навіть ширилася легенда, що все місто Харків вирощувало для Чистякової троянди, щоб подарувати після вистав.

Валентину Чистякову поховали в Харкові біля матері Леся Курбаса, на пам’ятнику також значиться ім’я Олександра Курбаса. З Соловків було привезено грудку землі, де, ймовірно, був похований її коханий. Після об’єднання могил двох найближчих Курбасові жінок та привезення урни з землею зі Сандармоху, де обірвалося життя Леся Курбаса, на 13-му кладовищі Харкова було створено пантеон сім’ї Курбасів.

За матеріалами Меморіального музею-садиби Леся Курбаса у с. Старий Скалат

Вчимося розрізняти коронавірус і застуду

Новини про коронавірус сьогодні лунають звідусіль, і батьки хвилюються: невже вірус підібрався і до їх дітей?

Що робити занепокоєним батькам, якщо вдома захворіла дитина?

Сьогодні навчимося розрізняти просту застуду і перші ознаки коронавірусу.

Чи маю я тримати вдома дитину і не відпускати її до школи чи садочку?
В умовах тотального карантину і зачинених всіх закладів освіти одні країни допускають відвідини дітьми закладів освіти, інші (і наша не виняток) жорстко обмежують спільне перебування дітей. Якщо в дитини спостерігають перші ознаки ГРВІ — не можна її нікуди відпускати. Імунітет знижений, і ризик підхопити цей серйозний вірус досить високий.

“Особливо такі дітки з нежитю мусять залишатися вдома, щоб не сіяти паніку поміж інших дітей і їх родичів”.

В яких випадках, за потенційної загрози ураження коронавірусом, мені варто звертатися до лікарів?

Якщо дитина температурить і кашляє — не варто одразу панікувати, а проводити звичні лікувальні процедури.

Все ж, певні тривожні симптоми вкажуть вам, що варто викликати лікаря. Ось вони:

  • Утруднене дихання (важкість у верхніх дихальних шляхах, хрипіння в шиї та під ребрами);
  • Виразний кашель, який не припиняється ні під час сну, ані під час гри;
  • Висока температура, яку не можуть збити жарознижувальні засоби;
    Незвична сонливість;
  • Будь-яка ознака зневоднення (пересохла слизова, дитина відмовляється пити воду, не бажання ходити в туалет, сухі сльози тощо);

Які інші профілактичні засоби допоможуть вберегти мою сім’ю від ураження коронавірусом?

Як вже загальновідомо, вірус COVID-19 має схожі до застуди симптоми. Тож елементарні правила профілактики цього захворювання допоможуть нам вберегтися і від коронавірусу.

Привчіть дітей:

1. Ретельно мити руки. Нагадуйте їм, що руки треба мити після відвідин туалету, до та після прийому їжі, після перебування в громадських місцях та після контакту з хворими особами — щонайменше 20 секунд з милом. Проспівайте пісеньку: “Черепаха аха-аха” щонайменше два рази, і так означте час для миття рук.

2. Не доторкатися руками до обличчя.

“Знаю — сказати легше, ніж зробити. Вигадайте гру: торкатися руками до колін тощо. Тримайте під рукою гігієнічні серветки”.

3. Чхати в лікоть. Постарайтеся пояснити дітям, що не можна чхати в руки (потім одразу треба їх помити). Навчіть малих чхати в лікоть — найправильніше місце, щоб не розповсюджувати мікроби.

4. Не давайте малюкам доторкатися до поверхонь

“Знаю, звучить нереально для батьків малих дітей”, — визнає професорка. “Маленькі рученята стараються лише щось вхопити, тож батьки, будьте винахідливі! Обережність зараз дуже важлива!”.

Джерело

Майк Мазуркі з голівудський актор з “У джазі тільки дівчата” з Тернопільщини

Майк Мазуркі, а насправді Маркіян-Михайло Мазуркевич, – ще один українець, який назавжди залишився жити у кінострічках зіркового Голлівуду. Йому було 34, він займався боксом і підпрацьовував охоронцем знаменитостей, коли його випадково помітив кінорежисер Джозеф фон Штернберґ. Відтоді на рахунку Майка з’явився 151 фільм. Він навіть засвітився у легендарній комічній стрічці “У джазі тільки дівчата”, де зіграв поплічника ґанґстера Коломбо. І хоча роль невелика, але своє місце в титрах Мазуркі посів, чого не скажеш про деяких інших епізодичних акторів.

Фізично міцний, зі зростом майже в два метри, Майку доводилось грати переважно негативних персонажів, проте траплялись і “добрі” ролі. Зокрема у вестернах він був індіанцем, цьому сприяла його смуглява шкіра. Визначальним для молодого українця став фільм “Жорстокий Шанхай” 1941-го, після якого його акторська кар’єра пішла вгору. Запам’ятався він також фільмом “Вбивсто, моя мила”. Стрічку зняв відомий голлівудський режисер українського походження Едуард Дмитрик. До речі, режисер “У джазі тільки дівчата” Біллі Вайлдер родом із Західної Галичини, звідки емігрував з приходом до влади нацистів.

У фільмах Майка не раз просили співати чи танцювати по-російськи або по-польськи, але він співав рідною мовою своїх тернопільських батьків. Актор добре знав українські пісні і виконував їх без акценту. Часто відвідував збори американської української громади і не раз говорив: “Як чую українську пісню або бачу наш танок – плачу”. Він мріяв побувати в Україні, але, на жаль, не вийшло.

Помер Майк Мазуркі за рік до того, як Україна стала незалежною. До останнього грав у фільмах і як суддя брав участь у змаганнях із боротьби. У 60-х він навіть став співзасновником престижного клубу асоціації професійних борців Cauliflower Alley Club і його першим президентом.

Джерело

Лялькар ставиться до своїх ляльок як до дітей

Володимир Якубовський — головний художник Тернопільського академічного обласного театру актора і ляльки. 33 роки тернопільські діти зростають разом з казковими персонажами, яких він створює, пише Суспільне

Володимир переїхав до Тернополя з Ужгорода і каже, що до ляльок ставиться як до своїх дітей.

“Вистава називається “Легкий слон”, хоча слоник, як він говорить у п’єсі, важить чотири тонни. Але у нього є страшенна мрія літати. Він пробував і вушками махати, і ще якісь там пристосування, ніяк не вдається. Знайшов ще собі друга муху і муха каже: Дивись, для того, щоб полетіти, потрібна велика мрія”, — розповідає він.

Володимира запрошували на виставки за кордон, в інші міста та переїжджати він не хотів, бо тутешня публіка найкраща.

“У Тернополі веселі щирі посмішки, веселі, довірливі такі, тому я люблю це місто”, — каже Володимир.

Вчитель склав ЗНО на 200 балів

На Тернопільщині 57-річний учитель географії з Гусятина Михайло Ковальчук став відомим після того, як склав ЗНО. Він увійшов до числа одинадцяти найрозумніших учасників, які отримали найвищий бал — 200.

Пан Михайло все життя віддав освіті, його стаж вчительської роботи сягає майже 40 років!

Каже, зважився складати ЗНО, аби не лише перевірити свої знання, а й відчути стан учнів під час тестування, їхні переживання. Тепер, впевнений, зможе ще краще готувати випускників до зовнішнього незалежного оцінювання.

Наталія Кравчук, Високий Замок

12 брендів які прославляють Україну

1. Україна продає модельне взуття в… Італію. Так, в країну, яка славиться на увесь світ власними брендами. І не лише в Італію, але й у Францію, Велику Британію, США, Німеччину та десятки інших країн.
Йдеться про торгівельну марку Braska. Її видають за британську, але насправді нею володіє підприємець з київської Троєщини. Зараз 40% взуття Braska виробляється в Україні для місцевих споживачів, а 60% – за кордоном.
Є й інші подібні фірми, наприклад, Luciano Carvari, Blink тощо.
Найцікавіше те, що починалися вони як «Бренди-перевертні», тобто їх шили в Україні під виглядом іноземних марок. Тепер усе трохи не так і це взуття з задоволенням носять європейці.
2. Україна продає сири в… Голландію. А ще масло вершкове. І не лише в Голландію, але й в Данію, яка славиться саме своїм маслом. А ще ми продаємо сири в Казахстан і Єгипет, Молдову і Об’єднані Арабські Емірати. Минулого року ми експортували майже 8 тис. тонн сиру і 470 тонн масла.
Окреме слово – про органічну продукцію. Чи знали ви, що українська компанія «Органік Мілк» (м. Баранівка Житомирської області) возить органічний сир, йогурт та інші «смаколики» до Еміратів літаками?
І ця компанія не єдина – їх дев`ять…
3. Один з найкращих світових брендів елітних меблів… український. Їх виробляє ПП «Меблева фабрика “Мірт”» (Новоград-Волинський, Житомирська обл/
Це не італійські і не французькі майстри постаралися. Їм до такої якості й краси далеко.
Українські меблі та дерев`яні елементи декору з натуральної коштовної деревини можна побачити в іноземних посольствах, в офісах та домівках відомих бізнесменів, в елітних ресторанах та готелях Євросоюзу, Саудівської Аравії, Катару, ОАЕ тощо. Серед замовників – великі міжнародні компанії, як, наприклад, Marriott International зі штаб-квартирою в США, яка керує роботою 6080 готелів по всьому світові.
4. Один з найкращих світових виробників холодильних вітрин для супермаркетів… українська компанія «Айсберг» (Одеса). ЇЇ обладнання працює в супермаркетах, гіпермаркетах і дрібних магазинчиках Німеччини, Італії, Великої Британії, Австралії, Ісландії та ще 22 країн світу.
А починалося усе з імпорту холодильників з Німеччини, Італії, Великої Британії…
5. Серед найкращих у світі вітрильних яхт… українські. Ми продаємо їх зокрема в Канаду і Швецію. У Швецію, Карле!
Black Sea Yachts shipyard та Fifth Ocean Yachts з Миколаєва, «Вітрила України» з Херсону та ще шість українських виробників успішно конкурують з відомими європейськими і американськими виробниками.
6. Найпопулярніші у Європі лижі та сноуборди… українські. Кожен другий сноуборд та кожна друга пара лиш, яка продається в Австрії, Великій Британії, Німеччині, Франції та інших країнах. Лідером є СП «Фішер-Мукачеве» виробляє 180 моделей спортивно-бігових лиж і 130 моделей гірських лиж.
Фабрика виробляє продукцію не тільки марки Fischer, а й інших брендів, зокрема, Scott Usa, Stöckli, Tecno Pro, Hagan, Rossignol, Alpina, Splitkein, Tecno.
Загалом минулого року Україна продала до ЄС 731,4 тис. одиниць цього товару.
7. А ще Україна вийшла на третє місце у світі як постачальник меду. Супермаркети Франції, Німеччини, Бельгії, Еміратів, Італії забито українським солодким продуктом. А ще Україна посідає почесне третє місце за обсягами експорту курятини до країн ЄС.
8. А ще ми продаємо в Японію сигари і сигарети.
А до Європи – вино. І не лише до Європи. За два останні роки його експорт зріс удвічі.
Про шоколад та цукерки помовчмо – це усі знають і це не цікаво.
9. А ще ми постачаємо чоловічий одяг до Британії й жіночий до Німеччини. Європа та світ носять джинси та інший одяг знаменитого німецького бренду Brax, навіть не підозрюючи, що їх шиють на фабриці Lesya у тому таки Новограді-Волинському. Фабрика “Леся” має і власний бренд, в числі її продукції ексклюзивні сукні, туніки, спідниці, жіночі костюми тощо. Помилуйтеся, жінки на це чудо. Воно не з Парижу.
10. А ще ми експортуємо штучні сапфіри, з яких в США виготовляють надсучасні бронежилети та бронескло для броньованих автомобілів американських президентів та використовують у ракетно-космічній галузі. Роблять їх в Харківському науково-технологічному комплексі «Інститут монокристалів». Тут вирощують найбільші у світі кристали сапфірів.
11. А ще Україна стрімко увірвалася на міжнародний ринок ІТ-технологій. Зараз доходи від них посідають третє місце (після сільськогосподарської продукції та продукції металургії) в статті українського експорту й щороку цей напрямок високих технологій зростає по експоненті.
12. А це українські легкі гелікоптери, які щойно почала випускати коммпанія “Горизонт” з Білої Церкви (Київська область). Їх уже отримують замовники.
Так що не лише чавунними зливками, соняшниковою олією й вікопомною електропроводкою для «Фольксвагена» і «Опеля» ми можемо похвалитися.
І тут перераховано далеко не все, чим маємо пишатися. Жаль, лише чомусь наші журналісти про це практично не розповідають. Вони все більше бруд вишукують. Та не тількі вони…
Все у нас буде добре!
А Ви вірете?

(по П.Правий )

Про що свідчить надмірна кількість селфі в стрічці Instagram

Фото, які користувачі публікують у соціальних мережах здатні розповісти нам про людину значно більше, аніж здається на перший погляд. Окрім того, що вона їсть, п’є, як і з ким проводить свій час, ми можемо дізнатися про її впевненість у собі та самооцінку. Психологи впевнені – можна дуже багато дізнатися про суть людини по фото з інтернету.

Велика кількість селфі

Якщо людина викладає в мережу занадто багато Селфі, намагається обрати найбільш вдалий ракурс і зловживає фільтрами, то, швидше за все, вона сумнівається в своїй привабливості, оскільки боїться показати себе такою, якою вона є насправді. Пристрасть до селфі і часта їх публікація в інтернеті навіть є симптомом особливого психічного захворювання – «селфітіса». На думку медиків, типовий хворий даним розладом – це невпевнена у собі людина, яка прагне привернути до себе увагу і підвищити самооцінку за допомогою лайків і коментарів.

При цьому ті, хто схильний постити групові селфі, набагато рідше відчувають проблеми із самооцінкою, адже не зациклені на собі, мають багато друзів і відкриті для спілкування.

Демонстрація щасливих відносин

Існує окрема категорія користувачів, які формують в соцмережах паралельну реальність, демонструючи підписникам свого ідеального партнера і зразковий шлюб. Таку ілюзію легко створити за допомогою фотографій обійм з коханою людиною, букетів квітів та інших подарунків, навіть якщо насправді між партнерами безліч непорозумінь і відносини висять на волосині.

На думку психологів, ті, хто занадто активно транслює особисте життя у соцмережі, ймовірно, не повністю впевнені в собі і своєму партнері і таким чином намагаються переконати себе та інших у тому, що в їхніх відносинах і житті панує ідилія.

Знімки зі спортзалу

Потрапили до категорії людей з прихованими комплексами й любителі викладати фото зі спортзалу. Працювати над своїм тілом – це здорово і заслуговує на повагу, але експерти стверджують, що якщо такими знімками усипаний весь профіль у соцмережі, то це говорить про низьку самооцінку. Публікуючи знімки тренувань, людина шукає схвалення від сторонніх, позитивних відгуків про її фігуру, щоб і самій стати впевненою у красі свого тіла.

Зрозуміло, мова йде про публікації рядових користувачів, а не про пости професійних фітнес-інструкторів, які діляться з підписниками секретами ефективних тренувань.

Невдалі фото друзів

Майже всі хоча б раз потрапляли в ситуацію, коли хтось із друзів публікував у мережі фото, де ви вийшли, м’яко кажучи, невдало. В такому випадку точно не варто засмучуватися. Швидше за все, ваш приятель страждає від комплексів і за допомогою такого поста хотів підняти свою самооцінку.

Розкіш і подарунки

Людині з нормальною самооцінкою не потрібно хизуватися і розповідати про нові покупки. Але якщо у когось не вистачає віри у свою значимість, то найчастіше його стрічка починає заповнюватися кадрами розкішного життя і фотографіями дорогих подарунків. Вихваляючись статусними речами і VIP-локаціями, людина наче говорить, що у неї все добре, і піднімає свою самооцінку.

Бонусом до таких публікацій нерідко йдуть тексти із розряду «ти можеш все», «мільйони дістаються наполегливим» і так далі. Так люди починають самі підтримувати себе в складній ситуації і борються з невпевненістю.

Фотографії, де не видно частини обличчя

Ті, хто любить фотографуватися, прикриваючи обличчя волоссям або руками, або робити знімки в профіль чи зі спини, часто сором’язливі і закомплексовані. Більш того, вони можуть страждати не тільки від прихованих комплексів, а й від соціальних фобій. Якщо така людина є у вашому оточенні, то постарайтеся зробити так, щоб вона почувалась із вами спокійно і комфортно: так вона зможе по-справжньому відкритися і бути собою.

І окремим пунктом: постинг 24/7

Впевненій у собі людині зовсім не обов’язково ділитися з усією мережею своїми планами на вечір або досягненнями на роботі, вважають психологи. А ті, хто має проблеми з самооцінкою, навпаки, часто впадають в залежність від постинга: їм необхідна постійна увага і схвалення з боку громадськості.

Тому, якщо ви помітили, що подруга стала занадто часто викладати фотографії в соціальні мережі, то, можливо, це означає, що вона зараз переживає не найкращий період у своєму житті і їй потрібна підтримка.

Зрозуміло, якщо дівчина пару разів поділилася мотиваційними цитатами або один раз виклала фото букета від нового коханого, це зовсім не обов’язково говорить про низьку самооцінку. Але якщо під описані вище пункти потрапляє весь її аккаунт, то, можливо, це про щось говорить і варто її підтримати, похваливши нову зачіску або вдало підібрану сукню.

Джерело: vsviti.com.ua

Чоловік заснув в холодильнику в супермаркеті (відео)

Чоловік заліз в холодильник з пельменями в одному з полтавських супермаркетів і заснув там.

Про це повідомив Telegram-канал “Кримінальна Україна Новини”.

Сплячого зауважив один з відвідувачів торгової точки і зняв подію на відео. На кадрах можна побачити, як чоловік розлігся поверх лотків з пельменями в холодильнику, і спить, лежачи на боці.

Крім того, втомлений відвідувач подбав про чистоту і комфорт свого “спального місця”, тому зняв взуття і закрив дверцята камери з напівфабрикатами. Можливо, таким чином сплячий не хотів турбувати інших відвідувачів своїм хропінням або ж закрився тому, що в торговому залі було жарко.

10 цікавих фактів про Тернопіль

Тернопіль – невелике затишне місто Західної України з непоганою локацією (менше, ніж за 2 години можна автомобілем дістатися до переважної більшості обласних центрів регіону) та компактним розташуванням.

Комусь до вподоби неспішний плин його життя, хтось, звичний до руху мегаполісів, відверто нудьгує, але безперечно всі погодяться, що наше місто має свій шарм і чимало родзинок. І далеко не всі знають їх цікаву історію. Спробуємо ліквідувати деякі білі плями.

  1. Тернопіль вперше згадується у 1540-му році, а у 1548-му місто отримало Магдебурзьке право Однак перші поселення на цих землях фіксували ще у десятому столітті, але їх не раз спалювали під час своїх набігів монголо-татари.
  2. Саме форпостом на шляху монголо-татар мав стати Тернопільський замок, будівництво якого розпочали в рік заснування міста, а частково завершили через 8 років.
  3. Найвища точка міста – на Східному масиві. На проспекті С. Бандери, 80, де розміщений магазин «Орбіта». Найнижча – берег річки Серет, що біля об’їзної дороги.
  4. Людина, яка побувала в Тернополі востаннє у 1980-их навряд чи зорієнтувалася б у нинішніх назвах вулиць, адже декомунізацію тут розпочали ще на початку 1990-их. Наприклад, нинішня центральна вулиця Руська тоді носила ім’я Леніна, а озеро називалося Комсомольським. Таку ж назву носив і парк Національного відродження, а інший парк – гідропарк «Топільче» – був Піонерським.
  5. Тернопіль став одним з перших міст, де позбулися пам’ятника Леніну (раніше лише в Червонограді Львівської області). Не довго простояв у нашому місті і пам’ятник Сталіну, зруйнований у 1950-их у рамках боротьби з «культом особистості».
  6. У 1986-ому, вперше в Україні, в Тернополі відкрили Співоче поле.
  7. За площею тернопільський став відповідає цілому житловому масиву «Східний».
  8. У 1994-ому гурт «Брати Гадюкіни» випустив пісню «Файне місто Тернопіль», яка несподівано на десятиліття стала візитівкою нашого міста. «Файне місто» й нині є брендовою назвою і асоціюється з Тернополем.
  9. Іншою візитівкою Тернополя – спортивною – тривалий час вважалася футбольна команда «Нива». Її зірковий час припав на 1980-90-ті роки, коли «Нива» вважалася однією з найсильніших команд України, а вивезти очки із Тернополя навіть грандам вдавалося не часто. Показною стала перша поразка київського «Динамо» часів повернення Валерія Лобановського саме у Тернополі в квітні 1997-го, а за рік те «Динамо» грало у чвертьфіналі Ліги чемпіонів…
  10. У передмісті Тернополя селі Підгороднє розташована легендарна біатлонна база. Її вихованцями є чемпіони і призери найпрестижніших біатлонних змагань світу різних років Тарас Дольний, Олена Підгрушна, Дмитро Підручний, Анастасія Меркушина та інші.

Підготував Роман КИПИБІДА

 

1...959697...121сторінка 96 з 121
0фанитак
0фоловерислідувати
3,761фоловерислідувати
© LIKE позитивні новини 2020-2030