Вівторок, 19 Серпня, 2025

Вірлянський замок – святе місце, де творив Тарас Шевченко

Вірля

Зовсім неподалік Великих Бережців, захований від сторонніх очей лісом, розташувався хутір Вірля. Оточений невеликими озерами та болотами, хутір виглядає порожнім. Веде туди звивиста польова дорога. На хуторі Вірля (інша назва Орля чи Урля – від слова «орли») був розташований замок, де проживала шляхтянка Анна Гойська.

За переказами, замок, в якому вона жила, був перлиною краси і вишуканості. «Білі його будівлі, високі й стрункі, гармонували із золотавими соснами у навколишніх лісах. Подвір’я потопало в безлічі кущів троянд й інших заморських квітів, що графиня виписувала з далеких країв», пише Реально.

Сам же замок, як і ціле село, були знищені під час так званої, Збаразької війни, зокрема нападу турецьких військ з-під Збаража на Залозці, Вишгородок, Почаїв, Урлю 1675 року. В кінці XIX століття від замкового палацу залишилися лише три стіни. Остаточно зруйнували споруду дві світові війни і час. Та пам’ять про замок й Анну Гойську жила у народній пам’яті.

Чудотворна ікона

Адже Вірлянський замок відомий тим, що саме звідси бере свій початок Почаївська чудотворна ікона Божої Матері. Також, як стверджують дослідники, на руїнах замку творив Український геній Тарас Шевченко.

Анна Гойська – овдовіла шляхтянка була дуже набожною жінкою. Як відомо з історичних джерел, 1559 року у неї зупинився на гостину подорожуючий по Волині грецький митрополит Неофіт.

На знак вдячності, митрополит подарував поміщиці освячену ікону Богородиці. Майже 40 років перебувала ця ікона у родинній капличці, що стояла поблизу замку. Саме тут і почали ставатись дивні зцілення. Щиро молячись перед іконою, прозрів рідний брат Анни Пилип, який від народження був сліпим. Побожна шляхтянка вирішила, що негоже таку святиню тримати тут, у каплиці на Вірлі і в 1597 році урочисто передала чудотворний образ до Почаївського монастиря. Там ікона знаходиться до сьогодні, а чудесних випадків зцілень біля неї – не злічити.

Нині місце, де розташовувався замок, не стоїть пусткою. Тут знайшли свою обитель монахи Православної Церкви України. Вони збудували на місці старої каплички невеликий храм.

Місце, яке полюбив Шевченко

У XIX столітті, згідно дослідження Тамари Сеніної хутір Вірля відвідав Тарас Шевченко під час подорожі на Тернопільщину 1846 року:

Шевченко, допускають краєзнавці, міг побувати у селах Кременецького повіту, що межуюють з самим Почаєвом: в Лопушно, Лосятині, Крутневі, Лідихові інших, розташованих за 5-11 кілометрів від містечка…

Не міг він не відвідати одного із найнеповторніших куточків цієї землі – руїн стародавнього Вірлянського замку, які тоді ще можна було побачити на хуторі Вірля.

Хутір знаходився на відстані 7 кілометрів між Бережцями і Дунаєвим. З Почаєва навпростець до хутора пролягав колись так званий Чорний шлях. Переораний у роки радянської влади, обставлений вздовж колишньої дороги телефонними стовпами, він злився нині із суцільною переораною нивою, не залишивши й сліду від минулого.

Тоді, восени 1846 року, поет міг зупинитися на хуторі у заїжджому дворі. Усамітнившись в одній із його кімнат, він малював, або записував враження від побаченого і почутого за день.

«Якби збереглося все, що вдалося зібрати і записати Тарасу Шевченку під час майже двотижневого перебування на Кременеччині, то, без сумніву, поряд з його акварелями про Почаївську лавру, поемами: «Слепая», «Невольник», «Петрусь» (1850), «Варнак», повістями: «Варнак» та «Прогулка с удовольствием и не без морали», народними піснями, записаними ним у Почаєві в 1846 році, згадками про гірські краєвиди Кременця, гору Бону, славнозвісний Кременецький ліцей, то належне місце знайшли б і записи про один із найнеповторніших куточків на цій землі – хутір Вірля (Орля, Урля)…», – пише дослідниця Тамара Сеніна.

Можливо дослідники ще знайдуть втрачені праці Великого Тараса, який на своїх полотнах зобразив стіни колись могутнього замку. І ми всі зможемо повернутися у часі та побачити всю красу Вірлянського замку.

Дивовижний замок на Теропільщині продовжує вражати сучасників

замок у Білокриниці

Неподалік від міста Кременець, в селі Білокриниця, в стороні від головної дороги, що пролягає селом, знаходиться замок-палац XIX століття. Але історія замку почалася набагато раніше, ще у XVI столітті, коли власники навколишніх земель Збаразькі, спорудили на цьому місці мурований оборонний замок. Білокриниця вперше згадується у грамоті князя Свидригайла Ольгердовича в 1438 році, коли село було володінням Кременецького замку, пише Реально.

зам-1На початку 16 століття польський король Сігізмунд І дарує Білокриницю Семену Кілдишу, який заснував рід Білокриницьких, та споруджує замок. Наприкінці 16 століття фортеця перейшла до Збаразьких, Андрій Збаразький та його син Микола значно укріпили замок, фактично спорудивши його заново. В 1603 році татарські орди зруйнували фортецю, та в 1606 році замок було відбудовано.

У 1605 році білокриницький замок був зруйнований татарами, його відновлює князь Єжи Збаразький.

У 1617 році в замку перебував польський королевич Владислав IV (Władysław IV Waza (1595-1648р.р.), який йшов на Московію в 1617 році, сподіваючись стати російським царем, він на кілька тижнів зупинявся в Білокриниці.

Після того як в 1631 році помирає останній представник Збаразьких Єжи (Юрій), Білокриниця переходить до Вишневецьких. Укріплення було чотирикутним, по кутах були земляні бастіони, в деяких місцях укріплені каменем. В дворі був палац та господарські споруди. У 1675 році татари спустошили Білокриницю, однак замок не штурмували.

У 1705 році в замку перебував гетьман України Іван Мазепа. Він тримав на руках Уршулю Вишневецьку, під час хрещення.

Від шлюбу в 1725 році Уршулі Вишневецької із Міхалом Радзівілом (Michał Radziwił „Rybeńko”) замок переходить у власність Радзівілів. За Радзівілів, які не опікувалися Білокриницьким замком, фортеця почала занепадати та руйнуватися.

В 1806 році Білокриниця переходить у власність Олександра Колонна-Чосновського (Alexandr Colonn-Czosnowski). який відновлює замок, але пожежа 1808 року знову нищить фортецю.  В середині XIX століття польський краєзнавець Тадеуш Єжи Стецький (Tadeusz Jerze Stecki) зробив заміри залишків замку: “35 саженів завдовжки, 9 завширшки, 5 заввишки – і налічував близько 40 покоїв і залів. Рови в 6 саженів шириною оточували споруду з усіх боків”. Таким був замок-фортеця з XVI по початок XIX століття.

Тридцять років по тому замок стояв пусткою. В середині 19 століття поміщик Чесновський викупив замок у Радзивілів, споруджує на місці замку палац.

Олександр Колонна-Чосновський споруджує на території старої фортеці палац в готичному англійському стилі з елементами ренесансу. Під час будівництва до новобудови були залучені і залишки мурів лівого крила старого замку, які збереглися в пристойному вигляді. Це був невеликий палац, зовсім не схожий на замок, що був раніше. В готичному стилі було споруджено башту у чотири яруси з зубцями та декоративними баштами по кутах, та житлові приміщення на двох рівнях. Головний фронтон палацу трохи виступав вперед та в завершенні мав дві невеликі круглі вежі, вхідні двері та вікна фронтону були завершені красивими арками.

У 1863 році Олександр Чосновський був репресований московською владою, за участь у польському повстанні, та невдовзі помер. Власність Чосновських виставили на продаж через аукціон. В 1866 році Білокриницю з замком та округою, на аукціоні купує Александр Воронін, граф з Курської губернії Московії, на той час таємний радник Київського генерал-губернатора. В той час з правої сторони замчища ще були залишки замку-фортеці Вишневецьких.

Воронін добудовує палац з правої сторони, розширивши його більш ніж на половину, використавши в будівництві залишки правого крила оборонного замку-фортеці. Під час будівельних робіт було значно розширено центральну частину замку, добудовано ще один вхід на подобі входу з лівої сторони замку, та зведено ще одну вежу в готичному стилі з зубцями та баштами по кутах. Вхідні фронтони були обладнані балконами на другому та третьому поверхах. Від того часу зовнішній вигляд палацу не змінився. В 1890 році Воронін помирає, увесь скарб графа, за заповітом, отримує Російська казна, а весь маєток та 80 000 карбованців йде за умовою на відкриття в замку сільськогосподарського навчального закладу, для селянських дітей-хлопчиків. Так в 1892 році відкрилася Білокриницька трирічна рільнича школа.

Після скінчення в Білокриниці російської влади, та повернення польської, в палаці була відкрита агрономічна та лісова школи, які були підрозділами Кременецького ліцею. Навіть коли повернулася совітська окупація, комуністи дотрималися заповіту Вороніна і розмістили в палаці лісотехнічний технікум.

Зараз в замку знаходиться Кременецький лісотехнічний коледж. Разом з господарськими спорудами коледж займає територію майже у 32 гектари. Поруч із палацом розташований Білокриницький дендропарк, який знаходиться в межах старого замчища. Збереглася в унікальному вигляді в’їздна брама споруджена в неоготичному стилі. От інтер’єр та меблі внутрішніх приміщень палацу не зберігся, «кудись» пропав. Лише в коридорах можна побачити готичні арки. В приміщенні палацу знаходиться невеликий музей. Збереглися також фрагменти рову, що оточував замок.

Автор: m_a_d_m_a_x

Збаразький замок – місце, де варили пиво

Збаразький замок

Стародавній центр пивоваріння Галицько-Волинського князівства був розташоване в декількох кілометрах від сучасного Збаража, пише Реально.

Збаразький замок – це не лише славетна та кривава історія України, це не лише розкіш замку та жорстокі битви. Тут творилася й пивна історія України. Вперше Збараж згадується в літописах під 1211 роком, але задовго до цього місто на річці Гнізна було одним з найбільш укріплених удільних центрів Галицько-Волинського князівства. Тут варили напій, який спершу називали солод, а згодом пиво.

Руський «солод» – батько пива

Історики вважають офіційною точкою відліку пивної історії України XI-XII століття, оскільки в літописах того часу і була виявлена перша згадка про смачний хмільний напій, який тоді називався солодом. Він був більш густим, відрізнявся великою кількістю осаду та малим вмістом алкоголю, але це було найперше пиво.

Один з центрів варіння солоду-пива був у Збаражі. Подейкують, що пиво зі Збаражу доставляли до двору короля Данила Галицького. Однак орди Батия знищили городище і замок в 1219 році. Багато місцевих забрали у полон, багато втекли на північ. Існує легенда, що саме полонені русичі навчили монголів пити пиво. До західного походу на Київську Русь монголи знали лише кумис та екзотичне і дороге вино.

Незважаючи на татаро-монгольську навалу, місцевість дуже швидко відродилася. Князь Корибут Ольгердович з династії Гедеміновичів в кінці XIV століття збудував у Збаражі замок, який цього разу був уже кам’яний. У 1435 році князю Федору Несвіцькому було даровано право спадкового володіння Збаражем, тому його нащадки змінили своє прізвище на Збаразьких. При князях Збаразьких кам’яний замок розбудували. Незабаром почали будувати новий замок на новому місці, на схід від колишньої фортеці. Туди князь Януш Збаразький вирішив перенести свою резиденцію, навколо якої незабаром і виникло те місто, що нині називається Збаражем. Тоді ж на збаразьких теренах відновилося активне пивоваріння, що було поширеною практикою при замках тих часів.

Між війною і миром

З польських джерел можна почерпнули відомості про існування пива на цих теренах вже наприкінці XV століття. Зазначено, що під час воєнного походу Яна Ольбрахта проти правителя Молдови Стефана Великого союзник короля Речі Посполитої, німець Тієран звідки надіслав йому на пробу місцевого пива.

До зведення замку на узвишші лівого берега річки Гнєзни приступили значно пізніше – тільки в 1620-х роках. Початковий проект італійського архітектора Скамоцці «palazzo in fortezza» (палац у фортеці) довелося істотно змінювати, бо італієць замість фортеці створив справді палац. Натомість власникам потрібна була оборонна споруда. На думку деяких дослідників до створення альтернативного проекту Збаразького замку доклали руку відомі фортифікатори тієї епохи Генріх ван Пеен і Андреа дель Аква. Втім, власники замку, брати Збаразькі, навчалися фортифікаційному мистецтву в Італії та Голландії, тому могли самотужки керувати будівництвом.

Влітку 1649 року Збаразький замок опинився в епіцентрі протистояння між козацьким військом Богдана Хмельницького і польським гарнізоном Яреми Вишневецького. Облога Збаразького замку тривала 42 дні і практично в кожен з них відбувалися бої під стінами замку, штурми і нічні вилазки. В один із днів козаки штурмували фортецю більше 15 разів. Чергове випробування випало на долю Збаразького замку в 1675 році, коли і місто, і сам замок були захоплені і спалені яничарами війська паші Ібрагіма Шейтана. У 1734 році напівзруйнований замок без бою захопили гайдамаки отамана Верлана, організатора одного з перших великих повстань гайдамаків, що охопило наприкінці XVIII століття Правобережну Україну.

Відродження пивоваріння

У першій половині 19 століття, з ініціативи героя польського повстання за Незалежність та любителя технічних новацій генерала Юзефа Бема у замку збудували цукровий завод, відновили роботу броварні.У 1939 році вже у самому Збаражі побудували великий пивзавод. У пізніші часи варили традиційні сорти «Жигулівське», «Російське», «Українське», «Слов’янське», а також оригінальне «Збаразьке» пиво.

Загалом же Тернопільщині пиво варили при кожному господарі і при кожному замку. Сьогодні ж подорожуючи замками Тернопілля разом з «Тернопільським» варто знайти вільну хвилину і відчути неповторний смак традиційного європейського пива, з доброю історією на закуску.

У Кременці сучасний замок вражає і вабить туристів (фото)

zamok

Будинок, збудований у стилі невеликого замку, часто цікавить туристів, що приїздять до Кременця. Знаходиться він майже навпроти руїн В’їзних воріт Кременецького замку, тому гості думають, що це старовинна споруда, що належала до фортеці, пише Реально.

Проте екскурсоводам доводиться розчаровувати гостей, пояснюючи, що насправді – це господарі з фантазією підійшли до будівництва власної домівки.

Фото загадкового будинку зблизька зробив кременецький фотограф Віктор Созоновський. Об’єкт надзвичайно зацікавив користувачів соцмереж і зібрав жваве обговорення. Усім цікаво – хто ж живе у казковому, хоч і невеличкому, замку?

Фото Віктора Созоновського

Теребовлянський замок крізь століття

Zamkova-gora

Про перший давньоруський замок у Теребовлі відомо з IX століття. Тут була резиденція князя Василька Ростиславовича, правнука Ярослава Мудрого.

Фортеця на високому пагорбі була дерев’яною, посеред подвір’я була мурована церква у візантійському стилі. У 1241 році фортецю вщент зруйнували ординці хана Батия. У XIV столітті Теребовлю захопили поляки, і король Казимир збудував нову фортецю, яка, втім, теж занепала через часті турецькі набіги, пише Реально.

Замок, залишки якого збережені дотепер, був збудований у 1630-х роках. Він став справді неприступною твердинею, товщина мурів сягала 5 метрів, а висота стін – 18. Під час цієї перебудови розібрано церкву, у якій, за однією з історичних версій, був похований князь Василько Ростиславович. У 1675 році Теребовлянський замок взяло в облогу 10-тисячне турецьке військо. Виснажені оборонці замку уже готові були здатися. Зофія Хжановська, дружина коменданта замку, натхненною промовою переконала захисників фортеці триматися до останнього. Згодом під стінами замку спорудили пам”ятник героїчній жінці.

Починаючи з 18 століття, коли Теребовля увійшла до Австро-Угорської імперії, потреба у фортеці зникла, замок став занепадати, його поволі розібрали на будівельні матеріали. У 1930-х роках польська влада прийняла рішення законсервувати залишки замку, щоб захистити від подальшого руйнування. Однак, увесь час після Другої світової війни він продовжує боротьбу із силами природи сам на сам.

Кабачковий торт

Кабачковий торт

Дуже гарний рецепт кабачкового тортика, який особливий тим, що кабачкові коржі перекладаються не лише помідорами і майонезом з часником, як це часто буває, а ще й підсмаженою молодою морквою і цибулею, що надає страві особливого смаку.

Інгредієнти:

  • молоді кабачки – 600 г;
  • яйця – 5 шт. + 1 шт. для декору;
  • пшеничне борошно – 3 ст. л. з гіркою
    молода морква – 150-200 г;
  • ріпчаста цибуля – 200 г;
  • помідори – 400 г + 100 г для декору
    часник – 3-4 зубчики;
  • зелень петрушки – півпучка;
  • домашній майонез – 4 ст. л.;
  • сіль, чорний мелений перець – за смаком;
  • соняшникова рафінована олія – для смаження.

Приготування кабачкового торта

  1. Спершу готуємо кабачкові коржі. Кабачки натерти на терці з великими отворами, посолити, перемішати і залишити на 10-15 хв., щоб кабачки пустили сік. Потім кабачковий сік трошки відтиснути.
  2. До кабачків додати збиті яйця, зелень петрушки і вичавити три зубчики часника. Перемішати.
    Потім додати борошно, знову перемішати, при потребі досолити і поперчити за смаком.
  3. На розігріту сковорідку ( діаметр дна 18-19 см) з невеликою кількістю олії викласти приблизно 4 ст. л. кабачкового «тіста», розрівняти ложкою і на невеликому вогні обсмажити з обох боків до рум’яної скоринки. Таким чином спекти 5 «коржів» товщиною 3 -5 мм.
  4. Тепер готуємо овочі для перекладання коржів. Цибулю порізати дрібними кубиками, моркву потерти на дрібній терці.
  5. На невеликій кількості олії спочатку обсмажити цибулю до прозорого стану.
  6. Потім додати натерту моркву і, помішуючи, смажити на малому вогні 15-20 хв. Морква має добре зм’якнути і зовсім не хрумтіти на зубах, тому слід використовувати молоденьку моркву. Овочі посолити і поперчити за смаком.
    Помідори опустити в окріп на 20 с., потім облити холодною водою, зняти шкірку і нарізати їх кружальцями товщиною 2 – 3 мм.
  7. До майонезу вичавити один зубчик часника і перемішати.
    На тарілку покласти корж, змастити його майонезом.
  8. Моркву з цибулею розділити на 4 частини. Одну частину рівномірно викласти тоненьким шаром на корж з майонезом.
    На моркву викласти кружальця помідорів.
  9. Змастити їх майонезом і викласти наступний корж.
    Таким чином перекласти всі коржі. Останній корж змастити майонезом і притрусити тертим вареним яйцем.
  10. Торт прикрасити помідорами та листочками петрушки. Кабачковий торт помістити в холодильник на 2 год., після чого можна подавати до столу.

 

Варення зі шкірок кавуна

Варення з кавуна

Якщо ви звикли викидати шкірку кавуна, то робите це даремно. Адже з «одягу» соковитого плоду можна приготувати чудовий джем. Дощової осені й сніжної зими смачне варення зі шкірок кавуна нагадає про сонячне літо, забезпечить організм ударною порцією вітамінів С і В6. А оскільки ці корисні ласощі ще й нормалізують мікрофлору кишечника, їх рекомендують вживати у разі дисбактеріозу.

Десерт зі шкірок кавуна та цитрусових

Пропонуємо вам зробити вишукані та незвичайні ласощі. Це варення готують не тільки зі шкірок розглянутого плода. Їхній слабо виражений смак доповнюють цитрусовими. Тому будемо варити шматочки «одягу» кавуна, зміксовані з лимоном та/або апельсином.

Складові:

  • шкірки кавуна (очищені) — 1 кг;
  • цукор-пісок — 1 кг;
  • вода — 2 скл.;
  • лимон — 1 шт.;
  • апельсин — 1 шт.

Хочете зробити джем лише зі шкірок кавуна та лимонів? Тоді візьміть 2 лимона, а апельсин залиште в холодильнику. Такого ж принципу дотримуйтеся, якщо плануєте поласувати апельсиново-кавуновим варенням. Процес приготування триватиме десь добу. Але не лякайтеся: активних дій знадобиться небагато, просто ласощі доведеться двічі охолоджувати й знову проварювати. До третьої пастеризації необхідно приготувати тару для варення.

Покрокова інструкція

  1. Готуємо шкірки кавуна. Нам необхідна біла частина, що знаходиться між зеленим верхнім шаром і м’якоттю. Рівномірно чистимо шкірки від «зелені», проходимось по всій довжині часточок виделкою (акуратно проколюємо поверхню), ріжемо на невеликі брусочки або кубики.
  2. Бланшуємо підготовлені шкірки в окропі 10 хвилин. Потім зливаємо воду, відставляємо. Використовуємо емальований посуд або ємність з нержавіючої сталі. Помішувати варення слід дерев’яною ложкою.
  3. Переходимо до сиропу. У ємність наливаємо воду. Додаємо цукор. Ставимо на вогонь, постійно помішуючи. Чекаємо, доки цукор повністю розчиниться й сироп закипить.
  4. Тертушкою знімаємо цедру з цитрусових. Кладемо її в сироп.
  5. З м’якоттю цитрусових чинимо так:
    або вичавлюємо в сироп лише сік (тоді варення вийде світлішим);
    або перетираємо фрукти блендером. Якщо ми зміксуємо сироп з однорідною цитрусовою масою, смак варення буде більш насиченим, але в ньому можуть траплятися кісточки.
  6. Кілька хвилин проварюємо сироп з пюре/соком і цедрою. Потім додаємо в апельсиново-лимонну масу оброблені шкірки кавуна. Доводимо до кипіння, варимо 7 хвилин, постійно помішуючи. Знімаємо з плити. Даємо варенню повністю охолонути (можна залишити до ранку).
  7. Ставимо миску назад на вогонь. Чекаємо, доки джем закипить. Варимо ласощі на слабкому вогні 15 хвилин. Знову відставляємо варення. Повністю охолоджуємо.
  8. До останнього, третього, варіння готуємо стерилізовану тару. Варення зі шкірок кавуна ставимо на вогонь. Проварюємо, перемішуючи, щоб воно не прилипло до дна каструлі, протягом 10 хвилин.
  9. Розливаємо ласощі по банках, закручуємо. Коли ємності з варенням охолонуть, їх можна одразу ставити в місце зберігання.
  10. Якщо ви не збираєтеся відкладати дегустацію джему до настання холодів, після охолодження поставте його закритим у холодильник.

Рибний пиріг

Рибний пиріг

Щоб рибний пиріг вийшов вдалим, насамперед потрібно правильно вибрати та грамотно обробити головний інгредієнт його начинки. Звичайно, можна піти легшим шляхом. Вам ніхто не забороняє купити для такого пирога готове філе або використати консервований продукт. Але навик обробки свіжої риби необхідний кожній домогосподарці. Таке вміння істотно розширює її кулінарні можливості.

Для пирога (як відкритого, так і закритого) підійде велика риба улюбленого вами сорту. Це може бути форель, лосось, скумбрія, сом, щука або тріска. Головний принцип вибору риби для пирога — віддати перевагу сорту, який вам подобається у готовому вигляді і на смак, і в плані запаху.

Рибна начинка для пирога

Будь-яка риба (зокрема консервована) може стати чудовою начинкою для пирога. Для цього підійде, наприклад, сардина в маслі або тунець у власному соку.

Рибна начинка для пирога може не вимагати додаткової підготовки. Якщо ви використовуєте, скажімо, філе форелі або осетра, його достатньо порізати невеликими кубиками. Плануючи почастувати близьких пирогом з рибним фаршем, попередньо пропустіть головний інгредієнт майбутньої начинки через м’ясорубку.

Дріжджове тісто для основи

Для приготування рибного пирога оптимально підходить дріжджове тісто. Воно має пористу структуру, яка повністю вбере аромат і смачний сік начинки. Втім, не менш смачний та ароматний рибний пиріг отримаєте з пісочної або навіть готової замороженої листкової основи.

Отже, пропонуємо вашій увазі базовий рецепт дріжджового тіста. З нього вийде чудовий пиріг з будь-якою, не тільки рибною, начинкою.

Складові:

  • 500 г пшеничного борошна;
  • 3 курячих яйця;
  • 200 мл води;
  • 50 г вершкового масла або маргарину;
  • 10 г сухих дріжджів;
  • 1 ч. л. цукру;
  • 0,5 ч. л. кам’яної солі.

Змішуємо сухі інгредієнти, попередньо просіявши борошно. Додаємо масло, яйця та воду кімнатної температури. Вимішуємо тісто руками або в кухонному процесорі. Основа рибного пирога не має бути занадто крутою й тугою. Даємо тісту підійти протягом години (обминати не обов’язково) та залишаємо в теплому місці.

Рецепт святкового пирога зі скумбрією

Час приготування, враховуючи роботу з тістом і випікання, — приблизно дві години. В результаті у вас вийде чудовий пиріг із рибою, яким зможуть поласувати 5–6 людей.

Складові:

  • зроблене за вищеописаним рецептом тісто для рибного пирога;
  • 4 філе скумбрії;
  • 2 ріпчасті цибулини;
  • сіль, перець — за смаком;
  • 1 куряче яйце;
  • трохи підсмаженого кунжуту.

Покрокова інструкція

  1. Філе, оброблене згідно з наведеними вище порадами, очищаємо від шкіри та нарізаємо невеликими кубиками.
  2. Максимально подрібнюємо цибулю.
  3. Змішуємо в мисці цибулю, рибу. Додаємо сіль та перець.
  4. Розділяємо тісто для пирога на дві рівні частини.
  5. Змащуємо деко олією.
  6. Розкачуємо половину тіста. Викладаємо на деко.
  7. Рівномірно розподіляємо по основі начинку. Накриваємо другим розкачаним шаром тіста, ретельно заліплюємо краї.
    Залишаємо пиріг на 20 хвилин.
  8. Змащуємо виріб із тіста збитим яйцем, посипаємо кунжутом.
  9. Випікаємо 35–40 хвилин у духовці, розігрітій до 180 °C.

Фунчоза з тунцем

Фунчоза

Фунчозу називають скляною локшиною через те, що вона стає напівпрозорою після приготування. Хоча виготовляють її, звичайно, не зі скла, а з крохмалю: рисового, картопляного чи бобів мунг. Скляна локшина не потребує довгого варіння, навпаки, при такому поводженні вона злипнеться грудками. Варити її треба менш, як 5 хвилин, а ще краще — просто залити окропом, залишити на деякий час і промити холодною водою.

У цієї локшини немає яскраво вираженого смаку, тому її подають не самостійно, а як гарнір з різними соусами, або ж використовують як інгредієнт салатів і перших страв. Якщо рисова локшина поєднується з пряними гострими соусами, то витончена фунчоза розкривається і з більш делікатними заправками. Готують її з куркою, свининою, рибою, морепродуктами. Що стосується овочів, то ця локшина дружить з тушкованою пекінською капустою і свіжою зеленню, красиво виглядає на тарілці з яскравим червоним болгарським перцем або морквою.

Фунчоза з тунцем, рецепт від Іллі Сьоміна

Інгредієнти:

  • Фунчоза 50 г;
  • Тунець консервований 75 г;
  • Кальмар 50 г;
  • Помідори чері 30 г;
  • Перець болгарський 30 г;
  • Капуста пекінська 30 г;
  • Перець чилі 3 г;
  • Імбир 3 г;
  • Часник 2 зубчики;
  • Соєвий соус 15 мл;
  • Устричний соус 15 мл;
  • Рибний соус 10 мл;
  • іле вино 30 мл;
  • Зелена цибуля 7 г;
  • Кунжут 5 г;
  • Кінза 3 гілочки;
  • М’ята 2 гілочки;
  • Лайм 1 скибочка;
  • Перець чорний, сіль, цукор за смаком.

Приготування:

  1. Відкрийте банку з тунцем та злийте з неї олію. Розчавіть часник, додайте його в олію та залишіть на 15 хвилин.Поки олія вбирає в себе ефірні масла часнику, займіться фунчозою.
  2. Залийте її окропом і залишіть на 5 хвилин.
  3. Тим часом на часниково-тунцевій олії обсмажте почищений та порізаний кальмар. Для нашої страви краще брати пательню вок. Кальмар треба обсмажувати не більше хвилини, для того, щоб він не був “гумовим”.
  4. Для наступного етапу нам потрібні: болгарський перець, помідори чері, імбир, перець чилі та пекінська капуста. Починайте з болгарського перцю. Додайте ще трошки часникової олії на пательню та по черзі обсмажуйте всі овочі.
  5. Долийте ще трішки олії. Тепер введіть у суміш кальмари та тунець. Далі додайте трішки перцю, білого вина та випарюйте.
  6. Тепер час додати фунчозу. Після того, як вона постояла в окропі 5 хвилин, злийте його та промийте фунчозу в холодній воді. Після цього додавайте соуси, сіль та перець. Не забудьте перемішати!
  7. Далі вимкніть вок, додайте зелену цибулю та кунжут.
  8. Тепер викладіть все на тарілку, прикрасьте кінзою, м’ятою та лаймом.

 

Сирний суп

Сирний суп

Ароматний сирний суп — відмінна ситна страва й на кожен день, і на святковий стіл. Своїми смаковими якостями він значно відрізняється від знайомого нам із дитинства супу. Найчастіше це суп-пюре, в складі якого немає звичної картоплі, моркви, локшини або крупи. Сирні супи ідеально підходять тим, хто дотримується безвуглеводної дієти. Вони дуже смачні, незвичайні й ароматні! Суп із сиром як основним інгредієнтом варять у Франції, Італії, Голландії та багатьох інших країнах світу.

Французький сирний суп-пюре з багетом

Французи люблять перші страви, вони варять їх із різноманітними сирами, якими славиться Франція. Цікавий факт: на відміну від України, суп не є тут обідньою стравою. Традиційно його ставлять на стіл ввечері, на вечерю. Готують французькі сирні супи як із плавленими, так і з твердими сирами. Пропонуємо вам приготувати сирний суп за французькими мотивами з плавленим сиром.

Інгредієнти:

  • 1 велика ріпчаста цибулина або кілька маленьких цибулинок-шалот;
  • 1 середня морквина;
  • 1 л води або бульйону (овочевого, курячого, м’ясного);
  • 100 мл вершків;
  • сіль, перець, трохи мускатного горіха;
  • 150 г плавленого сиру гауда;
  • половинка білого багета;
  • 1 ч. л. оливкової олії;
  • 2 зубчики часнику.

Процес приготування:

  1. Поставити каструлю з водою або бульйоном на вогонь.
  2. Цибулю та моркву нарізати великими шматочками, покласти в киплячу рідину.
  3. Трохи посолити, варити до готовності овочів.
  4. Коли овочі зваряться, перекласти їх за допомогою шумівки в окремий посуд, перебити в пюре за допомогою блендера.
  5. Повернути овочеве пюре в бульйон, додати вершки.
  6. Поки суп кипить, шматочки багета підрум’янити на оливковій олії на сковорідці.
  7. Кожен крутон натерти часником.
  8. До супу додати плавлений сир, ретельно перемішувати страву до повного розчинення сиру.
  9. Подавати сирний суп у глибоких тарілках, сервірувати часниковими крутонами.
1...119120121сторінка 120 з 121
0фанитак
0фоловерислідувати
3,761фоловерислідувати
© LIKE позитивні новини 2020-2030